"В кожній родині в Україні є спогади про Голодомор: чи бабусі з дідусями, чи прабабусі з прадідусями стикалися з цим жахливим періодом на початку ХХ століття. Звісно, більшість батьків намагається захистити дитину від травмуючої історії, але важливий момент полягає в тому, що діти все одно стикаються з питанням смерті. І дітям важливо говорити, що хтось загинув, що була така історія, що так відбулося. Але найважливіше, це те, як про це говорити. Коли поруч є мама і тато, які обіймають, пояснюють, говорять, що це було в минулому, що людина страждала, вона померла і треба її пригадати, вшанувати і що це треба робити, аби більше не повторити таку ситуацію. Коли батьки говорять про це таким чином, роз’яснюють в спокійному стані, дитина може це сприймати абсолютно адекватно. Адже батьки значно більше бояться реакції дітей, ніж ця реакція реально відбувається. Коли батьки спокійні і пояснюють важливі речі, дитина в першу чергу сприймає стан батьків, а потім інформацію, про яку говорять, а не навпаки", – порадила психотерапевт Ольга Вакулюк-Лукашук.
Її доповнила й Ольга Вигодованець, яка розповіла про свій досвід в якості екскурсовода для дітей, яких приводять до Національного музею Голодомору-геноциду навіть в ранньому віці: "Ми розглядаємо це не з точки зору трагедії, а злочину і цей злочин проти українського народу. Це була неприродна смерть, яку допустила радянська влада на чолі зі Сталіним, зробивши такі умови, які були направлені на знищення мільйонів українців. І навіть ті мільйони, які вижили, на все життя залишились з психологічною травмою, в них був страх повторення голоду. Окремо зазначу, що до нас приходять не лише старшокласники, але й учні початкової та середньої школи, а також старші групи садочку. І тут дійсно важливо, щоб про цю тему дізнавалися в сім’ї, щоб розповідали батьки, тому що приходять діти різні і одразу відчутно, коли приходить група, яка абсолютно нічого не знає про Голодомор і їм дуже важко це сприйняти вперше в музеї".
"Якщо ми говоримо про духовну сторону цього питання, то обов’язково має бути молитва. Це не просто день пам’яті, а день, коли треба молитися за тих, хто відав своє життя, хто був знищений. Якщо говорити про дітей, то ми повинні розуміти, що дитяча свідомість на різному етапі сприймає по-різному. Як говорить апостол Павло, спочатку по відношенню до будь-якого вчення треба давати молочну їжу, а потім вже тверду. Однозначно, що дітям треба казати, адже це живе в нас, хочемо ми того чи ні. Страх, залежно від того, наскільки ми наближені до цих подій, може бути або більшим, або меншим. Йдеться про те, що кожне покоління віддаляється від цих подій, але люди, які мають ці події в своїй пам’яті, й дотепер опановані страхом. Тому ми повинні поступово виходити з цього стану, але пам’ятати і молитовно згадувати загиблих. Ми повинні дітям говорити про реальні речі та реальне життя, показувати приклад, в першу чергу молитовний, запалювати свічку і згадувати. Дитинка може спочатку навіть не розуміти, але ми запалюємо свічку, молимося за душі тих людей, яких з нами немає. Для дитини достатньо сказати, що вони на небесах. В певному віці, на певному етапі вона це сприйме і не дуже ніякого негативного наслідку", – підсумував протоієрей Віталій Клос.
ФОТО: Цензор.net
