Олена Погоріла приїхала в Ірпінь два роки тому, на практику до школи №1. І відразу закохалась у це містечко. Здається, вони підійшли одне одному з першого погляду – Ірпінь і молодість, школа і юна 19-річна вчителька. І наступний приїзд Олени був уже з речами. 1 вересня 2020 року вона зустрічала свій 1 клас: у переносному і прямому значенні цих слів.
"Було важко саме в 1-му класі. Це був мій перший клас. Я була новенька вчителька, яка сама ще нічого не розуміла. А тут у мене вже є свій клас — 30 дітей, за яких я відповідаю. Спочатку це було важко, але потім, якщо знайти з ними спільну мову, то вони будуть прекрасно розуміти й слухати твої вказівки", — розповідає Олена Погоріла, вчителька початкових класів та англійської мови Ірпінської школи №1.
24 лютого, отримавши смс-повідомлення від адміністрації школи, що занять не буде, перш ніж поїхати з міста до батьківської хати, теж на Київщині, вона забігла до свого класу, щоб забрати книжки та зошити. Олена, як і багато інших містян, не думала, що їде надовго, а вийшло на три місяці.
"Один раз за ці три місяці я приїжджала в Ірпінь за речами, бо першого дня, як я виїжджала, у мене був лише пакет речей. Я думала, що повернусь за тиждень. Я забрала всі свої речі, повернулася додому, а потім вже в кінці травня повернулася до Ірпеня жити і працювати. Ми мали закінчити навчальний рік, була купа документації, в кінці лютого все зупинилося, журнали не писалися, і це все потрібно було здати. Якщо не помилялись, то третього червня ми вийшли на роботу.
Якою була моя перша зустріч зі школою? У класі в мене було написано 23 лютого, всі висіли картинки висіли ще з того дня. Було складно переосмислити, що саме таке відбулося. Коли ми приїхали до школи, я вперше зайшла у свій клас. Я звикла, що у мене рожева-сіра класна кімната. Так яскраво й у теплих тонах. А тут дивишся: там коцнуто, там розбиті вікна, заклеєні плівкою…І так сумно стало…Але зараз в школі вже майже все змінилось, відремонтовано, клас так само сіро-рожевий і чекає на діток. Я вже дочекатись не можу, я вже за ними так скучила. Я готова з ними більше сидіти, але аби вони були поряд.
Ми з усіма батьками підтримували зв'язок під час війни. Коли я повернулась до міста, були зустрічі з дітьми в парку. Це було максимально тепло та радісно. Емоції складно передати. Кожен з нас був радий бачити одне одного. У мене був учень, якого було максимально складно змусити вчитись. А тут, коли ми побачились, він каже: "Я хочу вчитись. Я хочу вже до школи". Батьки обрали очну форму навчання, і хлопчик вже два рази був у школі, коли я повернулась з відпустки", — каже вчителька.
На фото: Олена Погоріла
Безпосередньо за шкільними партами у її 3Г класі вчитиметься 8 учнів. Інші за рішенням батьків приєднаються онлайн. Олена розповідає про процес цьогорічний процес навчання:
"Раніше у нас була тільки одна форма навчання: або весь клас навчається очно, або весь клас навчається дистанційно. Цього року відбулись зміни для того, щоб всі могли навчатися. Тож з'явились три форми навчання: дистанційна, очна та сімейна. Тепер ми будемо навчатися в класі, й одночасно у нас буде й очна, і дистанційна форма. Батьки самостійно обирали форму навчання для своїх дітей.
У мене в класі буде 8 дітей. Інші 15 учнів будуть підключатися онлайн. Тобто я працюватиму з дітьми в класі й паралельно у мене буде ввімкнений ноутбук, де діти, які знаходяться вдома або розкидані по різних куточках нашої країни та світу, будуть слухати цей урок. Батьки вважають, що так буде безпечніше. Декілька учнів перейшли на сімейну форму навчання, тобто навчаються самостійно з батьками. У них також є всі підручники та зошити. Один раз на семестр вони здають контрольні", — пояснила вчителька.
Останні тижні Ірпінська школа №1 школа активно готувалась до навчального року. У місті не всі школи мають змогу запропонувати навчати в класах, деякі з навчальних закладів дуже пошкоджені, як, наприклад, 3 ліцей, поруч з яким відбувалися активні бойові дії. У школі №1 майже все встигли відремонтувати:
"Школа постраждала під час війни. Були прильоти, 70% вікон було розбито. Але майже все відремонтували. Нам проговорили всі алгоритми дій під час повітряної тривоги. У нашій школі є укриття, куди ми будемо ховатись з дітками. Є класи, у яких сідають всі учні за парти, а є де повністю не сідають і будуть навчатись дистанційно. У кожному класі індивідуально. Перший урок буде на українську тематику. Ми з дітками поговоримо що таке Україна та всі події, які зараз відбуваються. Я вважаю, що діти мають це розуміти. Їм варто бути готовими до всього. Я проведу їм невеличкий інструктаж щодо того, як буде відбуватись наше навчання та що будемо робити під час повітряної тривоги, зокрема, як себе поводити і якими мають бути їхні дії", — каже Олена Погоріла.
Ми з Оленою сидимо у красивому міському парку відпочинку імені Володимира Правика, що майже поруч зі школою №1, і вона багато розповідає про своїх дітей, за якими так скучила, про те, наскільки вони подорослішали за цей час. Вона перебирає в пам’яті історії, які траплялися з дітьми, і про які згадували і вона, і діти під час довгих трьох місяців онлайн навчання. І переймається тим, що вона обіцяла їм: "Війни не буде…".
"Всі говорили, що може бути війна. І напередодні ми з дітьми говорили про це. Я сказала, що нам немає чого боятися, тому що в Ірпінь ніхто не зайде. А тут війна. І я обіцяла дітям, що такого не буде…", — каже вчителька.
"Діти подорослішали. За це літо вони виросли й почали мислити по-іншому. Під час війни вони справді стали мислити більш доросло. Їхня поведінка змінилась, і я це почала помічати ще під час дистанційного навчання. Вони реально стали серйозними", — додає Олена.
Олена Погоріла, вчителька початкових класів та англійської мови Ірпінської школи №1, дуже вірить в те, що у наступному році всі її діти зможуть зустрітися в класі і вчитимуться за партами. І її першачки, у переносному і прямому значенні цього слова, вилетять з-під її крила розумними і щасливими, щоб продовжити навчання далі, в старшій школі. А сама вона обов’язково залишиться жити тут, у відродженому місті Ірпінь.
"Кожен з цих дітей для мене особливий і рідний по-своєму. Я вірю в те, що скоро все закінчиться і всі діти повернуться. Маю надію, що вже в 4-му класі всі 29 учнів сядуть за парти. Мені дуже пощастило з моїм класом. І я вважаю, що вони в мене найкращі. І за ці два роки я маю зробити все, щоб у старші класи вони пішли хорошими дітьми.
Я хочу залишатись тут, які б варіанти у майбутньому не були. Є робота, рідні люди, до яких я звикла, і рідне місто. У Ірпіні легко жити. Це місто дуже гарне і зручне для життя", — каже Олена Погоріла.
Фото надані Українському радіо Оленою Погорілою
