Фото: Пресслужба Маші Кондратенко
Ми повинні робити людей щасливішими, навіть якщо самі почуваємося погано
Сьогодні ти презентуєш у нашому ефірі пісню "Дим". Розкажи більше про цей реліз.
Пісня "Дим" дуже особлива для мене, бо я її написала ще три роки тому. Приблизно півтора року тому я знову до неї повернулася і захотіла її відродити. Вона народилася у важкий період мого життя і була про стосунки, про кохання: мене кинули на мій День народження, і це було дуже сумно. Я писала пісню саме на цю тему, але під час підготовки релізу я її переслухала і зрозуміла, що вона більше про сьогодення — про кохання і про людей, які чекають одне на одного. Сподіваюся, що вона відгукнеться в серцях тих, хто переживає різні етапи життя: розставання, очікування тощо. Маю надію, що вона знайде відгук у багатьох душах.
У пресрелізі зазначалося, що це пісня не лише про кохання, а й про те, як ми часто не помічаємо емоцій інших людей. Як це відображається у твоєму житті?
"Дим" — це, мабуть, збірник моїх емоцій. Ці три хвилини абсолютно про все. В першому куплеті йдеться про те, що хтось може не почути твій голос, коли ти говориш про важливе, поки всі мовчать. І це також про сьогодення, про те, як ми ігноруємо емоційний стан одне одного. Ми не звертаємо увагу на те, що багатьом із нас важко. Натомість ми проявляємо агресію, хейтимо когось в інтернеті, займаємося булінгом. Це важливо, і цей куплет я писала в період, коли мене дуже сильно хейтили після пісень "Ванька-встанька" і "Ведмеді балалайки". Я писала його і плакала, думаючи: "Боже, чому ж ви всі такі злі?".
Які емоції чи почуття у своєму житті тобі доводилося приховувати за посмішкою?
Зазвичай це було пов'язано з любовними переживаннями. Адже коли ти артист і в твоєму особистому житті складний період, ти все одно маєш виходити на сцену, виступати, посміхатися, давати інтерв'ю, з'являтися в Інстаграмі. Ми часто обманюємо себе, починаючи жити в ілюзії, що все добре. Але коли аналізуєш ситуацію, розумієш, що насправді перебував у поганому стані, хоча продовжував посміхатися. Це також частина нашої професії — ми повинні робити людей щасливішими, навіть якщо самі почуваємося погано. Але зараз я намагаюся відкривати свою душу в піснях і показувати людям, що ми маємо говорити про свої емоції, навіть якщо вони негативні.
Ти сказала, що написала цю пісню після того, як хлопець покинув тебе на День народження. Чи залишилася у тебе після цього віра в людей? Як ти тепер ставишся до стосунків?
У мене просто коротка пам'ять. Я вважаю, що в тому, що це сталося, немає моєї провини. Я не повинна навішувати на людей ярлики, бо якщо мене покинув один колишній, це не означає, що всі будуть такими. Усі люди різні, і всі ситуації індивідуальні. Навпаки, я вважаю, що біль — це точка зростання. Якби цей хлопець мене не покинув, я б не написала цю пісню чи вірші. У всьому треба шукати позитив. Плюс, як творча людина і трохи невротик, я черпаю натхнення з поганих ситуацій. Коли мені погано, коли мені боляче, я думаю: "Ой, зараз понаписую пісень і мені буде добре в моїх стражданнях!". І тому я не хочу розчаровуватись в людях, навіть, якщо стаються якісь неприємні ситуації, я йду далі. Я не боюся будь-яких емоцій, мені здається, я готова до всього.
У твоїй пісні є рядок: "Тебе забрала в мене осінь". Зараз цей рядок набуває нового значення, коли українці відчувають реальні втрати. Яких нових сенсів набула для тебе ця пісня в сучасних реаліях?
Коли я шукала нові сенси в цій пісні, я зрозуміла, що вона має зовсім інше значення. Зараз багато жінок і дітей чекають на своїх чоловіків. Хтось, на жаль, втрачає близьких, і це жахливо. На цю тему я вже писала на початку повномасштабного вторгнення в пісні "Чекаю на тебе". Вона також про жінок, які чекають своїх чоловіків із фронту. Я дуже болісно реагую на це, коли бачу відео про щасливе життя пари до війни і про те, як чоловік пішов на фронт і загинув. Мене це настільки вибиває з моєї емоційної гармонії, якої я намагаюсь хоч якось досягти. Адже жахливо усвідомлювати, що це наша реальність. Наприклад, коли проходиш біля Майдану Незалежності, бачиш ці прапорці й розумієш, наскільки багато людей забрала ця війна. Це дуже страшно і я вважаю, що ми повинні про це говорити, а ще про це треба співати, щоб люди не забували, що в країні війна.
Фото: Пресслужба Маші Кондратенко
Я пішла від продюсерів, бо вони утискали мою особистість
За твою творчу кар'єру в тебе було багато псевдонімів: Magic, Marichka, Маша Краш, зараз ти — Маша Кондратенко. Чи залишилися ці образи частиною тебе?
Мені здається, вони впливають на мене й досі, оскільки кожен із цих псевдонімів відображав певний період мого життя. У той час я була в контрактах із продюсерами, і саме тоді, коли я була Magic, Marichka, Маша Краш, я формувалася як особистість. Звісно, я й досі розвиваюся, але саме в ті періоди народжувалася сильна Маша, яка вміє вибороти свою свободу й незалежність. Тому ці образи, безперечно, мали та продовжують мати вплив на мене.
А чи залишалася твоя мета виходити на сцену незмінною протягом часу? Чи змінювалася вона разом з образами?
Ще з дитинства, коли я вперше виходила на сцену, моїм бажанням було не тільки отримати задоволення самій, але й подарувати емоції іншим людям, проживати їх разом з ними. У нас, артистів, є великий дар — бути почутими і давати людям можливість відчути та звільнитися від своїх почуттів. Наприклад, коли у людини поганий настрій, вона може подумати: "Ще більше доб'ю себе і піду на концерт, наприклад, KOLА, буде дуже сумно і я отримаю задоволення". А іноді хочеться чогось веселого, і тоді людина йде на концерт Олі Полякової. Я теж хочу дарувати людям спектр емоцій, які вони проживатимуть разом зі мною.
Ти починала свою музичну кар'єру російською мовою, але зараз співаєш українською. Як цей перехід вплинув на твою творчість і твою аудиторію?
Мені здається, що ці зміни позитивно вплинули на мене. Бо коли я писала пісні російською, відчувалася певна "російська гармонія" — популярні акорди й структури, які часто використовувалися там. Але з переходом на українську мову пісні почали писатися зовсім по-іншому. Мені було складно писати українською, тому я почала читати книги та дивитися фільми українською, щоб розширити свій словниковий запас. І зараз мене дуже тішить те, як розвивається наша українська культура.
Ти працювала з відомими продюсерами, такими як Юрій Фальоса та Ігор Тарнопольський. Який досвід ти отримала від цієї співпраці? Що було найважчим, а що назавжди залишиться у твоїй пам'яті?
Насправді це були непрості співпраці. Першим моїм продюсером після переїзду в Київ був Юрій Фальоса. Тоді у мене все було вперше: студійні записи, виступи, зйомки кліпу. І це було класно, хоч у нас і було багато різних проблем. Головна проблема з усіма продюсерами, з якими я працювала, — це була проблема того, що я дуже волелюбна. Я не могла виконувати те, що мені казали. Наприклад: "Машо, випускаємо це, а оце не випускаємо, бо ти взагалі написала якусь нісенітницю. Це дуже мене дратувало і придушувало мою творчу особистість. І мені здається, що саме через це я й пішла від продюсерів, бо вони утискали мою особистість. Комусь, хто не знає, що йому робити в плані музики, хто не пише сам пісні, такий формат підходить, я ж писала пісні і мала розуміння, що мені хотілось би співати і якою бути. І коли тобі кажуть: "Ні, ти вийдеш в купальнику!", — мені такого не хотілось і це було найважче. Але найцінніше, що я з цього винесла, — це досвід. Я в жодному разі не шкодую про ці співпраці, я вдячна і Юрію, і Ігорю за все, хоч це було й дуже важко. Я стала сильнішою, мої "рожеві окуляри" щодо шоубізнесу впали. Тепер я точно знаю, що можу впоратися з будь-чим. якщо я вийшла з таких серйозних контрактів, як ці.
Хто і що зараз визначає твій творчий шлях?
Я сама є своїм натхненням і двигуном. Також на мене сильно впливають люди, які мене оточують, особливо друзі, які допомагають мені не втратити себе, підтримують мене і вірять у мене. Але головною рушійною силою є я сама.
Чи змінилися твої мрії з того часу, коли ти вперше виходила на сцену в сім років?
Відтоді моя мрія не змінилася. І мене дуже тішить те, що я зберегла в собі цю маленьку Машу, яка мріяла про велику сцену і про те, щоб люди співали мої пісні. Якщо уявити візуально картинкою, років у 15 я побачила відео з концерту Адель, у якому вона співала, здається, "Someone Like You", і після однієї з фраз величезний стадіон людей з ліхтариками в руках почав співати разом з нею. Мене це зачепило до мурах, і мені дуже хотілося б таких сцен і таких масштабів — я мрію про такі моменти зараз так само як і тоді, коли була підлітком.
Ти говорила, що неодмінно повернешся до веселих пісень. Це станеться вже наступного релізу?
Не факт, що це буде наступний реліз, але точно буде, бо я сама по собі весела та запальна.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.