Дитинство та перші кроки у науці
Автомобіль Папи Римського Пія ХІ щойно виїхав за межі Рима і рухався в бік озера Альбано, на березі якого стоїть папська резиденція. Раптом у салоні пролунав електричний дзвінок. Папа підняв трубку телефонного апарата і провів коротку розмову. Телефонували з Ватикана. Але якби це бачив хтось із католицьких вірян, легко міг би подумати, що Папа розмовляє з Богом. Адже автомобіль рухався, до нього не було приєднано жодних проводів, а на вулиці був 1937-мий рік. До винаходу мобільного телефона залишалося близько 40 років.
Цей унікальний і єдиний у своєму роді апарат створив для Папи його давній знайомий. Науковець, підприємець, медійник, політик, улюбленець жінок, маркіз, голова Італійської академії наук, Нобелівський лауреат, сенатор, делегат від Італії на Паризькій мирній конференції, член вищої ради партії фашистів і друг диктатора Беніто Муссоліні. Все це про людину, яку більше знають як винахідника радіо — Гульєльмо Марконі. Насправді він не був одноосібним винахідником радіомовлення. До нього передачу і прийом радіохвиль здійснювали щонайменше десяток вчених по всьому світу. Але те, що ці дивні й мало зрозумілі експерименти стали частиною нашого побуту – безумовно, його заслуга.
Про таких, як Марконі, кажуть: "народився зі срібною ложкою". Батько – італійський аристократ і землевласник. Мати – ірландка, Енні Джеймсон, онука засновника тієї самої винокурні, віскі якої відоме і зараз у всьому світі. Гульєльмо не ходив до школи і офіційно не вступав до університету. Спочатку приватні репетитори вчили його вдома, а потім у 18 років хлопець познайомився з професором Болонського університету Аугусто Рігі, який саме досліджував явище поширення електромагнітних хвиль. Рігі дозволив Марконі відвідувати лекції та користуватися університетською бібліотекою.
Таке знайомство було як ніколи доречним. Адже Гульєльмо теж цікавився радіохвилями. Тема в принципі була тоді популярна. Над дослідженням радіохвиль працювали вчені по всьому світу, але жоден з них не бачив практичного застосування цієї технології. А от Марконі побачив у радіо бізнес-ідею. Він з самого початку мріяв замінити звичайний телеграф безпровідним.
У 20 років Марконі береться до роботи. Він окупував горище родового маєтку і облаштував там лабораторію. У помічники взяв дворецького. Для експериментів у хід пішли всі підручні засоби, включно з фарфоровими тарілками з дорогих сервізів, які Гульєльмо використовував як ізолятори. Тарілки часто бились, і тоді юному досліднику перепадало від батька, а техніка летіла шкереберть слідом за розбитими тарілками. Загалом батько не надто підтримував захоплення сина. Йому до вподоби була цілком зрозуміла аграрна справа. Тому на початку Гульєльмо доводилося навіть продавати власний одяг, щоб купити дріт. Втім, згодом він таки переконав батька, що зможе заробити на радіохвилях. А от матір завжди підтримувала сина. І саме їй він першій показав роботу своєї радіосистеми. Це було грудневої ночі 1894-го року. У маєтку Марконі відбувалося "диво". Гульєльмо натискав кнопку в одному кутку кімнати, а в іншому спрацьовував дзвінок. Трохи згодом юнак склав повну радіосистему. Вона складалася з пристроїв, розроблених іншими вченими, але перероблених та вдосконалених. До передавача була приєднана телеграфна клавіша, а до приймача телеграфний реєстратор, який записував отримані крапки і тире на рулоні паперової стрічки.
Наступного року хлопець перемістився у двір. Він підбирав антени різної конструкції та висоти, заземлив передавач і приймач і зрештою досяг дистанції у 3 кілометри. Раніше це вважалося неможливим.
Отримавши робочу модель, Марконі не гаяв ні хвилини. Його цікавила не стільки наука, скільки її практичне застосування. Радіо мало заполонити весь світ, а винахіднику принести славу і гроші. Гульєльмо написав до Міністерства пошти і телеграфу Італії. Але його тодішній очільник Маджоріно Ферраріс проігнорував звернення. Ходить байка, ніби він написав на листі вченого резолюцію "до Лонгари", маючи на увазі вулицю Віа делла Лонгара у Римі, де розташований притулок для божевільних. Втім, цей лист так ніколи і не знайшли.
"Перший патент на систему зв'язку на основі радіохвиль"
Тоді Марконі вирушає на "другу Батьківщину".
"Мама Марконі – ірландка. З двох до шести років разом із старшим братом вони проживали в Англії, і він там прекрасно вивчив англійську мову. І коли він зрозумів, що на батьківщині, в Італії, не знайде можливості реалізувати свій винахід, він починає думати що робити. Вони радяться із другом сім'ї Карло Гардіні, який був почесним консулом консульства Сполучених Штатів Америки в Болоньї, що далі робити, як реалізувати цей винахід. І той радить переїхати до Великої Британії, тим більше, що в них були всі можливості туди поїхати, бо мама ірландка. Більш за те, він пише рекомендаційного листа послу Італії, пояснивши хто такий Марконі, в чому суть його винаходу, і посол Італії Ферреро допомагає Марконі влаштуватися в Лондоні. Таким чином в 1896-му році Марконі у віці лише 21-го року — це зовсім молода людина — разом з мамою прибуває до Лондона. І що цікаво: він там знаходить велику підтримку у Вільяма Пріса. Це головний інженер-електрик головного поштового відділення Сполученого Королівства. І Пріс прекрасно розумів у чому суть винаходу, бо він навіть був свідком експерименту, коли Марконі передавав сигнал з даху Лондонського поштамту в інший будинок на відстані 1,5 км, а тому сприяв одержанню патента. І ось Марконі одержує патент в Британії за номером 12.039, а назва патенту така: "Поліпшення передачі електричних імпульсів і сигналів, а також апаратів для них". І це став перший патент на систему зв'язку на основі радіохвиль", – зазначає дослідник історії Українського Радіо Анатолій Табаченко.
"Все довші відстані та все ширші аудиторії"
Далі все розвивалося надзвичайно стрімко. Гульєльмо підкорювалися все довші відстані та все ширші аудиторії. Передача сигналу через рівнину Солсбері, передача через Ла-Манш, і нарешті передача через Атлантичний океан! Марконі вмів справити враження на публіку. Він подорожував світом, неодмінно здіймав фурор демонстрацією своєї техніки і підписував нові і нові контракти. Італієць був бажаним гостем на всіх континентах, сильні світу не рахували грошей, адже кожен хотів мати нове чудо техніки – телеграф без дротів, якому підвладні будь-які відстані. Гульєльмо побудував радіостанції для британської королівської родини, Папи Римського Пія ХІ та президента США Теодора Рузвельта.
Марконі не зупиняється ні на мить, він весь час поспішає. І у справах, і у житті. Одного разу нестримний характер італійця ледь не коштував йому життя. Восени 1912-го року Марконі з леді, секретарем і шофером прямували з Пізи до Генуї. За кермом свого розкішного Фіата був сам Гульєльмо. На звивистій вузькій дорозі йому назустріч вилетіла спортивна Ізотта Фраскіні. Уникнути зіткнення було неможливо. На щастя, всі залишились живі, але серед екіпажу Фіата найбільше постраждав сам Марконі. Уламками лобового скла йому вибило праве око. Лікарі робили усе можливе, але марно. Тож хоч цього і не помітно на численних фотографіях і відео, але все подальше життя винахідник ходив зі скляним протезом.
Детальніше розповідає історик Володимир Вінник:
"Людина була дуже цікава, дуже великий любитель техніки, дуже емоційна людина. Адже автомобіль, який він замовив, теж дуже цікаве питання. Скрізь пишуть, що це Fiat 50 HP. Але насправді це зовсім не так. 1907-го року концерн Fiat почав випускати автомобіль представницького класу. У 1907-му році вийшла модель 40-50, тобто 40-50 кінських сил, 7,4 літри об'єм двигуна — 6 циліндрів. Така конструкція, як перший 6-ти циліндровий Fiat, насправді відома з 1905-го року. Вперше вона з'явилася на автомобілях британської фірми NAPIER, рік після вона з'явилася на Rolls-Royce, що був улюбленим автомобілем британських монархів, Леніна і Сталіна. Fiat виробляв лише шасі, кузови виробляли ательє на спецзамовлення, і ціна такого автомобіля з кузовом на спецзамовлення була вдвічі більшою від шасі. Їх випускали до 1912-го року. У Марконі ми бачимо семимісний "Фаетон" від ательє "Кастанія". Дуже подібний автомобіль був у Папи Римського, але тільки від фірми Іtalo. І Марконі себе поводив в цьому автомобілі не як аристократ, а був реально аристократом, адже це був досить дорогий автомобіль. Не просто дорогий, а дорогезний. І хочеться згадати Попова, який пересувався російською глибинкою на триколісному "Де Діоні". Це навіть ще був не автомобіль і вже не мотоцикл, такий собі триколісний велосипед з моторчиком. "Де Діон-Бутон" (De Dion-Bouton) на половину кінської сили французького виробництва. І ось начебто так: два великі винахідники, які визнані своєю вітчизною, але один – людина вільна у вільному світі користується надрозкішним автомобілем, інший – людина, затиснута імперією, користується, чим попало".
Станція Марконі була встановлена і на борту "Титаніка"
Підкорення океану примножило і без того шалену популярність Марконі. Власники великих суден стояли у черзі, аби встановити на борту радіостанцію і мати постійний зв’язок з берегом. При чому він використовувався не лише з метою навігації та безпеки. На океанських лайнерах стало модним випускати бортові газети, новини для яких приймалися радіотелеграфом. Лише уявіть! Початок минулого століття, ви на кораблі у відкритому океані і щоранку отримуєте газету зі свіжими новинами.
Станція Марконі була встановлена і на борту "Титаніка". Більше того, сам Гульєльмо з дружиною були запрошені у першу подорож найбільшого у світі лайнера, як почесні гості. Але за щасливим випадком, невідкладні справи завадили вченому потрапити на борт саме цього корабля.
У ніч проти 15 квітня 1912-го року "Титанік" зіштовхнувся з айсбергом і почав тонути.
За кілька годин до того на зміну оператора радіостанції Марконі, розташованої у великому Нью-Йоркському торговому центрі, заступив Давид Сарнов – молодий емігрант з Білорусі, який приїхав підкорювати Америку.
Про це зазначає дослідник історії Українського Радіо Анатолій Табаченко:
"Він прийняв сигнал лиха з "Титаніка", доповів у відповідні служби, доповіли президенту Сполучених Штатів Тафту, той наказав припинити роботу всіх інших радіостанцій, аби не заважали підтримувати сигнал, і він займався тим, що організував зв'язок між пароплавами, які рятували потопельників, а це пароплав "Карпатія". Таким чином було врятовано близько 700 людей. Це була величезна подія, яка засвідчила: ось результат роботи радіо, радіостанції Марконі. Він три доби не відходив від апарата, в цей час у нього за спиною стояли чиновники із американського уряду, кореспондентинай впливовіших телеграфних агентств, газет, а надворі — натовп людей, який чекав списки врятованих людей".
Ця історія круто змінить життя оператора Сарнова. Невдовзі він стане одним із піонерів розвитку радіо як засобу масової інформації, очоливши RCA (Radio Corporation of America) — компанію з виробництва радіотехніки та організації національних мереж поширення. Після Другої Світової розбудовуватиме радіомовлення в Європі, стане затятим антикомуністом та ініціатором створення "Голосу Америки".
Але це буде значно пізніше. А тим часом "Карпатія" з врятованими пасажирами Титаніка причалила до берега Нью-Йорка. На борт у супроводі репортера "Нью-Йорк Таймс" піднявся Гульєльмо Марконі. Він потис руку і поспілкувався з радіооператором "Титаніка" Гарольдом Брайдом, якому вдалося вижити. Це він три доби підтримував зв’язок із Сарновим. Кращої реклами для фірми Марконі важко було і придумати. Підбиваючи підсумки найбільшої морської катастрофи, головний поштмейстер Британії резюмував: "Ті, кого було врятовано, вижили завдяки одній людині, містеру Марконі… та його дивовижному винаходу".
"Звичайно, компанія Марконі на цьому ділі здобула величезну популярність, акції з 55 злетіли до 225 доларів за штуку. До речі, дуже активно потім став розвиватися і той напрямок радіостанції Марконі, який забезпечував передачу телеграм по радіо. Бо паралельно існував телеграф, прокладений по дну Атлантичного океану. Це дало додатковий приток капіталу, додаткові інвестиції, що дало можливість зменшити собівартість передачі сигналу по радіо, і таким чином одне слово коштувало 17 центів, що було в півтора рази дешевше, ніж слово, передане по трансатлантичному кабелю, а я вже не кажу про швидкість передачі, що це могло бути миттєво", — каже дослідник історії Українського Радіо Анатолій Табаченко.
Нові замовлення посипалися у фірму Марконі зі швидкістю телеграфної стрічки. Тим часом, винахідник активно розбудовує політичну кар’єру. 1914-го року Король призначив Гульєльмо сенатором Королівства Італія. Роки були неспокійні, розпочалася Перша світова. Італія приєдналася до союзницької сторони конфлікту. Марконі став відповідальним за всю італійську військову радіослужбу. Паралельно він керував програмою телеграфізації італійського флоту. Крім того, Марконі входив у місію італійського уряду у США. А після закінчення війни був офіційним представником Італії на Паризькій мирній конференції.
1923-го року Марконі приєднався до Національної фашистської партії. Поступово у нього встановились дружні стосунки з її очільником, Беніто Муссоліні, італійським диктатором, поплічником Гітлера та фанатичним агресором, який проповідував доктрину "життєвого простору", тобто фактично відновлення Римської імперії шляхом завоювання сусідніх країн. Згодом дуче призначив Марконі президентом Королівської академії Італії, а відповідно і членом Великої фашистської ради. Це був партійний орган, який мав монопольний і необмежений вплив на уряд, фактично, як політбюро ЦК КПРС у Радянському Союзі.
Деякі дослідники стверджують, що Марконі був змушений приєднатися до фашистів, адже тоді це була єдина правляча партія і відповідно єдина можливість просувати свої бізнес-інтереси. Однак, Марконі був не просто членом партії, він був апологетом фашистської ідеології, і неодноразово публічно, в тому числі за допомогою радіо, підтримував дії фашистів, зокрема італійське вторгнення в Ефіопію. На одній зі своїх лекцій він заявив: "Я повертаю собі честь бути першим фашистом у галузі радіотелеграфії, першим, хто визнав корисність об’єднання електричних променів у пучок, як Муссоліні був першим у політичному полі, хто визнав необхідність злиття всіх здорових енергій країни в пучок для більшої величі Італії." І можливо, заяви, це також була частина політичної гри. Але є і сухі факти: жодному єврею не було дозволено приєднатися до Королівської академії під час перебування Марконі на посаді президента.
"Завдяки своїй морській лабораторії – унікальній у світі – я зміг реалізувати свої мрії"
Перша світова принесла кардинальні зміни не лише в життя Італії та всієї Європи. Вона стала переломним моментом і для Гульєльмо Марконі. 1919-го року за 21 000 фунтів він купує на аукціоні розкішну 67-метрову яхту. Судно мало як вітрильну оснастку, так і паровий двигун. Його обслуговувала команда близько 30 осіб. На замовлення Марконі яхту було повністю переоснащено, встановлено апаратуру для дослідів. Каюта власника мала прямий вихід до лабораторії. На палубі та в кормовій частині лабораторії була їдальня на 12-14 персон. Далі на кормі був дорого оздоблений салон з фортепіано. Палуба яхти була вкрита тиковим деревом, а каюти оздоблені червоним. Скоро яхта стала відома як "La nave dei miracoli" (корабель чудес). Все це потребувало великих грошей, але гроші для Марконі вже давно не були проблемою. Спочатку Гульєльмо хотів назвати яхту "Scintilla" (Іскра італійською), але подумав, що це важко вимовити англійською, тож зупинився на імені "Елеттра".
Вчений пояснював покупку необхідністю подальших експериментів, які можливо проводити лише у морі. А високі щогли якнайкраще підходять для розміщення антен. Але ця яхта чудово виконувала ще одну функцію – рекламну. Адже на її борту Марконі міг приймати селебрітіз з усього світу, вражати їх концертами, які грали на березі за тисячі кілометрів, несподіваними сеансами зв’язку пасажирів із їхніми родичами, які залишалися вдома, проходженням яхти вузьких ділянок наосліп, завдяки відбиттю радіохвиль. Кожен такий ефектний прийом допомагав Марконі розвивати бізнес і продавати все більше радіоапаратури. Серед гостей підприємця були король Італії Віктор Іммануїл ІІІ, король Сполученого Королівства Георг V, поет Габріеле Д’Аннунціо та італійський диктатор Беніто Муссоліні.
Сам Марконі так говорив про свою яхту: "Без "Елеттри" було б неможливо провести мої експерименти в Середземному морі та в Атлантиці. Я б не зміг продовжувати та розвивати свої дослідження короткохвильових передач. Завдяки своїй морській лабораторії – унікальній у світі – я зміг реалізувати свої мрії. Наприклад, як направити радіосигнал і використовувати радіо для навігаційних цілей. Ця яхта не тільки зробила мене незалежним, але й звільнила від відволікань і цікавості інших. Я міг працювати в будь-який час дня і ночі і пересуватися так, як це було б неможливо на суші".
Очевидно, говорячи про "відволікання та цікавість інших", Гульєльмо мав на увазі і власну сім’ю. Бо ні дружину, ні трьох своїх дітей він на борт не запросив. За кілька років Гульєльмо і Беатріче Марконі офіційно розлучилися. Тепер вже ніщо не зв’язувало винахідника з попереднім "земним" життям.
Але уваги жінок Гульєльмо не бракувало. А одна з відвідувачок яхти невдовзі стала його наступною дружиною. Коли Марконі укладав шлюб з Крістіною Бецці-Скалі, їй було 26. А йому 53. Та хіба має значення вік, коли перед тобою володар радіоефіру. Скоро у подружжя народилася донька, яку Марконі назвав Елеттра. На честь своєї яхти. Саме так, доньку на честь яхти, а не навпаки.
Ми можемо лише здогадуватися, скільки досліджень Марконі залишилися незавершеними. Про деякі ми дізнаємося лише зараз. В одному з нещодавніх інтерв’ю Елеттра Марконі розповіла, як її батько створив перший праобраз мобільного телефона:
"Перший, так би мовити, мобільний телефон був створений моїм батьком. Він був для Папи Римського Пія ХІ і дозволяв йому зв’язуватися з КастЕль-ГандОльфо (найбільшою папською резиденцією) чи з Ватиканом, коли він подорожував автомобілем влітку. Це був великий пристрій, але поступово він ставав все меншим і меншим. Мій тато завжди казав: "Настане день, коли люди матимуть маленькі коробочки у їхніх кишенях, через які зможуть спілкуватися зі своїми коханими".
Гульєльмо Марконі помер у віці 63 років, переживши кілька серйозних серцевих нападів. Існує думка, що причиною проблем зі здоров’ям були дослідження мікрохвильової технології.
Марконі безперечно змінив історію людства, і вписав у неї себе золотими літерами. В той час, як його однопартієць Беніто Муссоліні закінчив життя повішеним головою вниз на площі у Мілані, Марконі попри політичні погляди здобув світову славу. Його іменем названі університет, аеропорт, міст і футбольний клуб, астероїд і кратер на Місяці, а портрет багато років карбувався на купюрі у 2000 лір. Адже саме завдяки цій людині поруч з вами зараз радіоприймач.
