"Ми повинні знімати капелюха перед двома особами"
У липні 1902-го року відбулася подія, мало відома широкому загалу. Про неї не любила згадувати радянська та російська пропаганда. У Кронштадську гавань зайшов італійський корабель "Карло Альберто". На ньому прибув молодий, але вже відомий інженер та підприємець Гульєльмо Марконі. На борту була радіоапаратура італійця, за допомогою якої вже тоді він встановлював зв’язок з Англією на неймовірній відстані – 2500 кілометрів.
В каюту Гульєльмо зайшов російський науковець Олександр Попов. Обоє претендували на першість у винайденні радіо. І це була їхня перша особиста зустріч. Втім, з неї навряд чи можна зробити висновок, що чоловіки ворогували. Вчені спілкувалися цілком дружньо, Попов з цікавістю оглянув техніку колеги. Товариські стосунки вони зберегли і наступні 3 роки, до кінця життя Олександра Попова. Відомо, що Попов вітав Марконі з весіллям, надіслав йому багато подарунків, серед яких срібний тульський самовар.
Цей епізод не дуже в’яжеться із твердженнями росіян про те, що Марконі нібито вкрав винахід Попова. Розгадка тут неочікувана і проста: і італієць, і росіянин справді працювали над розвитком радіотехніки. Марконі вдалося принести її у кожен дім. Але жоден із них насправді не винаходив радіо. І обоє це розуміли.
Хто ж насправді винайшов радіо та яка роль у цьому Гульєльмо Марконі, людини, яка за видатний внесок у створення бездротової телеграфії отримала Нобелівську премію? Як росіяни робили із Попова "винахідника"? Та як долучились до розвитку радіо українські вчені?
Виділяти лише одну людину, яку можна було б назвати винахідником радіо – справа невдячна. Приймально-передавальна радіосистема – це достатньо складний набір пристроїв, над яким вчені з різних країн працювали понад століття.
Ще майже 250 років тому італієць Луїджо Гальвані першим помітив дію електромагнітних хвиль. І навіть створив щось схоже на їхній реєстратор.
Минуло майже 100 років, поки науковці з різних континентів почали активно вивчати це явище. Прийомопередавачі постійно вдосконалювалися і досягали все більших відстаней. Перший такий пристрій в Америці склав Томас Едісон у 1875 році, перший у Німеччині, на 13 років пізніше - Генріх Герц, ще за 2 роки у Франції — Едуар Бранлі. Приймач і передавач Едісона працювали на відстані 30 метрів, пристрої Герца — до 15, Бранлі — до 20.
Федір Дубровка – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки НТТУ "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського":
"Я думаю, що ми всі повинні дуже завдячувати і знімати капелюха перед двома особами. Перша особа — це Майкл Фарадей, який відкрив явище електромагнітної індукції і тим самим показав, що зміна одного поля викликає зміну іншого поля. Він був великий фізик, але, на превеликий жаль, не мав такої вищої математичної освіти, і його справу завершив Джеймс Клерк Максвелл. Це людина, яка написала теорію електромагнітного поля, з якої випливало, що існують небачені ніким електромагнітні хвилі, які можуть поширюватися у вільному просторі. І потім, уже в 1888-му році Генріх Герц, німецький професор, провів експерименти і довів, що можливе випромінювання електромагнітних хвиль і передача енергії за допомогою електромагнітних хвиль. Він, звичайно, не оцінив це саме як інформаційний простір, але він довів експериментально, що існують електромагнітні хвилі".
Але ж у нашому розумінні "радіо" – це не просто передача електромагнітних хвиль, а якогось закодованого з їхньою допомогою повідомлення. Наприклад, у вигляді азбуки Морзе. І за першість саме цього винаходу досі точиться боротьба. Радіотелеграф (так було би правильно його назвати) до Марконі, і тим паче до Попова, вперше продемонстрував англійський вчений Олівер Лодж. Було це 14 серпня 1894-го року в Оксфордському університеті. Його техніка не була повністю оригінальною. Лодж використовував передавач Герца та приймач Бранлі. А новаторство полягало саме у передачі інформації радіохвилями, тобто у підключенні до цієї конструкції телеграфного апарата. І лише за рік потому, у 1895-му, бездротовий сигнал зі свого саду в поле на відстань 3 кілометри надіслав Гульєльмо Марконі. І для цього він використовував ні що інше, як вдосконалений пристрій Лоджа. Втім, саме Марконі вважається винахідником радіо, і першим отримав відповідний патент. Та й Нобелівську премію за "видатний внесок у створення бездротової телеграфії" отримав саме він, разом із Карлом Фердинандом Брауном, засновником промислового гіганта Telefunken.
Чому патент отримав Марконі, а не Лодж?
Чому ж британці видали патент Марконі, якщо їхній співвітчизник Лодж не просто описав, але і продемонстрував роботу радіотелеграфу раніше?
По-перше, ні Герц, ні Лодж не вважали, що їхні винаходи матимуть практичне застосування. Лодж називав саму думку про використання електромагнітних хвиль для зв’язку "маячнею". По-друге, англієць мав неоднозначну репутацію серед наукової спільноти. Він хоч і був фізиком, але свято вірив у телепатію, і стверджував, що читання думок може бути формою спілкування через ефір. Вчений втратив на війні сина, коли тому було лише 25, і не зміг з цим змиритися. Всі сили він витрачав на ефемерні спроби повернути загиблого до життя. Лодж проводив численні спіритичні сеанси і переконував оточуючих, що говорить із сином та отримує повідомлення з "того світу". Лоджу не вірила навіть дружина. Хоча пізніше таки здалася. Можливо, просто не хотіла засмучувати коханого.
Віра у спіритизм зменшила популярність Лоджа у вчених колах. Але це не скасовувало факт винаходу. Тим паче, Лодж отримав американський патент на свої розробки. Тому коли Марконі почав активно просувати технологію радіо, залучати значні кошти, і став зіркою британської преси, Лодж нагадав про себе. Британець справедливо заявив, що Марконі нічого не винаходив, а принцип безпровідної передачі даних був показаний саме ним, Лоджем, на рік раніше. Факт був очевидним, і попри особисте ставлення, більшість британських вчених того часу підтримали претензії співвітчизника. Зрештою компанія Марконі програла судову тяганину з Лоджем й італієць, вже будучи нобелівським лауреатом, 1911-го року був змушений "по-тихому" викупити у англійця один із патентів.
Росіяни зробили внесок у розвиток радіо чи все ж ні?
"Своїми" винахідниками радіо можуть похвалитися не лише в Америці і Європі. Наприклад, у Бангладеш згадають Джангдіша Чандра Боса, який передавав і приймав радіосигнали у 1894-му році, у Південно-Африканській Республіці Едварда Дженнінгса, який провів той самий експеримент у 1896-му. А росіяни з піною у рота переконуватимуть, що першим був їхній Олександр Попов. Який же насправді внесок у розвиток радіотехніки росіянина?
7 травня 1895-го року Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства продемонстрував певний прилад, який сам чомусь називав не "радіо", а "грозовідмітник". І це не дивно, бо його апарат фіксував саме розряди блискавок. Про жодну передачу інформації тоді не йшлося. Але чомусь саме цю дату, 7 травня, росіяни відзначають як день радіо. Можливо, у Попова була оригінальна конструкція "грозовідмітника"? Але ні. Приймач був виконаний за схемою того ж таки Лоджа, а передавач – за схемою Герца. До речі, Попов не приховував це, і чесно згадував імена зарубіжних колег, схемами яких користувався. Слова азбукою Морзе Попов таки передав, але було це значно пізніше, у 1897-му. І словами цими були "Генріх Герц". Таким чином, вчений ще раз підкреслив свою повагу до німця, технікою якого користувався у дослідах. Відчуваючи слабкі позиції, росіяни вирішили зібрати докази своєї, так би мовити, "першості" у винайденні радіо. Після смерті Попова створили спеціальну комісію, і почали писати відомим вченим, мовляв, підтвердьте, що першим був таки Попов. Не посоромилися написати навіть Бранлі та Лоджу, технікою яких і користувався росіянин у дослідах. Француз відповів по суті, але дуже тактовно: "Хоч дослід, що про нього я завжди говорив як про найважливіший дослід, проведений мною при вивченні радіокондуктора, і є принципом бездротової телеграфії, проте я не приписую собі цього відкриття, бо я ніколи не передбачав передавати сигнали…". Зверніть увагу, про першість Попова у передачі сигналів – ні слова. Британець Лодж, який вдосконалив прилад Бранлі і, як ми пам’ятаємо, якраз першим і передав радіосигнал азбукою Морзе, був так само тактовним, але ще більш стриманим. Лодж відповів росіянам, що "завжди високо цінував праці професора Попова у справі бездротової телеграфії". Але в Росії цього виявилося достатнім, аби оголосити Попова винахідником радіо.
Харківський фізик Юрій Крот проаналізував 36 джерел, як російських, так і західних, і наводить неспростовні аргументи стосовно того, що першість Попова була вигадана і зманіпульована. Докази цьому легко знайти в офіційних записах російського фізико-хімічного товариства, де Попов демонстрував свої досліди. Так, запис за 7 травня 1895-го року містить скромну тему виступу "про відношення металевих порошків до електричних коливань". А у березні 1896-го, згідно з офіційним протоколом, Попов показує "прилади для лекційного демонстрування дослідів Герца". І навіть у "Короткій російській енциклопедії" цілком слушно зазначено, що 1897-го року Попов тільки почав роботи з бездротового телеграфування, а пізніше цього ж року передав ту саму радіограму "Генріх Герц".
Унікальні експерименти українських вчених
Поки у світі тривала битва за першість у винайденні радіо, українські вчені проводили свої унікальні експерименти. Багато з них були першими у світі. Але імена наших дослідників сьогодні забуті. Російська імперія, а потім Радянський союз зробили все, аби стерти українців зі сторінок історії.
18 травня 1908-го року у приватну психіатричну клініку лікаря Платонова у Харкові у супроводі товариша прибув дивний пацієнт – добре одягнений чоловік середнього віку. Поводився він дещо знервовано, та все ж цілком у межах прийнятих норм. І саме це було дивним. Він був достатньо відомою і поважною у місті персоною, тож його оглянув особисто власник закладу, знаменитий харківський психіатр Іван Платонов. Тим паче, він був знайомий із пацієнтом. Лікар провів ретельне обстеження, але не виявив жодних патологій. Пацієнту порадили повернутись додому. Але той навідріз відмовився і наполіг, що має залишитися в лікарні. Наступного дня о 7 ранку у його палаті пролунав постріл. Лікарям довелося виламувати двері, оскільки вони були зачинені зсередини. Тіло пацієнта лежало на ліжку абсолютно рівно, руки були складені на грудях. Поруч із ним на столику стояла склянка з недопитим чаєм, а трохи далі лежав револьвер. Можна було подумати, що чоловік просто спить, але пляма крові від рани у серці доводила, що це не так.
Так обірвалося життя відомого українського вченого, винахідника, дослідника радіохвиль професора Миколи Пильчикова.
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Цікава людина, його родове коріння — з Херсонщини, ось з тих степів. Тобто то були люди, які освоювали територію. Це уже були сміливі люди. Мама в нього рано померла, і батько займався його вихованням. А врахуймо й те, що старший Пильчиков був добрим знайомий з Тарасом Шевченком. Не так багато було людей, які могли таким похвалитися. хоч і не першої величини, але був українським поетом, який писав українську поезію і друкувався".
Микола Пильчиков успадкував літературні таланти батька, він знав 7 мов, добре малював, а також писав вірші та друкувався. Але під псевдонімом, оскільки твори він писав українською, а це могло завадити кар'єрі вченого. А саме фізика була основним захопленням і талантом молодого чоловіка. Вже на другому курсі Харківського університету він винайшов фонавтограф – пристрій для вивчення звукових коливань. Схожий зробив Едісон, але механічний, а не електричний, і набагато пізніше. Серед інших винаходів Пильчикова – автоматичний регулятор струму, термостат, однонитковий сейсмограф і навіть проєкт висотного скафандра.
Але найбільшу увагу вчений приділяв вивченню радіохвиль. При чому, якщо більшість науковців, зокрема Марконі, намагалися досягти якнайбільшої відстані передачі сигналу, то для Пильчикова було важливо виділити хвилі окремої частоти і відділити їх від усіх інших. Однією з головних своїх розробок він вважав протектор, який захищає будь-які електроприлади (телефони, маяки, семафори, міни) від дії сторонніх електромагнітних коливань.
Певний час Пильчиков працює в Одесі. Там 5 квітня 1898-го року (не минуло і 3 років після дослідів Марконі) він буквально шокував наукову спільноту.
Газета "Південний огляд" писала: "Оголошена лекція відбулася у Біржовому залі Одеси. Досліди насправді виявилися неймовірними. Вчений, як і обіцяв, за допомогою радіохвиль на відстані запалив світло в моделі маяка, привів у рух модель залізничного семафору, зробив постріл з маленької гармати, і зрештою, у резервуарі, облаштованому прямо у залі, підірвав "міну". При цьому для більшої наочності було потоплено модель яхти. Це був перший у світі приклад використання радіокерування".
За півроку в Америці аналогічний експеримент провів Нікола Тесла. Він за допомогою радіохвиль керував моделлю човна. Тесла встиг швидко оформити патент, тому саме він офіційно вважається винахідником радіокерування. Хоча насправді першим був українець.
Після успішних дослідів науковця нарешті помічає Морське відомство. Пильчиков просить кошти на подальші розробки. В цей час у світі безпровідний телеграф набуває неймовірної популярності. Марконі вже намагається передати сигнал через океан. Проаналізувавши ситуацію, чиновники вирішують підтримати вченого. Гроші виділяють, але обмаль. Втім, у розпорядження науковця видають також пароплав "Дністер".
У вересні 1903-го року у Чорному морі випробовувався запропонований Миколою Пильчиковим пристрій. Сигнали управління надсилала передавальна радіостанція з Херсонеського маяка, а приймали їх прилади винахідника, встановлені на теплоході "Дністер". Досліди пройшли успішно. Нормальна робота забезпечувалася на відстані 60 миль.
Наступного року Пильчиков повертається до Харкова, викладати в технологічному інституті. Організовує найкраще оснащену фізичну лабораторію в усій імперії. 1904-го року на території інституту він будує першу у Харкові радіостанцію з щоглою 25 метрів заввишки. При чому робить це власним коштом.
Але плани вченого йшли значно далі. Спеціально для наступного експерименту із Франції замовили бюджетний чотиримісний автомобіль Коттро сі Діжон, а з Німеччини радіостанцію Телефункен. Поєднавши їх, Пильчиков змонтував першу в імперії автомобільну радіостанцію. Уявити лише: 120 років тому український винахідник їздив Харковом на автомобілі і тримав зв’язок з інститутом за допомогою радіо.
Але що ж сталося у психіатричній лікарні того травневого ранку? Від чого загинув талановитий український фізик?
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Списали це на самогубство, але я думаю, що це прикрили. Тому що в криміналістиці відомо, що, як правило, жінки, коли стріляються, то вони стріляють в серце, а чоловіки стріляють в голову. А в нього був постріл в серце, що абсолютно не типово. Видно, там були замішані якісь люди, якісь історії, це діло "зам'яли" — і все, на цьому воно все закінчилося".
І це не одна загадкова обставина. Поліція фактично не проводила розслідування і швидко закрила справу. Не було знято навіть відбитки пальців зі зброї та інших предметів у палаті. Пізніше лікар Платонов зрозумів дивне бажання Пильчикова ночувати у лікарні, будучи абсолютно здоровим. Швидше за все, таким чином він хотів від когось сховатися.
Про те, що вчений передбачав можливі неприємності, свідчить і той факт, що серед особистих речей було знайдено лист, у якому він просив "у випадку можливих у його житті подій" передати Харківському університету бібліотеку, а за рахунок власних грошових заощаджень у банку організувати премії студентам за найкращі дипломні роботи.
У той же час у Києві, на Хрещатику, жив і працював Семен Айзенштейн – також видатний, але умисно забутий український вчений.
"Нікола Тесла — в Америці вважається, що це їхній винахідник. Він найкрутіший, так само як Томас Едісон, який в них вважається основоположником всього на світі. Це національний лідер цього напрямку. А у нас національним лідером став саме Айзенштейн", — зауважує історик, києвознавець Валерій Лисенко.
Мало відомий в Україні, але добре знаний у світі учений, радіотехнік, експериментатор і підприємець народився у 1884-му році в родині заможного київського купця, який на початку 20 століття оселився в будинку на розі Хрещатика і Прорізної. Зовсім поруч із будівлею, де зараз розташоване Українське Радіо, а тоді була телеграфно-телефонна станція. Тож у юнацькі роки Айзенштейн захопився дослідами у сфері бездротового зв'язку. Вступивши до Київського університету Святого Володимира, у себе вдома власноруч склав експериментальну радіостанцію і провів перші у Києві сеанси радіозв'язку.
От що розповідає історик та києвознавець Валерій Лисенко:
"Так у нього склалося, що дійсно цей напрям прийшовся йому до душі, і він почав вивчати літературу, експериментувати, й поїхав на навчання в Німеччину. Тобто, батько його гарно фінансував. І коли він повернувся до Києва, виявилося, що у нього практично немає конкурентів, що він в Києві, навіть в Російській імперії — один із лідерів цього напряму. Коли він виступав з доповідями на з'їздах науковців, які, зокрема, відбувалися і в Києві, то з’ясувалося, що крутіше за нього нікого немає, що він найпросунутіший".
Юнаку вдалося зацікавити дослідами київську владу, зокрема генерал-губернатора Сухомлинова, який добився виділення землі для будівництва радіостанції.
"В 1907-му році під його керівництвом було збудовано дві найпотужніші в Російській імперії радіостанції: в Києві поряд з Лаврою, де зараз розташований Військовий інститут зв'язку, і в Жмеринці, потужний залізничний вузол. Дуже потужні радіостанції, які навіть дали можливість в роки Першої світової війни зв'язок тримати з Францією. Тож Айзенштейн в 1907-му році здійснив радіозв'язок із Києва, з Печерська поруч з Лаврою була радіостанція, і вдалося безпровідним телеграфом передавати телеграми в Одесу. І це було круто на той час!", – додає він.
Водночас дослідник історії Українського Радіо Анатолій Табаченко розповідає:
"І ось ця молода людина організувала радіозв'язок на лінії Київ – Жмеринка – Одеса – Севастополь. За його проєктами будувалися найпотужніші радіостанції в Росії, він був ініціатором створення РОБТіТ, це російське товариство бездротової телефонії і телеграфії. Це було надзвичайно потужне підприємство, Марконі водолів 22% його акцій. Марконі був з ним у тісних приятельських стосунках. Айзенштейн співробітничав з німецькою компанією "Телефункен", з французькою аналогічною компанією, яка виробляла радіообладнання. І все розвивалося нормально до тих пір, поки не сталася революція, товариство бездротової телеграфії і телефонії було націоналізоване, його амбіції як підприємця залишилися нереалізованими, і залишалося тільки займатись науковою діяльністю. Він зрозумів, що нічим хорошим це не закінчиться, йому вдалося тихенько через Ригу, через Латвію, емігрувати з Радянського Союзу і опинитися в Великобританії у фірмі Марконі, з яким він товаришував. Потім він займався створенням потужних радіопідприємств в Польщі, в Чехословаччині, а в 50-х роках організував в Великобританії своє власне потужне радіопідприємство по виробництву радіотехніки, де працював до останніх своїх днів".
Валерій Лисенко – історик, києвознавець:
"Чим завинив Айзенштейн, що його забули? Тим же самим, чим і Городецький, чим і Сікорський – тим, що він емігрант, і тим, що він не залишився… Сікорський виїхав і прославився на весь світ, а Калінін — не менш талановитий авіаконструктор, який у нас в Політеху працював, і його пам'ятник також стоїть навпроти Сікорського, — залишився, продуктивно почав працювати і був розстріляний. Тобто, якби Айзенштейн залишився, то, швидше за все, його спіткала б така сама доля: переслідування, утиски і потім — загибель".
Не відомо, яких успіхів могли б досягти українські вчені, якби жили у вільному світі. Але склалося так, що найкраще зумів розкрити як науковий, так і підприємницький талант у сфері радіомовлення — Гульєльмо Марконі. Його особистість настільки цікава і різнобічна, що заслуговує, аби зупинитись на ній детальніше. І це ми зробимо у наступному епізоді.
