Андрій Олєйников. Фото з особистого архіву
Відрізняє караїмів мова, культура і релігія. Остання схожа на юдаїзм, але караїми визнають лише Тору, тобто П’ять книг Мойсея, а також інші книги Святого Письма, відомого у юдеїв як Танах (у християн — це загалом так званий Старий заповіт). А от трактування, які є в Талмуді і яким користуються юдеї, караїми не визнають. Вони вважають, що пояснювати Святе Письмо має лише той, хто його читає. Та й саму назву народу можна перекласти саме як "читачі". Стосовно мови, то під час першого і єдиного Загальноукраїнського перепису у 2001 році всього 67 людей назвали рідною караїмську. За класифікацією ЮНЕСКО ця мова перебуває в стані вимирання.
Про караїмське походження Андрію Олєйникову часто розповідала бабуся, яка була із заможного купецького роду. Та і взагалі вважається, що серед караїмів бідних не було. Це хоч і малочисельна, але дуже впливова спільнота. Предки Андрія проживали в кримській Євпаторії. Але понад 200 років тому вони переїхали до Миколаєва. Місто на той момент тільки заснувалося. Тож Андрій Олєйников вважає себе ще й корінним миколаївцем.
"Всі перипетії родина пережила в Миколаєві"
"Переїхали батьки матері моєї прабабусі до Миколаєва. Вони мали тут тютюнову лавку, була скобʼяна лавка, був гостинний дворик. Це було п'ять поколінь тому, десь 1790 рік. Той будинок, де я зараз живу, був у спадщині матері моєї прабабці. Вона була старшою донькою в родині. І їй побудували будиночок поруч з ними. Так от родина і жила. Якось склалося, що всі перипетії провели в Миколаєві. Чоловік моєї прабабці був військовий підполковник. Створилася ситуація, що два старших брати моєї прабабці жили в Парижі. Один був генералом царської армії, другий — полковником. У Михайла був син Юсуф. Він закінчив кадетський корпус в Парижі. Потім пішов до французького флоту. Два роки тому ми списувалися з ним, він був ще живий в Парижі. Йому вже за 90 років. Але він працював в МАГАТЕ. І в 1964 чи 1968 році, коли в Москві вирішили проводити конференцію по МАГАТЕ, і він приїхав на неї. Оскільки він знав російську мову, його взяли перекладачем. А ще він був капітаном третього рангу у французькому флоті. А інший був у радянській армії. Його викликали до Москви. І сказали, що "треба вашого родича переконати, щоб він працював на нашу розвідку. Ваш родич приїжджає з делегацією МАГАТЕ, треба з ним зустрітись". Він відмовився зустрічатись, сказав: "Вибачте, будь ласка". Його протримали в камері, поки у нього не паралізувало нижню частину тіла, він перестав ходити. Потім приїхав до Миколаєва. Зі служби, з радянської армії, звичайно, звільнили. Це взагалі якісь незрозумілі зараз речі для нашої країни. Для Московії, може, так все і залишилося, але такий був випадок у родині. Це був мій прадід", — розповідає Андрій Олєйников.
"У родині казали: на вулиці не говори, що ми караїми, бо не зрозуміють"
Батько Андрія Олєйникова був робітником, працював на Суднобудівному заводі. А мати керувала дитячим садком. Згодом подружжя розлучилося і жінка виїхала до Мурманської області в Росію. Там мешкає і нині. Саме мати пана Андрія є караїмкою на 75%. Про те, що він також є представником цього народу, Олєйников знав завжди. Але десь серед чужих людей про це було не заведено говорити.
"Моя бабуся і прабабуся мені це розповідали. Вони були на 100% караїми. Про історію народу, про родини, звичаї, кухню. Я зазвичай ставився до цього не дуже серйозно. У нас у радянські часи був "гомо советикус". Я ж 1970-го року народження. Коли я був маленький, я не дуже прислуховувався. Потім, коли став старший, прислуховувався, прабабуся вже померла, на жаль. Бабусі я теж не міг приділяти уваги, бо працював. У нас в родині це говорилось. Казали, щоб на вулиці не говорили, бо не зрозуміють. Але в родині це говорилось. Бабусі пісні співали караїмською мовою, декілька слів я пам'ятаю, окремо мовою не володію. Говорили російською, караїмською не розмовляли. Прикмети, традиції, але не релігійні. Родинні традиції були. Наприклад, на день народження вся родина збиралась, згадували всіх родичів. Постійно, якщо була можливість, їздили в Євпаторію, в кенасу, бо отець моєї прабабусі був газаном в Одесі. Його брат був газаном в Євпаторії. Це релігійний діяч: як у православних батюшка, так газан в караїмській общині. Я з родиною, з бабусею їздив в Чуфут-Кале в Крим. Вона мені старалася це показати. Я вважав тоді, що це щось далеке.
Я вмію готувати страви з караїмської кухні. Бабуся готувала дуже гарно. І караїмські пиріжки, і всілякі страви з рису, з баранини", — каже чоловік.
Андрій Олєйников. Фото з особистого архіву
"Впевнений, що повномасштабна війна — це початок кінця Московії"
Андрій Олєйников після школи вступив до тодішнього Київського Суворовського училища (нині – військовий ліцей імені Івана Богуна). А після закінчення вирішив ще здобути військовий фах артилериста в Одесі. Спочатку потрапив до Придністров'я, в місто Тирасполь, а через рік перевівся до України. Так пан Андрій і служив у Збройних Силах України, поки у 2006 році не вийшов на пенсію. Справжнім ударом для чоловіка і його родинних стосунків стала анексія Криму.
"У мене сестра живе в місті Сімферополь. Вони сприйняли це з деякою образою, що Україна не заступилася за них. Сестра у мене викладає в медінституті на кафедрі. Сестра, двоє дітлахів, зять — проросійсько налаштовані. Вони вважали, що Україні не потрібні, тому вони пішли до Росії. Це таке виправдовування. Інколи раз чи два на рік смс: "Як справи? Все добре". У мене теж все добре. На цьому наше спілкування закінчується. Я з матірʼю не спілкуюсь з 2016 року, бо я фашист для неї. Нам нема про що розмовляти. А після повномасштабного, то тим паче нам нема про що розмовляти. Вона на 75% караїмка. Я займався бізнесом, нерухомістю. Був голова Асоціації рієлторів Миколаївської області. І в мене було своє агентство нерухомості. Займався переважно комерційною нерухомістю. У мене були угоди, які відбувались в лютому. До 20-го числа у мене були ще угоди з компанією. Я одразу, коли почалось 24 лютого, я одразу прийшов в компанію і сказав, що Московія скоро перестане існувати. Це початок кінця цієї держави. Я досі в цьому впевнений.
Я вже не пішов до роботи, а до військкомату, бо був знятий з військового обліку за станом здоров'я. Нагадав, що я є такий. Потім пішов займатися своїми справами, бо вже до Миколаєва підходили. І за 5 днів я вже отримав направлення до військової частини та відбув до неї. Я закінчив артилерійське училище, тож займався згідно з професією. Хоч останні 6 років служби я служив у військкоматі. Але я не хочу там служити. Це дуже корисно зараз в ТЦК займатися мобілізацією, але це не моє. У мене була можливість взагалі до війська не йти за станом здоров'я. Однак, це мій обов'язок, це моя країна, це моє місто. Як би я себе відчував вдома? Я не знаю. Я потрапив спочатку до артилерійської частини. Потім я був командиром дивізіону в бригаді морської піхоти. А потім за станом здоров'я зараз мене перевели до Військової служби правопорядку, де зараз проходжу службу. Там дуже багато відділів, є розбір скарг громадян, досудове розслідування, відділ патрульно-постовий, військова автоінспекція, відділ спеціального призначення військової служби правопорядку. Ця служба — аналог військової поліції в країнах НАТО. Я вже рік тут служу", — зазначає військовий.
Андрій Олєйников. Фото з особистого архіву
"У караїмських родинах чоловіки або служили у війську, або займались бізнесом"
Андрій Олєйников хоч і караїм, але був хрещений у православній церкві. Чоловік запевняє, що толерантно ставиться до всіх релігій, але не московського патріархату.
"Я ходжу в кенасу, дуже цікавлюся традиціями, караїмськими молитвами. З приводу історії караїмського народу, там дуже багато версій. Те, що я розумію, то коли був ісход з Ізраїлю, там вийшли не тільки іудеї, а дуже багато племен, зокрема караїми. Це етнічно інше, ніж іудеї. В деяких перекладах "караїм" перекладається як "той, що вміє писати". Ці 10 заповідей Мойсея — теж з'єднуюче. У іудеїв 631 заповідь. Далеко не 10. А ці 10 – просто, щоб ці різні народи, які вийшли з Єгипту в землю обітовану, могли разом існувати. Ніхто не вимагав всі заповіді Старого завіту виконувати. Хоча б 10. Це вважалося мінімумом, коли вони могли разом існувати. У караїмів було два лідери. Це як у будь-якого кочового племені. Це гахан і газан. Гахан – це той, хто займався питаннями побуту і спілкування з іншими племенами як вождь. А газан – це той, хто відповідав за релігійні обряди. Духовний лідер, скажімо так. Той світський, а той духовний. У караїмських родинах було так, що або чоловіки служили у війську, або вони займались бізнесом. Племʼя таке, яке переїжджало. Зараз одна із найбільших караїмських спільнот в Тракаї. Вони вийшли з Криму в Тракай. Теж з Євпаторії. Там також є мої родичі. Там широко проводять курси караїмської мови. І ми туди їздили. Місто Тракай в Литві: Тракайський замок, тракайське озеро дуже гарне і тракайський огірок, який вирощували караїми", — каже Олєйников.
Андрій Олєйников цікавиться історією і звичаями караїмського народу. За переказами, серед караїмів ніколи не було засуджених на смерть, начебто, вони ніколи не вчиняли страшних злочинів. Також представники цього народу постійно намагалися допомагати один одному. Якщо у якоїсь дівчини-сироти не було посагу, то усією громадою збирали на майно для неї. Коли хтось не дотягував фінансово – завжди намагалися залучити до бізнесу, або надати стартовий капітал, щоб той не жебракував. Було заведено забезпечити освіту тим, кому пощастило менше.
Поганим тоном вважалося, якщо хтось із караїмів ночував на постоялому дворі чи у готелі. Караїми завжди запрошували своїх співвітчизників в гості, навіть якщо й не були знайомі. Громади караїмів в минулому завжди були помітними. Наприклад, в другій половині 19-го століття у Києві було менше ніж 300 представників народу. Але один з них, глава громади, купець і меценат Соломон Коген профінансував будівництво кенаси в самому центрі столиці. Проєкт виконав один з найвідоміших тодішніх архітекторів – Владислав Городецький. Нині ця будівля відома в Києві як Будинок актора. А в Євпаторії, в якій Соломон Коген народився, він створив ремісниче караїмське училище, якому дали його ім’я.
Андрій Олєйников намагається також передавати ці знання своєму сину. Той нині вчиться на останньому курсі військового інституту. Наступного року стане лейтенантом. Молодший Олєйников пишається своєю приналежністю до караїмського народу.
Андрій Олєйников з сином. Фото з особистого архіву
