З чого почати екосвідоме життя, чому важливо знайти для себе комфортний темп для переходу до такого способу життя, чим допоможе навколишньому середовищу збільшення відповідальності виробника. Про це поспілкувалися з Ладою Полтавською, екоактивісткою, авторкою Telegram-каналу My Eco Routine.
Останнім часом люди стають все більш екосвідомими: ми починаємо сортувати сміття, ходити з тканинними торбинками, носити скляні пляшки для води та відмовляти собі у "пластикових задоволеннях". Але чи достатньо цього? Якими ще вчинками суспільство може почати дбати про планету?
— Просто замінити одну пляшку на іншу недостатньо, треба змінити мислення. Треба зрозуміти, заради чого ми це робимо, знайти мотивацію всередині себе. Бо коли тканинної торбинки або будь-якої іншої альтернативи не буде поруч, ми братимемо їжу в одноразовий пакет і тоді всі ті маленькі кроки, які вже були зроблені, не матимуть жодного сенсу. Варто знайти той комфортний для себе темп і потрохи рухатися в потрібному напрямку, надихаючи своїм прикладом інших. І навчитися користуватися тими речами, які вже є. Не завжди потрібно купувати нове.
Зараз багато хто висвітлює проблеми екології. Якими методами можливо почати розвивати екосвідомість ще й на державному рівні? Новий предмет у школі? Тематичні табори для дітей?
— Я багато, у свій час, подорожувала країнами Скандинавії та навіть жила в одній з них. І от, що я встигла дізнатись. В Норвегії впроваджена ціла низка ініціатив щодо поводження з відходами — активно розвивається інфраструктура, запускаються різні освітні проєкти, зокрема лекції для дітей. Все це відбувається у форматі гри з використанням ілюстрованих книжок. Створюється багато різних соціальних роликів, акцій та реклам для того, щоб звернути увагу на проблему, яка існує. Створюються всі умови для комфортного переходу. Наприклад, є цілі екскурсії (як для дітей, так і для дорослих) на переробні заводи та сортувальні лінії, де можна на власні очі побачити, як з уже використаної сировини створюють нові речі. А для тих, хто тільки починає, за ними закріплюють соціального робітника, який може навчити, як правильно розділяти відходи, навіть можуть дати для цього все необхідне — контейнери, безкоштовні пакети — все заради того, щоб людина могла робити те, що повинна.
Навіть більше, в кожному регіоні є свій радник з питань енергетики, який може проконсультувати щодо енергоефективності, наприклад: які лампочки краще придбати, аби заощадити електроенергію або як перейти на альтернативну енергетику. До речі, про електрику. Мета Норвегії — до 2030 року повністю перейти на електрокари для того, щоб зменшити викиди парникових газів та використання викопного палива, а також підвищити якість повітря, уникаючи викидів. Вони всіма доступними їм способами намагаються стимулювати цей перехід. В Осло є спеціальні датчики, які зчитують, на якому саме паливі ваша машина і якщо на звичайному, то з вас знімаються гроші. Те саме відбувається з пляшками. Кожного разу, коли ви купуєте пляшку з водою, соком або будь-яким іншим напоєм, в ціну продукту вже вкладені 1 або 2,5 крони, які будуть повернуті, якщо ви здасте пляшку в спеціальний фандомат. Тобто фактично ви сплачуєте заставу, яка стимулює вас повертати тару назад.
З чого людині варто починати боротьбу зі своїм масовим споживанням? Який найкращий метод для позбавлення домашнього непотребу?
— Є така концепція, яка називається "5R" і вона має 5 принципів: "refuse" або "відмовляйся", "reduce" або "скорочуй", "reuse" або "використовуй повторно", "recycle" або "здавай на переробку" та останній етап — "rot" або "компостуй". Найважливіші етапи — перші три. Треба навчитися відмовлятися від непотрібних речей, зокрема одноразових — соломинки в кафе або листівки на вулиці, ту ж візитівку можна сфотографувати замість того, щоб брати її, а потім десь загубити серед всіх інших. Також дуже важливо скорочувати своє споживання та користуватися тільки тим, що дійсно потрібно. Не купувати три однакових футболки, а купити одну, але якісну, яка прослужить вам багато років. І шукати ідеї, яким чином можна використати ту чи іншу річ, як дати їй друге життя за потреби. І не сподіватися на переробку. Переробка — гарний інструмент в боротьбі з відходами, але не панацея. Тому варто зменшувати своє споживання та бути більш свідомими щодо того, що саме ми купуємо, щоб потім ми не сушили голову, куди ж це все подіти.
Якщо непотрібні речі все ж з’явилися у вашому житті або якісь із них стали для вас неактуальними, не поспішайте їх викидати. Можливо, вони стануть в пригоді комусь іще. Існує багато онлайн сервісів, влаштовуються барахолки та маркети, де можна купити або продати свої речі, врешті-решт їх можна віддати своїм знайомим або відправити на благодійність. Кожна річ заслуговує на другий шанс!
Якщо розглядати проблему на іншому рівні. Чи можуть державні органи впливати на процес боротьби із забруднення навколишнього середовища, не шкодячи промисловості? І чи є взагалі золота середина між першим і другим?
— Мені здається, найефективнішим рішенням в нашому випадку буде впровадження розширеної відповідальності виробника: коли саме виробник несе відповідальність за весь життєвий цикл свого продукту і сплачує за його подальшу переробку/утилізацію, а не перекладає це все на плечі споживача. Коли є обов’язкові умови щодо маркування та сертифікації. Коли захоронення перестає бути вигідним. В Україні вартість захоронення тонни відходів становить десь 5 євро. В країнах ЄС вартість однієї тонни відходів може становити 50—75 євро і вище. Коли є всі умови для переходу на кругову економіку. Та найбільша проблема сьогодні — це відсутність інфраструктури та знань. Запровадження необхідних умов для сортування та переробки, вивід з обігу одноразового пластику та ефективна система штрафів — лише перший крок до більш екологічного майбутнього!
Розмовляла Христина Шпук
