Мобільний додаток

Галина Вдовиченко про свою нову книгу: "хочу, щоб її прочитали ті люди, які переживають нелегкий період в своєму житті"

21.09.2019 р., 18:30

Про свій новий роман "Найважливіше — наприкінці" та кому його варто прочитати в ефірі Радіо Культура розповіла письменниця Галина Вдовиченко.

Програма:

– Про що ваша нова книга?

Я може почну з того, що мене вчора дуже приємно вразило на презентації книжки, що ще ніколи такого не було одночасно зі мною працювала сурдоперекладачка для нечуючих людей. І це було просто… От власне почути. Я не з’ясувала остаточно хто це зробив, кому спала на думку така прекрасна ідея подумати і про цих людей. Тому що на попередніх форумах і на дитячих і от на BookForum я відчувала таке піклування про людей, які не бачать. Особливо і про дорослих, і про дітей. Про тих, хто читає кінчиками пальців… Натомість, така прекрасна новація цього BookForum, що і люди які погано, або взагалі не чують, вони можуть "слухати" разом з усіма. І це просто прекрасно.

– Так, переклад жестовою мовою це дійсно дуже важливо. І це нагадує мені розмови, які ми вели на Радіо Культура з перекладачами жестової мови, котрі працювали з сучасною українською поезією і створювали цією мовою адаптації поезії…

Так, я навіть побачила сьогодні зранку мої видавці - "Видавництво Старого Лева" виставили фотографії вчорашньої презентації. І там є одна фотографія, де наші жести абсолютно ідентичні. Тобто у нас набагато більше спільного, ніж ми думаємо. І це стосується, зокрема, і мого нового роману. Почути того, хто поруч з тобою просто на відстані руки, на відстані погляду - це так важливо в житті. Ми часом більше приділяємо уваги чужим людям, нехай нам дуже не байдужим, дуже важливим в нашому житті. А дуже часто в цьому неймовірно швидкому світі ми забуваємо подзвонити людині, яка нам дуже близька. Сказати їй якісь теплі слова, просто так. Просто так обійти обійняти її і почути. Іноді я бачу - ми мало розмовляємо про прості та важливі речі.

І в цьому романі найважливіше наприкінці це, власне, як перемотка плівки назад життєвих якихось кадрів і спроба зрозуміти, чи можна було би виправити ситуацію, зробити стосунки більш глибокими і більш теплими. Якщо люди тримаються разом попри все. Попри, скажімо, сварки, непорозуміння, розходяться, сходяться знову - значить їх щось тримає разом. І от це одне з дуже важливих питань, яке часом варто ставити перед собою: чому ми разом? Чому ми разом такі різні друзі? Що нас тримає? Мабуть, щось дуже важливе. Що тримає якусь пару, яка склалася і яка на позір може виглядати абсолютно дисонансно. Часом ми дивимося на людей і думаємо: що в них спільного взагалі? Вони такі різні. Вони можуть самі взагалі не знати, що їх тримає.

– І не знати відповіді на запитання, що вона в ньому знайшла або він в ній.

І от до речі, якщо розповідати історію про двох людей, то часом можна впіймати себе на думці: а чи не про країну свою я теж розповідаю? Тому що це теж важливе питання: чому ми разом? Що нас так тримає, що ми іноді ставимо перед собою питання про якусь ідею глобальну, національну... Ми іноді не можемо зазирнути так глибоко в себе, щоб зрозуміти, що нас тримає разом, що ми за унікальна спільнота і чому ми разом.

– Чи вдасться читачам цієї книжки зрозуміти, що тримає нас разом? Глобальне запитання і на нього у кожного є своя відповідь.

Мене от що дивує… Зараз мені навіть якось от трошки… мандраж мене пробирає, тому що пішли перші відгуки. Вже мені перші читачі пишуть про свої емоції в основному, які їх опанували, коли вони закінчили читати книжку. Наразі я можу сказати точно, що мені дуже хотілося, і за першими читачами, за їхніми відгуками, бачу, що, здається, вдалося. Згортають цю книжку читати, пройшовши по дуже широкій гаммі емоцій і відчуттів, згортають її вони з дуже світлим почуттям. І з бажанням зробити щось дуже добре для того, хто біля тебе, близьким. Встигнути це зробити. І от мені дуже-дуже хотілося саме цього досягти.

А що найцікавіше, що кожен знаходить в книжці ось своє. Хтось відгукується від чужої долі, чужої практики, досвіду. І це дуже дивно. Хтось, наприклад… є там така лінія невелика, головний герой "афганець", чоловік, який пройшов свого часу Афганську війну. Хлопці, мої ровесники, багато хто побував на цій війні. І я потім вже бачила, з розгортанням нашої сучасної війни дуже багато спільного між тими, хто повертається зараз зі Сходу які вони мають травми, що змінюється в їхньому характері, які виникають проблеми в родинах. І я це бачу, тому що це було в моїх ровесників. Ми знаємо, що це таке, коли чоловік повертається з війни. І хтось на це звертає увагу в книжці…. Мені дуже просто хотілось би, щоб її прочитали ті люди, які переживають нелегкий період в своєму житті. Коли хтось хворіє, наприклад. Коли нелегко. І особливо мені хочеться, щоб це прочитали ті, в кого нібито на загал ніби все гаразд. Щоб вони ще більше переконалися в тому, що треба берегти одне одного.

Галина Вдовиченко. Фото Радіо Культура

Галина Вдовиченко про свою нову книгу: "хочу, щоб її прочитали ті люди, які переживають нелегкий період в своєму житті"

Новини по темі