Чим був Іловайськ 2014 року для медика
Всеволод Стеблюк: "Будь-яка військова операція для медика ― це виконання службового обов’язку. Немає різниці, де ми перебуваємо і що робимо за обсягами, тому що одне врятоване життя варте врятованого світу. Це була важка, трагічна, сповнена болю, крові та сліз, але ― робота.
В офісі попереднього президента намагалися переконувати, що Іловайськ ― це один з епізодів літа 2014 року... Але це були надзвичайно трагічні події. Найбільший трагізм полягає в тому, що протягом двох годин загинуло понад 300 вояків і приблизно 400 було поранено. Це були надзвичайно масові й безповоротні втрати протягом короткого періоду за умов обмеження у можливостях надання медичної допомоги ― з погляду і медперсоналу, і засобів надання меддопомоги. Напевно, це був один із найскладніших моментів, які ввійдуть в історію України назавжди, поряд із сьогоднішнім трагізмом Азовсталі".
Чому ви поїхали до Іловайська в той напружений момент
Іван Любиш-Кірдей: "Ми знімали серію репортажів для німецького каналу, і Іловайськ не був нашим планом. Ба більше, коли ми виїжджали в Іловайськ, то навіть достеменно не знали, куди саме їдемо. Нам повідомили, що це буде зачистка населеного пункту, попросили взяти речі на день, ми мали відзняти матеріал і повернутися. Але сталося так, що ми потрапили в оточення, залишилися там на 4 дні й виходили разом із військовими. Тобто це не було цілеспрямованою поїздкою, а лише один із сюжетів, які ми мали відзняти".
Про автівку з кількома журналістами та вихід з оточення
Іван Любиш-Кірдей: "29 серпня ми виходили разом із військовими колоною із села Многопілля. За кермом автомобіля був нині загиблий мій друг ― фотограф Макс Левін. Нам повідомили, що буде зелений коридор, і однією з умов виходу з оточення було те, що військові виходять без зброї, тож ми підірвали боєкомплект. Але сам вихід затримався години на дві, і коли ми залишили Многопілля, виїхали у відкрите поле, росіяни відкрили по нас вогонь. Завдяки Максиму нам вдалося швидко обігнати колону і вирватися з оточення. Один із дуже щемливих моментів: коли ми під’їхали до блокпосту, Максим просто подав якісь умовні сигнали фарами ― і "сєпари" нас пропустили. Радості нашій не було меж! Так ми врятувалися. Але, на жаль, людину, яка нас звідти вивезла, цього року вбили росіяни…
Хочу сказати, що завдяки проєкту Макса Левіна і Маркіяна Лисейка "AFTERILOVAISK" ми зараз можемо багато дізнатися про цю трагедію. Для нас, журналістів, важливо було не просто фіксувати події та розповідати світові про те, що відбулося в Іловайську і що це за країна Росія. Нам важливо зрозуміти, навіщо українці це робили, чому вони йшли на цей подвиг. Там більшість хлопців були з добровольчих батальйонів, і завдяки згаданому проєкту ми дізнаємось про подвиги українських військових 2014 року".
Чому про Іловайськ треба пам’ятати
Всеволод Стеблюк: "Ми повинні пам’ятати не тільки про Іловайськ. Ми повинні пам’ятати кожного, хто поклав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє Української держави. Сталося так, що я був причетний до Іловайська, тому для мене це особливий біль. Ще більше болить тому, що серед тих, кого вдалося тоді врятувати і вивезти з Іловайська, є ті, хто загинув у цей новий епізод війни. Надзвичайно боляче їхати й упізнавати тіла друзів… Ми повинні шанувати всіх захисників і захисниць України, шанувати батьків і близьких тих, хто поклав своє життя. Щодня ми маємо запитувати себе: що я зробив сьогодні для перемоги і що я зробив для того, аби ця нечисть рашистська зникла з лиця землі? Вважаю, що в цьому полягає суть життя кожного свідомого українця".
Іван Любиш-Кірдей: "Іловайськ для мене ― це велика трагедія. Це трагічна сторінка в цілому для України. Зараз у зв’язку з повномасштабним вторгнення РФ події в Іловайську відійшли на другий план, тому що вже є Буча, Ірпінь, Вінниця, Харків, Тростянець, ми бачили великі звірства ворога. Для мене особисто саме Іловайськ ― це перша зустріч з реальною смертю, він залишив рубець на моєму серці, з яким житиму до кінця".
Як змінилась Україна і ця війна за 8 років
Всеволод Стеблюк: "Думаю, змінилися всі. Війна підкреслює як найкращі, так і найгірші риси. І коли сьогодні ми бачимо єднання народу й остаточне вирішення питання "руского брата", коли ми стикнулися впритул зі звірячим обличчям рашизму, вже немає жодних сумнівів: політика неприєднання і позаблоковості щодо світових оборонних структур є надзвичайно шкідливою. І частково провина за те, що війна розпочалася, лежить на тих, хто заважав або не сприяв приєднанню України до надійних військових блоків.
Війна також загострює поняття справедливості, коли сьогодні починають відкривати брудні справи, наприклад, проти генерала Кривоноса, який героїчно захищав аеродром під Києвом. Я теж був у цій команді, тримав сектор і добре пам’ятаю ті перші дні у лютому... У цих звинуваченнях проявляються не найкращі риси українства.
Гадаю, ця війна остаточно розставить усі крапки над "і", визначить справжніх патріотів держави і пристосуванців, які годуються і жирують на війні. Ми відкриємо нову сторінку української історії, про яку мріяли наші попередники, що так само воювали за Україну. Це буде справедлива, сильна, потужна національна держава".
Іван Любиш-Кірдей: "Я неймовірно радію з того факту, що практично кожен громадянин України зрозумів, що таке Росія. Тепер вже не треба пояснювати людям, що це за країна. Дуже радію, що Україна бореться, не здається, і я переконаний, що ми поставимо фінальну переможну крапку в цьому протистоянні".
Фото: afterilovaisk.com
