Галина Бабій – ведуча програм Першого каналу Українського радіо з тридцятилітнім досвідом.
Її голос, її радіопрограми збирають численну аудиторію слухачів.
Галину Бабій слухають у програмах "Радіо День" – це прямі ефіри на Українському радіо, які першими отримали версію телеефіру. Її авторська програма "Династії" звучить на радіо "Промінь" і Першому каналі Українського радіо. Радіослухачі люблять і пам’ятають її "Мистецькі історії", записи яких відбувалися в Будинку звукозапису.
Трохи історій про "Мистецькі історії"
Пані Галино, ми познайомилися саме на запису "Мистецьких історій" у Будинку звукозапису?
Так, то було у День святого Миколая, а святковий різдвяний концерт називався "Із Янголом на плечі". "Мистецькі історії" вважаю своїм найкращим доробком в телерадіоефірі. Це двадцять концертних програм, які ми здійснили в Будинку звукозапису за участі симфонічного оркестру Українського радіо під керуванням Володимира Шейка. Всі концерти записані до фонду Українського радіо, відзняті телеверсії для телебачення. Цим успіхом і я, і всі учасники проектів завдячуємо Тарасу Аврахову, колишньому генеральному директору Національної радіокомпанії України. Коли він очолив Українське радіо, Будинок звукозапису був у занедбаному стані. Тарас Аврахов зробив усе можливе, щоб відремонтували все: фойє, коридори, сходи, концертну студію, сцену, встановили нові крісла. Це дало можливість поставити "Мистецькі історії" – 20 різноманітних концертних програм, своєрідний музичний літопис нашого часу. Працювала прекрасна команда чудових людей. Це – фотохудожник Юрій Прияцелюк, який нашим програмам надавав хорошої фотофіксації, стиліст Віталій Манько, який дбав про те, щоб мій образ відповідав темі концерту, оформленню сцени, візажист Еллада Саввіді, яка надавала концертного лоску не тільки мені, а й іншим учасникам виступів!Особлива подяка музикантам – симфонічному оркестру Українського радіо і маестро Володимиру Шейку, хору Українського радіо і його очільниці Юлії Ткач, оркестру народної та популярної музики, яким на той час керував Святослав Литвиненко. Особливою була і програма, присвячена бандурі, яку ініціювала народна артистка України Тетяна Маломуж. Концерти відбувалися наживо у вщерть заповненій залі. Це був чудовий досвід, який дав імпульс до подальшого розвитку.
Мабуть, варто згадати в який час записували програму до 200-ліття Тараса Шевченка…
О! Той незабутній день 18 лютого 2014… Зупинилось метро, горів Будинок профспілок… Артисти приїхали з різних міст України, а програму було зірвано!Але, навіть, у тих складних умовах ми записали деякі номери… Глядач, можливо, й не помітив тривоги на наших обличчях. А у 2015 році концертна програма "Нова пісенна Шевченкіана" з проекту "Мистецькі історії" отримала гран-прі Всеукраїнського фестивалю телевізійних і радіопрограм "Кобзар єднає Україну". Вона була ініційована радіо "Промінь" як конкурс на створення пісні на вірші Шевченка, для молодих виконавців. Артисти надсилали демонстраційні записи, ми відбирали найкращі. Всі пісні прозвучали у супроводі симфонічного оркестру. Варто сказати й про чудову роботу двох аранжувальників – Олексія Баженова і Євгена Браги.
"Це так важливо – опиратися на свій родовід…"
Як народилася ідея створити авторську програму "Династії"?
Програму "Династії" розпочали восени 2016 року. Це була моя ідея. Все було просто. Формувалася лінійка прямих ефірів авторських програм на радіо "Промінь". Мені запропонували подумати над ідеями, пропозиціями. І саме тоді до мене підійшла молода редакторка й сказала, що їй потрібна пісня Тараса Петриненка, запитала, чи не маю. Я запропонувала їй звернутися у фонд Українського радіо. На другий день вона з таким здивуванням розказувала мені, що там, у фонді вона з’ясувала, що у Тараса Петриненка стільки пісень…А потім ще й додала: "А виявляється, що у нього й мама співачка!" Мене це настільки вразило, що вирішила нагадати людям хто є хто в знакових родинах України. Зокрема, що Тарас Петриненко можливо б і не був таким відомим співаком і музикантом, якби не його мама Діана Петриненко і тато Гаринальд Петриненко, свого часу ведучий на телебаченні, дядько Іван Паливода, з маминого роду, який був знаменитим співаком і педагогом в училищі імені Р.М. Глієра. До слова, в Івана Паливоди починала вчитися наша оперна зірка Людмила Монастирська, а вже продовжувала навчання в Діани Петриненко. Тобто, для того, щоб ці імена не губилися, щоб молодь знала ці імена, саме й започатковано цей проект "Династії". Вважаю, що дуже важливо опиратися на свою історію, розуміючи, що тобі не треба орати цілину, що до тебе вже тут хтось сіяв і орав, що ти можеш використати чийсь врожай, як хороші знання.
Але ж ви не тільки про відомі родини музикантів, співаків розповідаєте у своїх програмах?
Так, цікаві родини є у всіх сферах! Я вже розповідала про династії сироварів, юристів, шевців. Просто випадково на вулиці Михайлівській, у центрі столиці, побачила розкішну вивіску "Рогізні. Родинна справа з 1957 року". Це як подарунок долі! З’ясувала, що родина Рогізних з 1957 року ремонтує взуття, що у них чудовий сайт, прекрасні міжнародні зв’язки. Сама історія родини дуже цікава. Чому б не розповісти про це радіослухачам, щоб більше людей перейнялися ідеєю родинної справи! Адже свого часу, викорінювалися такі люди з нашого суспільства: щоб ні сімейного фотоальбому, ні родинних будинків, ні бабусиних коралів … Але без таких родин і країна не країна.
"А могла ж з красивим почерком працювати у архіві…"
Слухаю вас, пані Галино, насолоджуюся мовою й короткими сповідями. Але ж ви могли й не працювати на Українському радіо? Як доля вас сюди привела?
Так. Історія проста як світ Я за освітою музикант, випускниця Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка. Отримала вільний диплом і поїхала за чоловіком, бо він – киянин. Самостійно шукала роботу. Був варіант – чверть ставки сольфеджіо у Вишгороді. Мала нагоду працювати в музеї Миколи Лисенка, що на вулиці Саксаганського. Тодішня директорка, побачивши мій почерк аж вигукнула: "Чудово! Беру вас в архів!" Мені й справді сподобалася та перспектива. Й можливо б я там була на якомусь особливому рахунку, написала б наукову працю… Та випадково зайшла у міське управління культури, що на бульварі Тараса Шевченка. І там мені зауважили: "У вас така чудова українська мова! Спробуйте зайти на українське радіо. Зайшла. Мене взяли на випробувальний термін в музичну редакцію. Ще раз зауважили, що у мене чудова українська мова. На той час (1987 рік!) майже всі редактори перекладали свої тексти з російської. В музичній редакції мене запитали: "Чим цікавитеся?" Відповіла, що люблю сучасну музику, що подобаються Скорик, Станкович, Губайдуліна, Шнітке, Канчелі. У відповідь мені запропонували вивчити … "братскую естраду". Отож, почала вивчати вокально-інструментальні ансамблі Туркменистану, Узбекистану, Азербайджану! Користувалися тільки тим, що було у фонді радіо. Ніякої самодіяльності. Інших можливостей ще не було. Писали підводки, диктори читали. Перша авторська програма мала назву "На березі Каспію". Це вже після фестивалю "Червона рута" з’явилося багато нової музики. І робота тоді ожила. Я готувала щосуботи огляд "Віч-на-віч" з естрадою. На Хрещатику, 26 стояла черга артистів.
Час іде, все змінюється. Ви щойно повернулися з музичного фестивалю, який проходив у Харкові. Які враження?
Отримала величезне задоволення від KharkivMusicFest-2018. Музиканти з усієї України зібралися в єдиний фестивальний оркестр в рамках проекту "Бах 333". Вели прямий ефір, коментували двогодинний концерт з продюсером Харківської філії Володимиром Носковим. В захваті від найкращого органа і органного залу. Натхнення отримала від спілкування з організаторами фестивалю, людьми, які вклали гроші у цю потрібну справу. Ці люди розуміють, що вкладати в культуру – це дбати про майбутнє. Це тішить. На превеликий жаль, наша столична філармонія вже не відповідає запитам великого міста – надто маленька і камерна сцена. Палац "Україна" призначений трохи для інших концертних заходів. У нас прекрасний Будинок звукозапису Українського радіо. Але ж він має працювати за призначенням. Вірю, що з часом прийдуть нові покоління, які зацікавляться високою культурою й вибудують культурну столицю.
Яку музику любите слухати, що читаєте, чим займаєтеся на дозвіллі?
Читаю в основному те, що потрібно для роботи. Люблю й відвідую масштабні мистецькі заходи: книжкові виставки, вернісажі. Люблю слухати хорошу музику з фондів, яку відібрали професіонали у доброму виконанні. До речі, коли на початку 90-х почали з’являтися "ліві" кооперативи в підвалах і самопальні диски на кшталт "The Best Mozart", мені аж не вірилось, що є такі сміливі люди, які легко можуть обрати цей Best. Я б не наважилась… Або ж зараз – Інтернет забитий класичною музикою, яку підписують приблизно так: "Абалдєнная музика для любві". Тиснеш туди, а там – "Адажіо" Альбіоні. Інформаційного сміття надто багато у світі. Але я маю і свою власну чудову фонотеку, перевірену часом.
І традиційне запитання: що для вас Українське радіо?
Радіо – це така якась несподіванка в моєму житті, яка дала можливість реалізувати і свої знання, і свій потенціал, про який я й не підозрювала, а він розкрився у сприятливий момент. Робота на Українському радіо дала мені можливість неймовірного спілкування з великою кількістю прекрасних людей. Жодна інша професія не робить вас такими вільними у спілкуванні, як радіо. Тепер вже знаю з власного досвіду, як дисциплінує телебачення – його око весь час на тебе націлене, ти про нього пам’ятаєш! А радіо – це твоя затишна мушля, в якій ти залишаєшся собою. З неї лунає твій голос, твої думки. Це має викликати вібрацію чиєїсь душі, це – феномен радіо. Якщо викликає, – ти на своєму місці. А людські душі завжди потребують вібрації, тож я вірю у хорошу перспективу нашого Українського радіо.
Розмову вела Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото Юрія Прияцелюка
