Події фільму розгортаються в Івано-Франківську, тодішньому Станіславові, у 1938-1944 роках і розповідають про три родини: українську, польську та єврейську. Про їхнє спільне життя у великому будинку за часів окупації німцями і совєтамі, коли євреїв і поляків переслідували і вбивали. Українська вчителька, пожертвувавши своїм життям, рятує сусідських дітей і власну доньку. Історична драма "Щедрик" знята за сценарієм Ксенії Заставської, у копродукції України та Польщі. Фінансування проєкту здійснене порівну українською та польською сторонами, українську частину взяло на себе Держкіно.
Як фільм "Щедрик" сприйняли польські глядачі?
"Мені дуже сподобалося і навіть здивувало, що запитання ставили саме чоловіки-поляки. Для мене це якесь надзавдання, адже про таке кіно переважно говорять, що воно жіноче. У нас був показ в Ірландії, на якому багато чоловіків плакало, і тут до нас підходили чоловіки і щиро дякували після фільму. Тобто це кіно для душі і для всіх. Такі речі, звісно, надихають робити щось далі".
Фільм було знято задовго до повномасштабного вторгнення. Як сталося, що дуже перегукуються моменти Другої світової війни, фашистської та "совєтської" окупації з теперішньою тимчасовою рашистською окупацією?
"Треба подякувати сценаристці Ксенії Заставській. Вона сама романістка, написала на цю тему цілу низку романів, добре орієнтується в історії, вона проукраїнська жінка, яка живе в Одесі. Усе це було закладено в сценарії. До цього я працювала над фільмом "Рубіж", а потім ми зробили фільм "Депортація 44-46" про те, як комуністи виселяли з території Польщі українців, і я мушу сказати, що нічого не змінилось, методи ті ж самі. Зло має одне обличчя і діє по накатаній схемі, воно одностайне і не має фантазії. У той час як добро ― різне".
Читати також: "Ми дуже добре розуміємо, що коли хата нашого сусіда горить, то треба бігти допомагати", — Посол Польщі в Україні Ціхоцький
Чому фільм має назву "Щедрик"?
"Одна з головних героїнь, дівчинка Ярослава співає упродовж фільму "Щедрика" Леонтовича і каже, що "Щедрик" робить людей добрішими. У самій культурі щедрування ти просиш чогось хорошого, для дівчинки це як така українська музична молитва. За допомогою пісні людина себе самоідентифікує, і це найважливіше, що ми хотіли показати у фільмі. Кожна дівчинка має власну мову і власну пісню. І самоідентифікація дуже важлива, для того щоб залишатися народом".
Про талановитий акторський склад
"На роль Михайла Андрій Мостренко був затверджений майже одразу. Це актор Театру на лівому березі, друг нашої сім’ї. Коли я дочитала сценарій, то одразу побачила його там. Він гарно співає, володіє музичними інструментами і водночас має дуже військовий вигляд. Саме так я уявляю офіцера, людину честі. Ніхто з продюсерів не заперечував, коли ми робили проби. А на головну героїню ми шукали актрису довго. Авторка сценарію уявляла собі героїню по-одному, я ― інакше, були навіть моменти суперечок. І Яна з’явилась за два тижні до зйомок фільму. Це дівчина з Дніпра, вона лише раз знімалась у якомусь фільмі, не має робіт і досвіду, тому Яна Корольова ― відкриття цього фільму. Це неймовірна актриса, сказати б, "слухняна", бо акторки часто мають гонор, а для Яни ця робота була дуже відповідальна і важлива. На дівчат ми проводили багато кастингів. Я зараз дивлюсь українські фільми і пригадую кожну дівчинку, яка у мене пробувалась. Нам треба було створити тандем, щоб вони між собою були різні за характером. Коли я побачила Поліну, то зрозуміла, що це і є головна героїня Ярослава. Інших дівчат ми вже підбирали під неї. Ми хотіли, щоб зіграли німці. Моя асистентка по акторах знайшла в Німеччині українку, проби були хороші, знімався також її чоловік. Тож вийшли прекрасні Якоб і Яніна, а хлопчик, якого ми затвердили раніше, виявився схожим із цим Якобом. Поляків підібрав продюсер за світлинами, ми брали акторів з досвідом. І наша Ася вийшла просто неймовірна й бездоганна красуня-полька. Глядачі у захваті".
Як Вашому чоловіку Андрієві Ісаєнку вдалося зіграти негативну роль совєтського офіцера?
"У ного є театральна роль в "Поганих дорогах", де він грає сепаратиста, йому дуже гарно вдається. Коли актори грають негативних персонажів, то можуть увесь негатив викинути в кіно, театрі, а потім у сім’ях легше живеться, бо є можливість вигратись поза сім’єю. Я подумала, що у фільмі має бути протагоніст, один негативний персонаж, і ми об’єднали кілька ролей в одну. Сцену вбивства ми думали розкадрувати, а потім почали знімати одним кадром ― і воно так правдиво виходить! Смерть вона така ― нерозкадрована, дуже банальна і страшна. Мені здається, цей фрагмент вдався Андрію. У нього завжди гіпервідповідальність переді мною, він не може зіграти погано у фільмі дружини. Мені з ним чудово працюється, ми знімали повнометражне кіно "Казка про гроші", де він зіграв головну роль. Я можу йому довіряти у роботі стовідсотково".
Як режисер дивиться і сприймає свій фільм?
"Це дуже відрізняється від того, як дивиться глядач. Тому що режисер бачить всі моменти, які йому хотілося б переробити, фрагменти, які треба було інакше зіграти, шматочки, які хочеться підкоротити і викинути. Але в кінці фільму "Щедрик", коли зустрічаються дівчата, я завжди плачу. Це такий суперечливий момент, тому що комусь подобається цей фінал, а комусь не дуже. І навіть дистрибутори казали: може, треба викинути цю сучасну історію. Проте дівчата мають зустрітись. Можливо, сцена трохи недопрацьована всередині, потрібно було більше часу витратити. Але мені хотілося в кінці сліз від радості, а не від горя. Це єдиний момент, коли я дивлюсь і плачу. А найкраща сцена для мене ― це там, де героїня пере білизну. Чоловіки запитують, чому вона так вчиняє, а жінки часто говорять: я б теж так зробила, бо коли мені погано, я починаю прибирати, мені хочеться свій біль спрямувати в інше русло, вичистити, вимити увесь цей бруд".
Над чим зараз працюєте?
"Хочу робити проєкт про екоцид, про наслідки війни в Україні. Тому що ці наслідки надзвичайно великі. Ми будемо жити в не дуже добрих екологічних умовах, будуть різні хвороби, і це вплине на наших сусідів. На Білорусь, Польщу, Європу, тому що в нас одні ріки й одне повітря. Мені хочеться зробити це кіно, аби пояснити європейцям, що вони мають нам допомагати, бо це впливає і на них. І другий момент ― показати, що Росія має платити репарації за все скоєне".
Фото Світлани Мялик. На фото (зліва направо): Олеся Моргунець-Ісаєнко, режисерка фільму "Щедрик", Поліна Громова, що зіграла головну героїню фільму Ярославу, акторка Даша Трегубова
