В ефірі Радіо Культура Історик Віталій Скальський переніс нас на 101 рік назад, відкривши найцікавіші сторінки Соборності України.
1. Парад, молебен і салют “перед носом” у більшовиків. “Ми ледь не похвилинно маємо описи того, що відбувалося цього дня на Софійському майдані 101 рік тому. Легенький морозець, легенький вітерець, невеличкий сніжок, який міняється на сонце. Безліч людей на Софійському майдані, там стоять флагштоки, тріумфальна арка з гербами регіонів. Підготовлено гарно, найкращі режисери були сценаристами цього свята. Там була й молебень ,і політична частина. Потім пройшов парад, який дуже вразив киян. Тому що ,крім піхоти, пройшла кіннота й техніка - гармати й прототанки. І це вразило, бо більшовицька армія стояла недалеко. І був салют”.
Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі у Києві 22 січня 1919-го року. Знято з дзвіниці Софіївського собору. фото з архівів Українського Інституту Національної пам'яті
2. Інтрига з хрестом. “Усім було цікаво, чи під час молебеня Симон Петлюра та Володимир Винниченко, які були соціалістами та антиклерикалами, чи поцілують вони хрест. І, коли священники провели молобень, один із них підійшов з хрестом, але затулив собою огляд, і ніхто не побачив, що сталося. Це й досі лишається інтригою”.
Молебен на Софійському майдані з нагоди проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР, в центрі - Симон Петлюра та Володимир Винниченко, фото з архівів Українського Інституту Національної пам'яті
3. Повний майдан людей. “Школярі, яких привели на Софійський майдан, років через 50-60 у спогадах напишуть, що пам’ятають цей визначний день. Що це було тоді дуже важливо, говорить і неочікувана кількість людей. “Коли все закінчилося, і люди пішли по Володимирській до оперного театру, де мав відкриватися “Трудовий конгрес”, організатори цього не передбачили. Вони розгубилися й не знали, що робити. Ситуацію врятували Петлюра й Винниченко, які знаходилися на балконі Центральної ради, і стали проголошувати промови. Якщо після свята люди не розходилися, значить, їз було достатньо багато”.
.jpg)
Газета "Народна Воля", 7 січня 1919-го року, фото з архівів Українського Інституту Національної пам'яті
4. Галичина. Автори Акта про Злуку уявляли собі велику гарну Україну. Для київських політиків Галичина важливий, але він один із регіонів. З Галичиною складніше, адже це був іноземний регіон. Вони сотню років прожили в абсолютно іншій політичній, економічній та юридичній системі. Не так просто було знайти якісь точки дотику, про що розмовляти. Для галицьких же політиків завжди Київ виглядав столицею. Вони завжди Київ називали “Великою Україною”. Євген Петрушевич, керівник ЗУНР, так і не приїхав до Києва на Акт Злуки. Йому було комфортніше у Відні, бо він був представником австрійського парламенту. Але, тим не менше, він погодився, що такий Акт буде підписаинй”.
5. Реакція Наддніпрянщини. “Коли прйшли повідомлення про Акт Злуки, по всій УКраїні відкрилися такі бюро добровольців, і збиралися йти захищати Львів від поляків.Ми маємо успішні приклади таких загонів. В Одесі був сформований на чолі з Андрієм Долудом, і вони виїхали до Львова і успішно пройшли українсько-польську війну. Кордон формально залишався, влада стикнулася з тим, що різко зріс трафік (за сходу на захід - ред.), довелося відкривати кілька нових пропускних пунктів”
6. Символічність проголошення Великої Злуки. “Ми вже 101 рік маємо такий приклад. Ми тоді змогли. Хай якось не зовсім так як би нам зараз хотілося. Але, тодішні діячі зробили все, що змогли. А з нашої точки зору, зараз вказувати Грушевському чи Петлюрі, що вони щось не так робили, ми теж 20 з лишком років не могли свою армію до тями привести”.
Урочисте проголошення Акту Злуки між УНР та ЗУНР 22 січня 1919-го року, фото з архівів Українського Інституту Національної пам'яті
