Мобільний додаток

ЕТО від "Мертвого півня": фіксація епохи 90-х і музика кави, коньяку, поезії

6.11.2019 р., 11:10

Гурт "Мертвий півень" народився у середовищі Львівського університету ім. Івана Франка, де навчалося багато його майбутніх учасників. Свою музичну діяльність усі вони починали в університетському хорі "Черемош". А от після занять музиканти збиралися в кафе "Старий Львів".

У Львові все робиться "на каві", от і учасники гурту познайомилися не в університеті, а на каві. Принаймні так каже гітарист гурту "Мертвий півень" Роман Чайка.

"У 1990 році кав’ярня – це було герметичне місце, де можна було посидіти, поговорити – от там ми і познайомилися. Я тоді якраз повернувся з совецкої окупаційної армії, відновився на другому курсі і познайомився з двома студентами. Це був Любко Футорський та Місько Барбара. Спочатку ми збиралися на каву втрьох. Потім до нас долучився Ромка Рось, якого я вже знав пооркестру хору "Черемош", і Ярина Якубяк – єдина була не з університету, а з консерваторії. Вона в той час зустрічалася з Футорським. Отака в нас компанія була"


"Мертвий півень": флюгер


Вперше гурт "Мертвий півень" заявив про себе під час першого фестивалю "Вивих". Молоді музиканти вирішили виступити на такому незвичному заході альтернативної культури, але щоб подати заявку на виступ, потрібно було себе якось назвати. Над назвою довго не роздумували.

"На горизонті з’явився перший фестиваль, який називали фестивалем вуличного мистецтва – Вивих. Ми дивимося, у програмі музичний конкурс, оголошують про подачу заявок. А коли заповнюєш ту заявку – треба написати назву гурту. Ми подивилися один на одного – який гурт? Яка назва? Кав’ярня, де ми збиралися називалася "Старий Львів", а при вході висів флюгер - залізний півник. На сленгу ми називали ту кав’ярню "Мертвий півень". Мертвий – бо залізний. Так і з’явилася ідея – а давайте запишемо "Мертвий півень", – пригадує Роман.

Саме тоді вони вперше вийшли на сцену – гурт став лауреатом "Вивиху" і отримав перше визнання.

Роман Чайка: "В усіх фестивальних конкурсах були переможці. Перемога святкувалася завжди дурнуватими, смішними, "вивихнутими" призами. Ми не отримували нагороду від якогось журі, бо там і журі ніякого не було. Але ми отримали чи не найважливіший приз – це був приз глядацьких симпатій. Для нас це стало вирішальним моментом, після якого ми зрозуміли – ми не просто вийшли подуркувати на міському фестивалі. З цим щось потрібно робити!"

На "Вивиху" зіграли трек "Бьютіфул Карпати", який має 10 чи 15 різних варіантів прочитання.

Роман Чайка: "Коли ми починали, усі мали сприймати, що це майже народна пісня, а насправді в пісні "зашиті" такі образи пародійні. Совецкий гламур. Ось це все – така совкова казочка – ідилія. Ось ця казочка у цій пісні і була висміяна. Ця пісня має 10 чи 15 різних варіантів прочитання. Я навіть не згадаю скільки варіантів ми робили – від акустичного реггі з арканом і до свінгового стилю. Вона була як пластилін, можна було все, що хочеш ліпити".


Молодий, новостворений гурт відразу помічає творча львівська інтелігенція. Приваблює і цікава музика, і вишукана поезія. Одна з найвпізнаваніших рис цього колективу – пісні на вірші відомих українських поетів. У репертуарі "Мертвого півня" є пісні на вірші Тараса Шевченка, Максима Рильського, Віктора Неборака, Олександра Ірванця, Юрія Андруховича, Сергія Жадана.

"Ми почали з того, що в кав’ярні знищували собі печінку та легені - цигарка, кава, коньяк. І збірка поезії. Носили повні кишені тих збірок. Перші збірки Неборака, перші збірки Андруховича – вони виглядали як захалявна книжечка. Більше того, Ромка Рось, Ярка Якубяк, Місько Барбара писали свої вірші", – пригадує Роман Чайка.


Перемога на "Червоній Руті": кубок, гуцульська тарілка і премія від Чорновола

Але зі своїм найулюбленішим автором музиканти гурту "Мертвий півень" ближче знайомляться у Запоріжжі, де у 1991 році відбувається другий фестиваль української музики "Червона Рута".

Роман Чайка: "Літо, спека і все таке рудо-жовте. В парку була одна зі сцен. До мене причепилися три старші дядьки. Їм дуже не сподобався кофр, у якому я ніс кобзу. Кобза була шестиструнна, а кофр був у вигляді труни – важкий, дерев’яний та обклеєний різними наклейками. І от три дядьки, які йшли за мною по парку, почали обурюватися, що ж це за таке дурне та патлате йде і що воно несе? А в мене на кофру було написано – "І на руїнах Бу Ба Бу повстане Мертвий півень". Отак я познайомився з Андруховичем, Небораком та Ірванцем. Це були вони".

На фестивалі гурт за пісню "Ми помремо не в Парижі" отримали Гран-Прі та Першу премію.

"Ми не сприймали все це серйозно, аж до того моменту, коли нам сказали, що ми
переможці. Виводять нас на стадіоні на велику сцену, виявляється, що і призи будуть вручати. Премію нам вручав В’ячеслав Чорновіл і це були інкрустована гуцульська тарілка, здоровенна грамота і ще якийсь дурнуватий кубок. Кубок, здається, зараз зберігається у Ярки Якубяк в Філадельфії, а от тарілку ми продали у Канаді за 80 канадських доларів. Так що можу сказати, що за перше місце на "Червоній Руті" ми отримали 80 канадських доларів", – каже Роман.

"Ми помремо не в Парижі"

Запорізька "Червона Рута" закінчилася за чотири години до введення в країні, тоді ще СРСР, надзвичайного стану, арешту Горбачова і "Лебединого озера" на телеекранах. Однак загальмувати хід історії вже було неможливо.

Роман Чайка: "Мене вбило просто наповал "Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми". Вірш зафарбувався одразу, я написав на нього музику і пісня обросла нашим аранжуванням та виконанням буквально за одну репетицію. Ми вкладали в цю пісню зовсім інший настрій, ніж потім критика на неї відреагувала. Було таке, що ми граємо цю пісню – а зал встає. Це ж не гімн, це не пісня пам’яті герої. А потім читаємо десь – це гімн втраченого покоління. Хоч ми себе тоді не відчували ще втраченими – слово "гімн" нам сподобалося".

Значно пізніше, у 2008 році, після переїзду Ярини Якуб’як до США пісню "Ми помремо не в Парижі" разом з гуртом заспіває Саша Кольцова, лідерка гурту Крихітка.

Роман Чайка: "Ярка Якубяк давно вже американка, а нам на концерт йти. І от з усіх наших друзів ми вирішили покликати Кашу Сальцову, у неї підходящий тембр голосу. Я розумів, що вона відчує цю пісню. Ярка у 90-х виконувала цю пісню дуже персонально, вона переживала текст, проектуючи його крізь себе. Каша теж таку штуку відчула. Хоча ми зовсім по-іншому тоді грали цю пісню. Нас стало більше, ми стали дорослішими. Тому ця версія мені, може, навіть більше подобається, ніж первинна".

Пісню, яка дала назву всьому альбому створювали колективно та дуже довго. Спочатку народилася ідея, яка з’явилася після вдалого та актуального на той час політичного анекдоту.

Роман Чайка: "Ми ніколи не могли зрозуміти, чому "совок"  ніколи не цінував людей? Как один умрем в борьбе за єто! За шо? За 70 років не змогли відповісти на це питання. За що треба було мільйони людей вбивати? І воно десь там на рівні анекдоту десь там жило в нас"

Забавно, але куплети композиції "Ето" писалися у різні часи та абсолютно різними людьми.

"Перший куплет показував Любко Футорський. Ярка брала сірникову коробку замість маракасу. Любко казав: "Дивись, можна грати на гітарі отак…" І заспівали вони перший куплет на два голоси – Любко та Ромко Рось. Це був один куплет і ми не знали, що з тим робити далі. Другий куплет з’явився під час Революції на граніті. В нас було достатньо часу в центрі Києва (сміється). А коли поверталися вже потягом до Львова, в тамбурі з Ромкою Росем ми написали третій куплет. Пам’ятаєте програму "Время", яка колись жила у всіх телевізорах з такою страшною заставкою? Якщо пекло існує, вхід в пекло буде озвучуватися музикою програми "Время". Третій куплет ми дописали, і там в потязі зрозуміли, що в нас з’явилася нова пісня", – пригадує Роман.
 

 

Перший альбом: віз величезні торби з бобінами, відчуття – несу творчість 
 

Записувати перший альбом молодим музикантам допомагала відома в ті часи Агенція Ростислав-шоу. Це був ледве не перший вкраїні незалежний український продюсерський центр, який утворився у серпні 1990 у Львові. Керував агенцією – Ростислав Штинь, якого можна впевнено вважати засновником українського шоу-бізнесу, принаймні, одним з перших точно. За досить недовге, попри те яскраве існування "Ростислав-Шоу" з агенцією встигли плідно поспівпрацювати з Оксаною Білозір, гуртом Скрябін, Сестричкою Вікою, Іриною Білик та гуртом "Мертвий півень".

Роман Чайка: "Перший альбом ми видавали в агенції Ростислава Штиня. Тоді вони були в такому радянському приміщенні, орендували 2 поверхи. Ми на першому поверсі тоді розкладалися і це була наша перша репетиційна. Нам тоді багато не треба було. У куточку стояло піаніно і ми все робили акустично. Також тоді на першому поверсі, з якимсь одеським звукорежисером працювала Ірка Білик та її група "Цей дощ надовго". Тоді вона ще була делікатна, тендітна, група грала щось подібне до раннього The Cure, і можна було навіть подумати, що "з цього будуть люди".

Агенція надавала музикантам репетиційну базу та організовувала їх концерти – а от писати звук майбутньої платівки гурт поїхав все ж таки до Києва, у легендарний Будинок звукозапису, де у той час працював не менш легендарний звукорежисер Олег Ступка.

"Так, ми писалися в легендарного Ступки. Нам було трохи дивно, там була величезна площа, де записували симфонічні оркестри. І ми були такі перелякані – нічого собі приміщення, на 500 людей! Але Ступка, окрім того, що був талановитим звукорежисером, був, як зараз це називають, – продюсером. У нас дуже мало часу було на запис альбому, ми були молоді і зелені. Нам краще було зіграти п’ять концертів, ніж одну партію біля мікрофону. Відчуття було таке, що ти здаєш іспит перед входом в пекло"

Після того, як альбом ЕТО був записаний у київському Будинку звукозапису, музиканти повертаються до Львова та готуються ознайомити зі своєю творчістю усіх бажаючих. Проте, як грамотно просувати музичні альбоми у 90-ті, мало хто знав.

Роман Чайка: "Я пам’ятаю, як я віз здоровенні рулони, у кожному рулоні бобіна з окремою піснею, а я віз дві величезні торби. І знаєте, було відчуття, що ти записав альбом! Тепер флешку взяв і навіть не знаєш, записав ти щось чи не записав, а тоді я ніс творчість!"

Наступним кроком стала фотосесія для обкладинки касети.

"Ми в той час почали тусуватися у "Кривій липі". І там був внутрішній дворик. Хтось там розмалював стіну, зараз це називається "мурал". Намальовано було море, чи озеро і півчовна було вмонтовано в цю стіну. Ми цей човник дуже любили, курили там і саме там зробили фотографію", – розповідає Роман Чайка. – "Першу партію, я пам’ятаю, Штинь випустив на касетах, на яких була музика гурту "Опальний принц", що не продалася. Це була перша партія. Другу партію ми писали на індійських касетах. Де касети продавалися, ми не знали. Але в той час можна було просто прийти на будь-який ринок та купити касету МК-60 з альбомом «Мертвого півня» за якихось там пару купонів"

Є в цього альбомі особливість – пісні на вірші Юрія Андруховича. Згодом це стане їх чи не головною виграшною фішкою. Андрухович – мало з ким порівнювана фігура на українському культурному небосхилі, а також один з небагатьох письменників з України, якого чудово знають за кордоном. На першому альбомі гурту Мертвий півень є відразу дві пісні авторства Андруховича – це "Етюд з воронами" та "Іеронім Босх". У них, як і у творчості письменника, присутня значна символізація тексту, використання алюзії.

Роман Чайка: "Я ці пісні написав десь у 9-му році. Це мої пісні. Я не згадаю, що сказав Юрко, але коли ми писали наш альбом, то "Етюд з воронами" ми заграли як бонус. І мені, і Андруховичу було дуже цікаво зіграти пісню, якій вже 20 років”

Гурт "Мертвий півень", який припинив своє існування у 2011 році, запише ще 12 альбомів, але до первістка, наприклад, у Романа Чайки ставлення особливе.

"Щось середнє. Як до першої дитини, або як до першого сексу. Згадуєш з кайфом. Зрозуміло, що якби ми його переписували зараз, ті самі пісні, з тим самим набором інструментів, все звучало б трохи інакше. Більш того, завжди цей альбом частково проживав реінкарнацію на концертах. Ми вже знаємо тепер, як воно має звучати. Цей альбом є фіксацією епохи 90-х. Це музика кави, коньяку, поезії. Мені не соромно його зараз слухати"

 фото - punkazbuka.blogspot.com

ЕТО від "Мертвого півня": фіксація епохи 90-х і музика кави, коньяку, поезії

Новини по темі