Ілюстративне фото: facebook/InvictusGamesTeamUkraine
"А як не запросити країну, в якій війна і найбільша кількість ветеранів у світі?"
Invictus Games-2025. Із 8 по 16 лютого 2025 року у Ванкувері й Вістлері (Канада) відбудуться 7-мі, а для України 5-ті Ігри Нескорених. Це будуть перші так звані гібридні змагання, оскільки до програми увійдуть не лише літні, але й зимові види спорту. Скільки країн загалом цього разу візьмуть участь в Іграх Нескорених?
Ігор Крицак: 25, якщо не помиляюся. Але буквально тиждень тому доєдналася ще одна країна, здається Литва.
Як відбувається відбір країн на Ігри Нескорених і, зокрема, як це відбувалося цьогоріч?
Ігор Крицак: Деталей не знаю. Це рішення організаційного комітету – Invictus Games Foundation. Я не володію такою інформацією. За яким принципом вони запрошують нас? А як не запросити країну, в якій війна і найбільша кількість ветеранів у світі? Думаю, що тут очевидно. В 2017 році була пророблена фантастична робота попередньою командою, яка досягла того, що нашу країну запросили до участі у цьому міжнародному заході.
"Умови і правила ігор змінюються на основі зворотного зв'язку від країн-учасниць"
А як змінювалися умови, правила цих ігор? Які тенденції ви спостерігаєте?
Ігор Крицак: Умови і правила ігор змінюються на основі зворотного зв'язку від країн-учасниць. Тому що це ж основи. Це дещо відрізняється від Warrior Games, з яких і пішли Ігри Нескорених. Принц Гаррі вигадав цей формат саме після того, як побував у Сполучених Штатах і спостерігав за тим, як відбувається змагання з адаптивних видів спорту між родами військ США. Вони тільки відрізняються підходом. У США більш важливим є спортивний показник, а тут все ж таки реабілітація військовослужбовців і ветеранів є пріоритетною, і спортивний показник займає всього 10%. Відповідно, більша градація по категоріях у відповідності до травм, поранень чи захворювань учасників. І з кожним роком організаційний комітет намагається збирати коментарі, зворотний зв'язок від країн-учасниць, що було "Ок", що ні, що варто поправити. І вони насправді дослухаються до цього, вносять певні зміни, коригують. І з року в рік, мені здається, покращується організація.
"Цей проєкт про дійсно позитивний вплив ігор на життя учасників"
Збірна України на Іграх Нескорених-2023 здобула 34 медалі. На вашу думку, за рахунок чого вдалося досягти такого результату?
Ігор Крицак: За рахунок того, що ми українці. Все дуже просто. Але насправді ми завжди говоримо про те, що не хотілося б робити акцент на медалях. Тому що це проєкт не про медалі. Цей проєкт про дійсно позитивний вплив ігор на життя учасників. Це про ком'юніті, про реабілітацію, це про те, як спорт позитивно впливає. Звісно, велика кількість людей, які їдуть на міжнародний захід з адаптивних видів спорту, де є ще й спортивна складова, мріють і думають про медалі. В когось навіть був якийсь спортивний бекґраунд. З цими людьми взагалі дуже важко, бо вони рвуться до тих перемог і медалей. В позитивному контексті важко. Але є й ті, для кого це досить серйозний виклик в принципі (зануритись в басейн, увійти в приміщення, в якому дуже багато шуму, світла, музики, бо це ж масштабний захід), після пережитих емоцій попереднього досвіду. І оце, насправді, дуже важливо. Це адаптація військовослужбовців і ветеранів після травм, поранень і того досвіду, який у них був, до такого формату заходу і подій, де вони можуть почувати себе в безпеці, можуть знаходити друзів з тими самими проблемами з інших країн, можуть ділитися своїм досвідом, надихати інших ветеранів з інших країн. І насправді так воно зараз і відбувається. Коли приїжджає збірна України на Ігри Нескорених, до нас надзвичайно велика повага і увага з боку інших країн-учасниць.
Ігор Крицак. Фото: facebook/krytsak.igor
Видимі і невидимі поранення
Пане Денисе, розкажіть трохи про себе – де ви служили, де дістали поранення і як проходили реабілітацію?
Денис Смольніков: Служити я почав у 2016 році. Підписав контракт, тому що я сирота і не міг мобілізовуватися. Прослужив 3 роки, повернувся додому і вже вдома працював у спецпідрозділі. А коли почалася повномасштабна війна, 24 лютого 2022 року, було навіть якось страшніше, ніж коли перший раз я пішов в АТО. У 2016-2019 роках я служив у 53 бригаді. Спочатку був старшим бойовим медиком, тобто медиком роти. Потім мене перевели в медичну роту бригади. А в 22-му році я вже пішов санінструктором батальйону, в 72 бригаду. Ми поїхали в перший військкомат, який тільки був, і нас зразу забрали з руками і ногами. А далі – захист Києва і так далі. Поранення я отримав у Бахмуті. Взагалі батальйонні медики мали бути подалі від рот. Але війна була така, що потрібні були медики, люди, і ми були прямо разом із ротою – на передку, в окопах. І в нас було троє "300". Ми їх оглянули зразу біля автівки, але нас почали добряче крити з артилерії. І по дорозі в Бахмут стався приліт біля автівки, прошило автівку, і нас викинуло в кювет. На щастя, всі залишилися живі, всі повернулися і далі служили після такого поранення. Хоча в мене був перелом хребта. Але, знову ж таки, є видимі і невидимі поранення. По мені начебто і не видно, але в мене перелом хребта. У мене немає одного хребця, стоїть імплантат, другий хребець пошкоджений, в грудному відділі спини стоїть 8 штифтів, які тримають хребет. Тобто загалом у мене штук 6-7 переломів хребта, рвана рана ноги, плюс рвана рана підборіддя, пошкоджені нирки, печінка… тай все, наче. Тому я кажу, що є видимі і невидимі поранення. Але я займаюсь спортом, і через це їх не видно.
"Я почав займатися спортом, бо реабілітації взагалі не було"
Як ви дізналися вперше про Ігри Нескорених?
Денис Смольніков: Я не знаю чому так, але вперше я побачив по телевізору, плюс чув по радіо, що є такі змагання Invictus Games. І одного разу я був на одному забігу, перший раз спробував заявити про себе, і мені сказали, запишись туди. До речі, у мене реабілітація була ніяка. Через це я і почав займатися спортом, бо реабілітації взагалі не було як такої. За мене з моїм хребтом ніхто не хотів братися. Кажуть: "оно велик, крути педалі". Все. За 2 роки після поранення в мене було тільки 2 реабілітації. Не знаю, може мені не повезло, але немає такої реабілітації, як на мене. Я звертався в одну організацію в Києві, але мені відмовили. Сказали, що я здоровий. Тому я пішов займатися в спортзал і зрозумів, що мені треба закачувати м'язи саме спини. І завдяки цьому я почув про Invictus і пішов. У мене є мотивація, чого я туди пішов. Я хочу показати всім військовослужбовцям, які зараз непридатні до служби, або сидять вдома, що, якщо ти боїшся вийти чи ще щось, то не бійся. Ми вже і так один одному доказали, що ми сильні. І ми можемо займатися спортом. Видів спорту зараз дуже багато. Я ніколи не знав про баскетбол на кріслах колісних чи сидячий волейбол. А насправді дуже багато адаптивних видів спорту є і вони допомагають.
Денис Смольніков. Фото: invictusgames.in.ua
Питання доступності та інклюзивності зі скреготом, але вирішуються
Як ці ветеранські змагання впливають на питання мобільності в наших населених пунктах?
Ігор Крицак: Ми якось обговорювали з колегою, чи це наш вплив, чи ні. Але хочеться вірити, що наш. Бо актуалізуючи через змагання питання доступності, інклюзивності – ці питання зі скреготом, але потихеньку вирішуються. Тому що умовно місце, куди ми приїжджаємо для навчально-тренувальних зборів, повинно бути адаптоване. Якщо там немає пандусів, немає правильної ширини дверей, то ми туди не будемо йти. І коли ми шукаємо локації для тренувань, то перше, на що ми звертаємо увагу, чи є доступні вбиральні, чи є пандуси, чи немає порогів і так далі. Часто нас запитують, а чого ви до нас не їдете, чому ви в нас не тренуєтесь? Хвилинку, бо у вас немає належних умов. Ми не проти приїхати, але будь ласка, зробіть для цього всі умови. І потихеньку-потихеньку воно змінюється. Кожен соціально відповідальний, адекватний бізнес зараз думає про те, як змінити умови і створити їх для всіх, щоб вони були доступні. Чи рухається воно та швидко, як би хотілось? Ні. Але ми з вами тому тут і говоримо про те, щоб нас чули і звертали на це увагу.
А загалом вистачає локацій, де б ви могли тренуватися? Я так розумію, що їх, по-перше, від початку було небагато, а по-друге, багато інфраструктури у нас понищено. Як з цим у нас?
Ігор Крицак: Понищено в даному контексті може бути сприйнято як відмовка. Тому що навіть до повномасштабного вторгнення, до початку війни, у нас, в принципі, завжди була проблема з інфраструктурою, зі спортивною в тому числі. І ми зараз намагаємось тренувати військовослужбовців-ветеранів, а ми ще питання з цивільними не закрили. Я просто займаюся організацією спортивно-масових заходів, і розумію, що колосально великий пласт роботи нас ще чекає. Немає наявної якісної, добротної, приємної інфраструктури. Вона повинна бути.
Це спільна робота в трикутнику – держава, громадськість, бізнес
А чиїм коштом проходять тренування учасників Ігор Нескорених?
Ігор Крицак: Організаторами Ігор Нескорених в Україні є Міністерство у справах ветеранів, Український ветеранський фонд, StratCom Україна, ГО "Ігри нескорених" і фонд "Повернись живим". Є державні кошти, які мають нормативну правову базу, документацію, де вони обмежені певними лімітами, і ми не можемо коштами держави перекрити абсолютно всі потреби. Саме для цього є громадські організації, які генерують ресурс партнерів, фандрейзять, збирають кошти з українського народу і витрачають ці кошти також на реалізацію цього проекту. Тому це спільна робота в трикутнику – держава, громадськість, бізнес.
Зацікавленість і кількість учасників Ігор Нескорених з року в рік зростає
Чи зростає зацікавленість боку ветеранів до Ігор Нескорених?
Денис Смольніков: Я можу сказати, що зараз всіх військовослужбовців, які вже списані, першим ділом цікавить реабілітація, потім робота, потім спорт. Це правда. Спорт тільки потім. Але, якщо ти не можеш працювати, то тоді спорт. І я думаю, що багато зацікавлюється, бо підняти себе – це треба.
Ігор Крицак: Ми бачимо, що з року в рік кількість учасників зростає. Це не дивно, тому що зростає і кількість поранених військовослужбовців-ветеранів. Це динаміка, яку ми маємо і будемо мати в перспективі. Наше задання зараз – створити якомога більше умов для цього. Будуть умови, буде зростати кількість. Тому що ми обмежені, в тому числі, наявною інфраструктурою, щоб приймати таку велику кількість військовослужбовців-ветеранів.
