"Все почалось з радіоконцерту", або яким був перший ефір Українського Радіо

"Все почалось з радіоконцерту", або яким був перший ефір Українського Радіо

16 листопада 1924 року в ефір вийшла перша програма Українського Радіо. Якою вона була? Чому радіо почало мовити з Харкова? Які українські вчені підготували технічну базу для регулярного радіомовлення в Україні? Про все це в першому епізоді проєкту до 100-річчя Українського Радіо "Життя в ефірі".

0:00 0:00
10
1x
Програма:

"Це був перший радіоконцерт в Україні"

16 листопада 1924 року Олександр Старосельський готувався до концерту. Здавалося б, нічого дивного, квартет імені Війома, де він був другою скрипкою, успішно гастролював уже 4-тий рік. Колектив зібрався справді талановитий, тож кожен виступ закінчувався тріумфом, а слава про квартет ширилася далеко за межі Харкова. Нарком освіти Луначарський особисто розпорядився видати їм оригінали інструментів з Державної колекції. Не кожному випадає грати на скрипках Війома!

Але цього разу музикант хвилювався. Адже виступ обіцяв бути дуже незвичним і дуже відповідальним. З одного боку дивно, що в залі не буде глядачів. Та і не зал це буде зовсім, а так, невелика кімнатка. З іншого боку, його чутиме півтори тисячі людей, серед яких – керівництво республіки. Це буде радіоконцерт. Перший радіоконцерт в Україні.

Звісно, Старосельський не раз уже чув радіо, проходячи повз іподром чи будівлю ВУЦВК. Він навіть був на вечорі літераторів у саду Шевченка 3 роки тому, коли встановили перший у Харкові гучномовець, і транслювали симфонічний концерт із Берліна. Але щоб самому грати на першій передачі першої української радіостанції – звучало як фантастика.

Олександр на мить зупинився, взяв до рук раритетну скрипку і, роздивляючись її, задумався: чи міг уявити парижанин Жан Батист Війом майже 100 років тому, що саме його інструментам судитиметься відкривати роботу Українського Радіо?

Квартет Війома зіграв бездоганно, і чути його через Харківські гучномовці теж було добре. У будь-якому випадку так писали газети 100 років тому. 16 листопада 1924 року запрацювало Українське Радіо. Радіо, яке пройшло такий же складний історичний шлях, як і його слухачі – весь український народ. Яке так само проносило нашу мову, традиції і культуру через темні часи. Саме по радіо українці дізнавалися про катастрофи і здобутки, про війни і перемоги. Про Незалежність і революції. На Українському Радіо записували хіти Івасюк і Яремчук, читали вірші Рильський і Тичина. На Українському Радіо вперше відкрито, на всю країну, прозвучав наш Державний гімн. Завдяки радіо українці завжди знали останні новини та слухали театральні постановки, не виходячи з дому. Відкриваючи нове століття Українського Радіо, ми хочемо подякувати всім нашим слухачам за довіру протягом цілого століття і пригадати найяскравіші моменти життя в ефірі.

"Процес знищення Українського Радіо безпосередньо пов'язаний з Москвою"

Українське Радіо з’явилося у Харкові – в потужному технічному центрі Європи. Де вже роками телеграфні станції тримали зв’язок із країнами Заходу і Близьким Сходом. Де у передових фізичних лабораторіях працювали імениті науковці. Де радіогуртки були останньою модою, і тисячі містян складали приймачі своїми руками. Де, зрештою, вже 2 роки діяло інформаційне агентство.

В радянські часи про це намагалися не згадувати. Ретельно стирали зі сторінок історії прізвища українських дослідників і факти українських винаходів у сфері радіо. В контексті появи радіо акцент робився лише на одному: Харків був тогочасною столицею УРСР.

Та радіо не привезли у Харків із Росії. Його побудували місцеві інженери з Радіо-товариства УРСР. Відомі їхні прізвища: Жеронкін, Луньов, Дрожжин, Лебрехт, Світлосанов та Касванд. Вони вчилися на своєму досвіді, паралельно вдосконалюючи технології та відкриваючи нові можливості.

Настав час розповісти все те, що нам відомо про появу Українського Радіо. А відомо, до речі, далеко не все.

"Архівні джерела радіо дуже понищені і  внаслідок багатьох чисток збереглися дуже погано. Тому ці моменти доводиться відновлювати, реконструювати буквально по краплинах. А оскільки зараз ми не маємо доступу до російських джерел, де такі документи лежать, оскільки процес знищення Українського Радіо безпосередньо пов'язаний з Москвою, то колись ми дізнаємося, мабуть, все в деталях", — зазначає завідувачка відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук Лариса Якубова:

Водночас дослідник історії Українського Радіо Віталій Артеменко зауважує:

"Ми підійшли до того, що ми взнали, коли відкрився харківський радіоцентр. Я потихеньку підняв шум. А радіоцентр — це не просто радіоцентр. Це організація, в якої стояла маса вишок, глушилок. І якщо хтось щось там не те сказав, то його виганяли, суд не повертав на роботу. І кагебіст сказав мені: не здумай займатися. Будеш шукати, рити – вилетиш, як пробка. А я ж-то хлопець з села, в нас в селі такого і не було, щоб так лякали.  І я пішов далі. А було це десь 70-го року".

Віталій Артеменко був першим, хто поширив історію створення Українського Радіо. Його публікація в Українському історичному журналі вийшла ще 1975-го. Хотів встигнути до 50-річчя першого мовника, але взяли її не одразу і не у повному обсязі. Та й зібрати інформацію виявилося дуже непросто. Здавалося б, яка була необхідність обмежувати доступ до архівів про радіо? Відповідь ви зможете сформулювати самі, прослухавши кілька наступних серій проєкту, особливо ту, яка присвячену репресіям працівників Українського Радіо. А Віталію Артеменку тоді, в радянські часи, довелося вдатися до хитрощів, аби отримати доступ хоч до частини архівів.

"Я намагався піти в архів. Ні в якому випадку не дають документів. Не можна. А тут один товариш говорить: "А ти знаєш, що академік Тронько зайнявся дуже хорошою справою  — Історія міст і сіл всіх областей. І в архів можна попасти, коли ти пишеш: "Займаюся такою справою для Тронька…". І так я пішов та знайшов інформацію про радіоцентр: де він, коли він, що він", — каже дослідник.

Саме Віталій Артеменко на початку 90-х був ініціатором відзначення Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку 16 листопада. Тривалий час йому відмовляли, бо навіть у незалежній Україні деякі чиновники воліли відзначати День радіо разом з Москвою, 7 травня. Але, на щастя, все змінилося — ми відзначаємо професійне свято в день виходу в ефір у Харкові першої програми Українського Радіо.

"Харків був наповнений новою свіжою українською силою"

То чому ж радіомовлення в Україні почалось саме з Харкова? Щодо цього є декілька думок. 

Федір Дубровка — доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:

"Моя думка і зараз така, що науково-технологічним центром в Україні є Харків, а не Київ. Київ — політичний центр, науковий серйозний центр тощо. Це моя особиста думка. Але якщо взяти, що там є Фізико-технічний інститут, Інститут радіофізики, Академія електроніки, Інститут Академії Наук, Астрономічний інститут радіо — там купа класних університетів".

Лариса Якубова – доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук України:

"Оскільки в Харкові був другий за значенням університет на теренах України, то зрозуміло, що кадри там були. Харків теж був українським – по духу й по суті в XX столітті".

Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:

"Харків — це був адміністративний центр, де були органи влади, тоді коли в Києві залишалася академія наук. І була своя певною мірою конкуренція. У Києві тоді залишалася більш гуманітарна аура, коли в Харкові все-таки була більше технічна складова. Місто було наповнене новою свіжою українською силою. Виходили нові видання, наприклад, Універсальний журнал, Глобус, і там збиралася українська літературна еліта. А це відповідно впливало на всі сфери життя: і на театр, і на новостворене загальнодоступне радіо".

Сергій Карамаш – архівіст 1 категорії, президент клубу "Скарбниця документальної пам’яті":

"У Харкові велика була школа Пильчикова, там залишилися фахівці — його учні, і вони продовжили його справу, тому що він — один з перших українських винахідників, який займався радіосправою".

Микола Пильчиков — один із незаслужено забутих українських вчених і винахідників. Він почав вивчати електромагнітні хвилі ще наприкінці 19-го століття, у той же час, коли цим займалися Марконі і Тесла. Але якщо більшість дослідників намагалися досягти якомога довших відстаней у передачі радіохвиль, то Пильчиков намагався виділити хвилі окремої частоти, відокремивши їх від усіх інших. Саме це дозволяє нам сьогодні обирати різні радіостанції, користуючись лише одним приймачем. А навесні 1898-го року вчений публічно продемонстрував дистанційне радіокерування різними пристроями. Першим у світі. Пильчиков обладнав у Харкові найкращу на той час в імперії фізичну лабораторію, і вже 1904-го року власним коштом побудував першу у Харкові радіостанцію.

Його справу продовжив інший науковець – Володимир Огієвський, виходець зі знатного українського роду, що володів значними землями і маєтком у Кролевці на Сумщині. Достатньо навести лише один факт: саме у їхній садибі зупинявся на ночівлю Тарас Шевченко під час своєї останньої подорожі з Києва до Петербурга.

Федір Дубровка – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:

"В Україні радіо почалося із професора Огієвського. Він завідував кафедрою радіотехніки, яка була створена вже в 30-му році. Був створений перший в Україні радіотехнічний факультет. І він створив у 21-му році при Електротехнічному інституті гурток радіоаматорів, які почали займатися радіо. І фактично засновником радіотехнічної школи в Україні є професор Огієвський".

Під час Першої світової Огієвський служив у іскровій (тобто радіотелеграфній) роті. Талановитого хлопця помітили, і він став швидко просуватися нагору: служив помічником начальника телеграфної станції Південно-Західного фронту, потім її начальником, а за 2 роки очолив Раду військового радіотелеграфу всієї армії. При чому, його кар’єра йшла вгору при будь-якій владі: і при царській, і при радянській.

Федір Дубровка – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:

"А потім він оцю радіосправу привів у Київський політехнічний інститут. Фактично з того часу почалася, спочатку на рівні аматорів, але оскільки він був уже кваліфікованим спеціалістом, то реально брав участь і був одним із основних керівників побудови у Москві телерадіовежі. Потім під його керівництвом відбувалося будівництво в Києві, в Одесі, Харкові і Дніпропетровську".

Саме під керівництвом Володимира Огієвського будувалася перша в Україні радіомовна станція у Харкові, звідки і почало мовлення Українське Радіо. І вчений не просто будував радіостанції в Україні, він налагодив виробництво деталей для них.

Михайло Ільченко – доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України:

"При будівництві всіх цих радіостанцій, починаючи з Харківської, необхідно було створювати взаємно пов'язані між собою спеціальні технічні пристрої. Радіолабораторія КПІ взяла на себе зобов'язання поставляти для фільтрів високовольтні конденсатори власного виробництва. Раніше такі конденсатори вимушені були купувати по імпорту з Німеччини. В Союзі спробу створення таких конденсаторів робила Нижегородська лабораторія, але її конденсатори виготовляли з імпортного матеріалу, і витримували не більше 7 кВ. У Огієвського, в його лабораторії, був розроблений і запропонований оригінальний метод, який, на відміну від відомих, використовував виключно вітчизняну сировину. І зразок, виготовлений в лабораторії, витримував до 35 000 Вольт".

У 1924 році Харків уже був потужним радіотелеграфним вузлом. Після першої радіостанції, побудованої ще 1904-го року Пильчиковим, у часи Першої світової у місті з’явилася інша, значно потужніша станція, для військових цілей. Щоправда, вона була не місцевого виробництва, а переїхала з Білорусі. Втім, не на довго. Уряд радянської Росії забрав це обладнання і наказав використати для створення у Москві радіостанції імені Комінтерна. Тодішні керівники радянської України, Петровський і Чубар, звісно не стали перечити московським шефам, тому просто розпорядились побудувати у Харкові ще одну, власними силами. Для Харківських інженерів це не було проблемою. У червні 1920 року у місті розпочали монтаж потужної 35-кіловатної передавальної радіостанції. У серпні цього ж року почала роботу приймальна радіостанція міжнародних зносин. Саме на її основі почало роботу Радіотелеграфне агентство України (РАТАУ). Коли завершили монтаж іскрової передавальної станції, вони утворили комплекс. Харків вів радіотелеграфний обмін із Західною Європою, Балканами та Близьким Сходом.

Віталій Артеменко – дослідник історії Українського Радіо:

"Харків, 1920-тий рік. Треба зробити, щоб був радіозв'язок з усією планетою. І в Харкові на іподромі забрали будинок, де коней годували.  Привезли приймач. У мене  фотографія є приймача, фотографія радистів, які  влаштовують зв'язок азбукою Морзе з Англією, з Італією, з іншими країнами. Також встановлюють зв'язок в самій країні між деякими містами. З такими радіостанціями Харків зв'язувався, стукав. Радисти стукали. Причому дуже багато. На цій радіостанції — жодної радіолампи, як витягаєш з розетки вилку, то там шкварчить. А там було здоровенне, не шкварчало, а гупало. На пів Харкова чути було, що працює радіостанція. Настільки потужний цей хлопок розриву електрики. І туди почали йти люди. Там цікаво, іскрить, бухкає. Це ж кудись передають. А якщо мовчать — значить, приймають. І почали піднімати питання про те, що треба радіостанцію, яку можна було б чути вухами, а не стукати азбукою Морзе. Ці люди, які працювали тоді на іподромі, продовжили далі розвивати радіо, телебачення".

Харківські спеціалісти згодом будували радіостанції по всій Україні: Чумак — у Житомирі, Алексєєв — у Могилів-Подільському, Лекомцев і Дорфман — у Чернігові, Москаленко — у Лубнах. Тим часом по всій країні, в тому числі у Харкові, розвивається аматорський радіорух. Створюються численні гуртки, учасники яких складають саморобні приймачі. Випускаються спеціалізовані журнали, де публікуються схеми радіотехніки та надаються поради початківцям. 1925-го року частина аматорів об’єднуються у громадську організацію "Товариство друзів радіо". Цей рух був настільки популярним, що у 20-тих роках на Харківщині налічувалося вже близько 17 000 саморобних приймачів. Ідея відкриття великої, регулярної радіостанції висіла у повітрі. Але реалізувати її без офіційних дозволів українські радіолюбителі, зрозуміло, не могли. І цю ідею не могла не помітити тогочасна влада.

Лариса Якубова – доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук України:

"Більшовики, прийшовши до влади, хотіли створити таке враження, що вони першовідкривачі всього, зокрема і телефону, і телеграфу, і радіо, і кіно, і нового українського мистецтва".

"Розпочати мовлення на день Жовтневої Революції не вдалося" 

Альона Якубець – кураторка виставки "На зв’язку" Національного музею історії України:

"Голова тодішнього уряду УРСР Влас Чубар хотів провести першу радіопередачу на день Жовтневої Революції, 7 листопада. Не вийшло в них, були технічні причини, збої, і тому вона була перенесена на 16 листопада".

Не судилося Українському Радіо розпочати роботу за велінням голови Раднаркому. Символічний початок діяльності організації, яка через 67 років транслюватиме проголошення Незалежності України. А причина затримки насправді була технічна.

Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:

"Ніяк не вдавалося позбутися луни, коли не можна було розібрати слів під час пробної роботи в студії, і не було відповідної акустики. Заносили дрова в студію, думали, що деревина стане акустичним тлом, яке поліпшить ситуацію. Не допомогло. Привезли із Валок глечики, це під Харковом, думали, що порожнина, така, як амфора, теж допоможе. Не допомогло. І тоді кажуть, що свідком цих експериментів став кавалерійський командир, який порадив зробити наступне. Каже: "Коли кіннотники йдуть вночі у розвідку, для того, щоб не було чути цокоту копит, вони беруть із-під сідла попону, яка зроблена із повсті, і обмотують нею кінські копита, щоб не було чути цокоту". І от тоді привезли пару підвод цього матеріалу, обладнали стіни студії, і воно почало більш-менш звучати. І таким чином 16 листопада о 19-й годині в ефірі в Харкові прозвучало:

 "Алло! Алло! Алло! Говорить Харків! Говорить Харків! Говорить Харків! Всім, всім, всім. Працює перша в Україні радіотелефонна станція."

Звісно, це не оригінальний запис, а лише реконструкція початку першої радіопередачі. Адже у той час запис трансляції не проводився, все відбувалося у прямому ефірі.

Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:

"Це навіть не диктор був, згадують, що це був технік з непоставленим голосом, хриплим. Навіть оці перші слова "Алло, алло, алло" свідчать про те, що для мікрофона використовувалась переобладнана телефонна техніка. Втім, як би там не було, але  передача вийшла в ефір.  І знову ж таки:  її приймали не так, як зараз, що сиділи по домівках і слухали приймач. Тоді в місті встановлювались великі репродуктори, біля партійного клубу, звідки йшла ця трансляція, а це було в приміщенні нинішньої Харківської філармонії, і там було виділено дві невеличкі кімнатки, одна — під мікрофон, яка називалась мікрофонна, а друга — для техніки, яка там використовувалась. І звичайно, вся місцева еліта зібралася, і для Харкова це була подія номер один".

"Українське Радіо завжди говорило українською мовою"

Перша радіопрограма тривала менше години. Після оголошення техніка про роботу першої радіостанції, звучала промова керівників УРСР. А потім розпочався концерт квартету ім. Війома. Ось що писали про цю подію харківські газети:

"Артисти виконували свої номери перед спеціальним приладом. Концерт могли приймати всі радіолюбителі міста Харкова, що мали радіоприймачі. В центральному партійному клубі, де був встановлений потужний гучномовець, концерт слухали майже півтори тисячі людей. Музику, спів, розмови було чути пречудово чітко. Здавалося, що артисти, виконуючи той чи інший номер, були присутні тут же у залі. Артист з Держдрами товариш Юрський спочатку декламував у залі клубу, потім вирушив на радіостанцію, де повторив той самий номер перед мікрофоном. Різниця ледь вловлювалася, ділиться враженнями журналіст газети "Пролетар" у матеріалі під заголовком "Радіоконцерт". А от що писав кореспондент журналу "Полум'я": "Облаштування кімнати радіоінженера: маленька будівля відправної станції, мерехкотять катодні лампи, дроти, шнури на стіні біля якихось витків, дошок, неймовірні надписи — струм 15500 вольт, смертельно, не торкатися".

Таким був перший ефір Українського Радіо. Радіо, яке в усі часи залишалося і залишається українським.

Дмитро Хоркін – член Правління Національної суспільної телерадіокомпанії України підсумовує:

"Коли Україна була у такому колоніальному стані, певною мірою це було відлуння періоду національно-визвольних змагань, коли більшовики, після УНР, директорії, Гетьманату у певному сенсі змушені були не перегинати палку у певних республіках. І ми мали змогу: Українське Радіо в радянські часи завжди говорило українською мовою, ми завжди мали власне мовлення українською мовою. І це дуже важливо, що, напевно, для багатьох поколінь, хто вдумувався про те, "а яка має бути мова, в якій ми живемо країні, в яких ми умовах, що колись ми будемо повністю незалежні", ми були стандартом української мови, коли важлива інформація повідомляється українською мовою. Це запам'ятовується людям. І мені здається, що роль у боротьбі за відновлення незалежності у 1991-му році Українського Радіо просто колосальна".

Останні новини
Олег Скрипка на Радіо Промінь ексклюзивно представив два релізи
Олег Скрипка на Радіо Промінь ексклюзивно представив два релізи
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Клименко: "Бюджет більше тиловий, ніж військовий"
Радіодиктант, "Колос" та "Від суботи до суботи": культові програми Українського Радіо
Радіодиктант, "Колос" та "Від суботи до суботи": культові програми Українського Радіо
"Я чую інших людей, сподіваюся, вони чують мене. Це робить мене щасливим. І це Свобода!" — Буткевич
"Я чую інших людей, сподіваюся, вони чують мене. Це робить мене щасливим. І це Свобода!" — Буткевич
Кочетков: "Кедр" за 50 млн $ завдає менше руйнувань, ніж "Калібри", "Кинджали" чи "Циркони"
Кочетков: "Кедр" за 50 млн $ завдає менше руйнувань, ніж "Калібри", "Кинджали" чи "Циркони"
Новини по темі
"МСЕК існують": куди звертатися для отримання статусу особи з інвалідністю в час реформи? Коментує експертка
У нинішній редакції бюджету-2025 соціальні виплати та зарплати військовослужбовців заморожені ― Гончаренко
"Носив вишиванку та розмовляв українською": історія засновника музею дисидентів у Донецьку "Смолоскип"
"За два тижні до обміну я знепритомнів на перевірці". Повне інтерв'ю Максима Буткевича
"Досі не зовсім усвідомлюю, скільки людей тішаться, що я повернувся" — Максим Буткевич