Як революції згуртували українців
Ствердження власної національної ідентичності в українців активно розпочиналося 100 років тому. Цей процес тривалий, оскільки умови, в яких українці існували як народ і формувалися як нація у попередні століття не сприяли цьому. Йдеться про заборону мови, фізичного нищення будь-яких проявів нашої державності у козацьку добу, пізніше всілякі репресії нашої мови, культури, ідентичності відбувалися періодично і системно. У ХХ столітті ставалися катастрофи за катастрофою: невдала Українська революція у 1917-1921 роках, яка підняла український народ, але завершилася поразкою; Великий терор, Друга Світова війна, Голодомор. Українці переживали цей період, що не дозволяв їм відновити генетичну пам'ять, бо вона винищувалася ментально, духовно і фізично. У радянський час активно впроваджувалася політика змішування націй, з тим щоб українці не проживали компактно, не могли об’єднуватися, відчути себе повноцінною спільнотою. Але українці постійно боролися і виявляли спротив тоталітарній машині. Були невідомі селянські повстання навіть під час Голодомору, про які мало хто знає.
Читайте також: Учасники Революції Гідності про буремні події 8-ми річної давності. Частина І
У 1990-му році українське студентство як молода свіжа кров дуже голосно заявили про те, що ми українці і прагнемо відновити свою незалежність. Ці процеси були започатковані, досягнуті важливі вимоги студентів. Українська незалежність була відновлена, але вона була актуальна не для більшості громадян. Тоді чимало нарікали, що є "совок", нав’язаний штучно типовому українцеві. І цей типовий українець все ще ностальгував за брежнєвськими часами, пам’ятав сльози і відчай, коли помер Сталін.
Особливість українських протестів і революцій в тому, що вони були мирними. Це не були перевороти, вони не ставили за мету радикальну зміну влади силою, навпаки було ненав’язування диктатури. Саме тому обраний українцями шлях демократичного розвитку і спричиняє, очевидно, тривалість цих процесів. Історики і політологи, коли порівнюють диктатуру і демократію (особливо сьогодні в часи інформаційно-гібридної війни) кажуть, що демократія вразлива і дуже повільна, бо вона процедурна. Вона має погоджувати, приймати демократичні рішення шляхом пошуку консенсусу, а це дуже складно. А диктатура і тоталітаризм ефективні, бо рішення приймає одна людина або група людей. Ми повинні розуміти ці процеси. Головне не те, що так довго в українців викристалізовується відчуття нації, а те, що ми йдемо поступально у вірному напрямку як суспільство і як держава.
Читайте також: Учасники Революції Гідності про буремні події 8-ми річної давності. Частина ІІ
Кожна наша нова революція є продовженням попередньої. І нова революція спричинена тим, що попередня не була доведена до якогось логічного завершення. У 1990 році був великий шок як для тодішньої радянської номенклатури, так і для всього українського суспільства, та й для самих студентів, які відважилися вийти на Майдан і заявити про свій протест. Вони напевно теж не чекали того, що їхні вимоги будуть задоволені, що вони зможуть перемогти систему. Студенти виходили і думали, що завтра їх репресують, але їхня відважність і готовність суспільства підтримати сміливість і відчайдушність студентів, спричинили кардинальні зміни.
У 2004 році Помаранчева революція була глобальною подією світового масштабу. Це був великий шанс для українців. Однак вони повірили владі, розійшлися по домівках і чекали, коли ж відбудуться зміни.
Про Революцію Гідності як причину війни на Донбасі
Думка про те, що Революція Гідності спричинила і спровокувала російсько-українську війну, абсурдна. За часів правління режиму Януковича Україна поступово втрачала незалежність. Свідченням цьому є і Харківські угоди, і рейтинги, коли Україна набувала дедалі гірших і гірших індексів економічних і громадянських свобод і спускалася до рівня африканських країн. Україна насправді котилася до дна у соціальному, економічному, політичному вимірах. Втрата українцями незалежності за планами Кремля ось-ось наближалася, була очевидною перед революцією Гідності.
На думку багатьох істориків, одним із найбільших досягнень революції гідності є те, що ми зберегли державну незалежність. Тимчасова втрата нашої територіальної цілісності — це відповідь Росії на демократичні процеси, які дуже потужно створилися в Україні і становили загрозу для авторитарного російського режиму. Теперішня російсько-українська війна — це продовження Майдану, продовження боротьби за нашу свободу, культуру, мову і майбутнє.
Відновлення незалежності 1991 року не сприйнялося як величезна перемога для багатьох українців. Дехто навіть насторожено сприйняв незалежність, бо свобода не дається безкровно і безболісно. Очевидно і настав той час, коли українці мають відстоювати незалежну державу. Події останніх восьми років довели, що українці гідні власної держави. І вся політична пропаганда і маніпуляції Кремля про те, що нашої нації не існує, розсипалася, бо українці віддають найдорожче — власні життя — за цю країну, її землю. І це найпотужніша відповідь і найпотужніша зброя.
Про політичних лідерів революції
Жоден Майдан в Україні не народив нових політичних лідерів, бо українці ментально не довіряють владі, вони схильні до народовладдя. У козацький час була добре випробувана система ухвалення рішень на віче, коли є підзвітність влади народу. На жаль, жодна політична сила не запропонувала прозової системи підзвітності.
Більшість політичних партій виявилися занадто популістичними, щоб їхні лідери очолили загально-національні процеси змін. Була спроба в 2004 році. Віктор Ющенко як надзвичайно харизматичний лідер отримав величезну суспільну довіру і його команда мала величезний шанс. Але політичні лідери більше пристосовуються під ситуацію і обставини, аніж вірні своїм політичним ідеям, які пропонують на початку виборчих кампаній. Вони кочують із табору і табір, міняють політичні кольори і вибори дедалі більше розчаровують українців, але це наші історичні уроки.
Водночас українці здатні об’єднуватися і перемагати, це потужна нація, для якої демократичні цінності є пріоритетом розвитку. Українці готові відстоювати свою історію, мову, традиції і майбутнє.
Про Музей Революції Гідності
Майбутній Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції присвячений подіям Революції Гідності. Він створений 18 листопада 2015 року і віднесений до сфери управління Українського інституту національної пам’яті. Указом президента України від 12 квітня 2016 року музею надано статус національного.
За задумом музей має стати багатофункціональним комплексом. Мають бути три основні структурні складові чи функціонально-організаційні напрямки комплексу: меморіал (вшанування пам’яті), музей (збереження культури), Дім свободи (центр розвитку демократії, простір для переосмислення історії). Це буде такий мінімайдан, де люди різних поглядів, освіти і політичних уподобань зможуть зустрічатися і говорити на важливі для країни теми. Там можна буде здобувати нові знання, обмінюватися досвідом, чути одне одного.
Суспільство ностальгує за майданом не з погляду трагічної складової протистоянь, а з погляду можливості знайти однодумця, обговорити важливу проблему цивілізованим демократичним шляхом. Тим паче, що суспільство сьогодні збурене викликами, які з’являються на порядку денному, воно потребує цілеспрямованих системних майданчиків і просторів.
Майбутній комплекс зберігатиме пам'ять живою у вигляді меморіального простору, проводитиме важливі виставкові проєкти, що розповідатимуть щонайменше про наші три революції, але в ширшому українському та світовому контексті, і він матиме важливий громадський простір, де буде дитяча школа, студії підготовки активного і відповідального громадянина, велика кіноконцертна зала, простір для проведення важливих церемоній, які стосуються вшанування пам’яті не лише подій на Майдані, а й важливих творчих подій. Це буде живий насичений простір у центрі Києва.
Читайте також: Право на пам’ять. Що ми пам'ятаємо про Євромайдан?
Фрагментарно комплекс працює і сьогодні у вигляді мандрівних виставок, просторах, що вже поступово відкриваються. Щодо нового приміщення, то наступного року мають бути завершені проєктні роботи, ліцензування і за державного фінансування, ймовірно, зможуть запустити будівництво. За політичної волі музей може відкритися через три-п’ять років.
Музейний комплекс фізично має бути розташований на двох різних просторах. Перший — колишня вулиця Інститутська, це Алея Героїв Небесної Сотні, де вже є меморіальний простір і народні меморіали. Ця територія заарештована. Ареш на ділянку накладено за те, що попри озвучені публічно плани і графіки проведення слідчих дій, вони так і не були проведені. Слідчі органи прокуратури, управління спецрозслідувань потребувало цієї території у незмінному вигляді для продовження проведення слідчих дій. Далі вже з’явилася інформація, що незмінною ця територія має залишатися аж до винесення судових вироків. Це теж важливий аспект майбутнього музею, бо правосуддя теж є елементом пам’яті.
Поряд із цією ділянкою є так званий "котлован" біля Міжнародного центру культури та мистецтв. Ця ділянка незаарештована. Нині відбуваються підготовчі процеси і проєктування, триває відкрита закупівля на відбір Генпроектувальника. "Котлован" — це місце, де буде побудовано Музей Революції Гідності — у ньому буде розміщено і сам музей із виставковими галереями, і Дім свободи.
Фото: pinterest.com
