Ілюстративне фото: facebook/GeneralStaff.ua
Найбільш активні 4 напрямки
Як змінилася лінія фронту за останній час? Де ситуація стабілізувалася, а де цього поки що взагалі не спостерігається?
Зараз найбільш активна частина бойових зіткнень припадає на 4 напрямки на Сході нашої держави. Йдеться про Сіверський напрямок, про напрямок в районі Часового Яру, Покровський і Курахівський напрямки. Саме там ворог докладає чимало зусиль, щоб докорінно змінити ситуацію на полі бою, щоб трансформувати свою чисельну та матеріально-технічну перевагу в територіальні здобутки. Є ще 2 допоміжних напрямки – це північ Харківщини і південь Запорізької області, але бойові дії там все ж таки є таким допоміжним етапом, який мав би створити максимально сприятливі умови для дії російського контингенту саме на Сході нашої держави. А отже, ті просування, які ми зараз фіксуємо, є тактичного рівня, але тим не менше вони відбуваються. Ми бачимо у зведеннях від української Генштабу досить тривожні звістки щодо боїв, які невщухають в районі Нью-Йорка, в напрямку на Торецьк. На тому вклиненні, яке ми називаємо Очеретинський напрямок. Саме там ворог докладає чимало зусиль. Саме туди, буквально як в пекло війни, він відправляє все нові і нові партії не лише "чмобіків", а й високопрофесійних і підготовлених військовослужбовців. Йдеться про морську піхоту, десант. Тобто ворог докладає усі зусилля для того, щоб реалізувати політичну місію Путіна, заради якої він починав так звану спеціальну військову операцію у лютому 22-го року.
Снаряду 155-го калібру абсолютно байдуже на чому пересувається ворог
Чи впливають якось погодні умови, зокрема висока температура, на підходи ворога у цій його кампанії? The New York Times пише, що в рамках новітньої тактики штурму окопів росіяни використовують мотоцикли і пустельні баггі. Як швидко ми адаптуємося до таких змін?
За наявності ресурсів у наших гармашів, жодних шансів. Такого типу штурми росіян будуть перетворюватися на купу понівеченої техніки і тіл російських військовослужбовців. Бо умовному снаряду 155-го калібру з касетною бойовою частиною абсолютно байдуже, чи в пішому порядку, чи на легкоброньованій чи взагалі не броньованій техніці переміщуються у просторі російські окупанти. Він знищує все і вся. І зараз в інтернеті є чимало фото та відеосвідчень саме таких значних втрат у російських окупантів, які чомусь вирішили, що в такий спосіб, шляхом використання високих швидкостей, вони зможуть докорінно змінити ситуацією на полі бою. Ні, не вийшло. І ми лише бачимо зростання російських втрат. Говорити про якісь масштабні зрушення на полі бою на користь російських окупантів мабуть, що не варто. Хоча і немає бути у нас якихось ілюзій. Ворог тисне, ворог суне, ворог ще має ресурси. Дивна річ, 9 місяців поспіль ворожа армія, де-факто, перебуває постійно в стані наступу, але тим не менше ресурси не завершуються. Зазвичай, класична військова наука говорить, що такого рівня і масштабу військові операції можуть тривати 3, максимум 5 місяців. Тут уже 9 місяців, звідки росіяни беруть ті резерви та ресурси? Здається, що вони готові використовувати в тому числі і свої стратегічні запаси задля досягнення власних планів та цілей.
Артилерія залишається вагомим чинником на полі бою
Скільки вони ще в такому дусі можуть продовжувати?
Я досить обережний у цих оцінках. Але сподіваюсь, що українська армія не буде в перспективі найближчих кількох місяців відчувати брак артилерійських боєприпасів, бо це насправді надважливо. Артилерія залишається вагомим чинником, який впливає на ситуацію на полі бою. До 90% ворожих втрати – це наслідок ефективної роботи українських гармашів та українських ракетників. А отже я сподіваюсь, що ми матимемо ресурси, в тому числі і можливості використовувати ці ресурси по території РФ. Бо вже зараз, наприклад, на Півночі Харківської області ситуація певною мірою стабілізована завдяки тому, що ми в рамках превентивної діяльності можемо знищувати усі штурмові загони на території РФ, які знаходяться в стадії підготовки до активних бойових дій.
Прильоти по наших об'єктах ОПК – тривожний сигнал
Президент Зеленський в інтерв'ю Bloomberg поскаржився на затримки поставок зброї від західних союзників і сказав, що військова техніка, мовляв, надто довго постачається на фронт. На вашу думку, що на це впливає і чи можна на це вплинути з нашого боку?
Дуже важливе питання. Неодноразово і наш міністр оборони, пан Умєров, заявляв про те, що 50% від того, що нам обіцяють наші західні партнери, надходить на озброєння українського війська. І це не через втрати у логістиці чи зволікання з українського боку, а саме тому, що взяті на себе зобов'язання не виконують наші західні партнери. З чим це пов'язано? Можливо з тим, що понад 30 років колективну Європу роззброювали. Вважалося, що більше масштабних конфліктів, зразка бойових зіткнень часів Другої світової війни, не буде на території Європейського континенту. Але ж бачимо, що провідні аналітики, експерти та і політичні лідери дуже серйозно помилялися. І бронетехніка залишається вагомим чинником на полі бою. Ще більш вагомим чинником є артилерійська компонента, авіаційна компонента. А отже, за умови відсутності достатньої кількості ресурсів, бо маємо розуміти, що наші західні партнери точно не віддадуть останнє для забезпечення потреб української армії, ми маємо на це зважати і працювати над збільшенням та масштабуванням можливостей українського оборонно-промислового комплексу. Тут ми маємо чимало позитивних повідомлень, зокрема в компоненті створення різних типів ударних дронів морського, наземного та повітряного базування. І звісно, маємо розуміти, що ворог також дуже уважно пильнує за нашою діяльністю. Прильоти по наших об'єктах ОПК – це наслідок шпигунської діяльності РФ. Кейс прильотів по території Полтавщини – це дуже тривожний сигнал. Прильоти по Дніпру – теж дуже тривожний сигнал.
Розвідувальні БПЛА і легкомоторна авіація
Чому зараз так ускладнилась ситуація із тими ж розвідувальними дронами і що в цьому сенсі можемо зробити ми?
Виклик, насправді, дуже серйозний. Я думаю, що тут є над чим працювати представникам командування Повітряних сил, профільним офіцерам. Бо створення периметру безпеки, в першу чергу над територією стратегічно важливих військових об'єктів, об'єктів військової інфраструктури та стратегічної промисловості – це надзвичайно важливо. Бо не може бути так, коли російський розвідувальний дрон 3 години поспіль пильнує в повітряний просторі нашої країни на відстані понад 150 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Є чудовий досвід наших одеських побратимів, які використовують легкомоторну авіацію, спортивні літаки типу Як-52, для полювання та знищення ворожих розвідувальних дронів. Чому цей досвід не поширити на всю країну – питання, на яке, на жаль, поки немає відповіді.
А літаків Як-52 у нас достатньо?
Ці літаки є, вони відносно легко можуть відновлюватись. Ми можемо використовувати й інші аналогічні авіаційні системи від інших виробників, ті самі Сессни. Але ж, в будь-якому разі, тут питання політичної волі та готовності інвестувати у розвиток цієї дуже важливої складової. Бо я певен у тому, що той самий розвідувальний дрон, який пильнував над територію нашого Дніпра, можна було б знищити за допомогою такого типу авіації.
Тобто, ми повертаємося до технологій фактично рівня Другої світової війни, коли будь-який легкомоторний літак із кулеметом на борту може стати мисливцем на дронів. Я правильно розумію?
Так. Це варіант із серії як здешевити можливості нашої протиповітряної оборони, щоб малими зусиллями та ресурсами нищити техніку, яку ворог масово запускає в наш бік заради того, щоб максимально вихолостити наші запаси дорогих систем ППО
.jpg)
Владислав Селезньов. Фото: facebook/vladislav.seleznev
Ми зацікавлені, щоб ділянка кордону з Білоруссю була "тихим регіоном"
Що відбувається на білоруському кордоні? Чому Лукашенко знову каже, що Україна його провокує, стягує війська до їхнього кордону і "готується напасти"? До чого нам готуватися, на вашу думку?
Я думаю, що самопроголошений президент Білорусі вчергове нагадує про своє існування і про готовність боронити кордони Білорусі, натякаючи в такий спосіб кремлівському диктатору, що він немає ресурсів у власному війську, щоб їх спрямувати на різні ділянки російсько-українського протистояння. Абсолютно раціональна, як в інтересах Білорусі, позиція тамтешнього самопроголошеного президента. Бо ж очевидно, що українська армія не збирається нападати на територію Республіки Білорусь. Лукашенко про це чудово поінформований. А зайвий раз розповісти, що він настільки заклопотаний і немає зайвих ресурсів для підтримки дій російських окупантів, я думаю, що не буде зайвим. Але в будь-якому разі, українські Сили оборони продовжують на території 4 областей, що межують з Білоруссю, проводити заходи щодо посилення інженерних фортифікацій. Проводять відповідні заходи, щоб наша оборона була максимально стійкою і надійною. Точно наша армія не виношує планів атак на територію Республіки Білорусь, бо ми не маємо територіальних претензій до нашої країни-сусідки. Тим більше ми зацікавлені в тому, щоб ділянка держкордону, протяжністю майже 1000 км, була "тихим регіоном". Бо ми бачимо з якими проблемами стикаються мешканці нашої Чернігівщини, Сумщини і Харківської області, куди з території РФ постійно пролітають міни, артилерійські снаряди і авіаційні бомби.
Але ми знаємо, що Путін був не проти також відкрити фронт із боку Білорусі, але, мовляв, Лукашенко не надто охоче до цієї ідеї поставився. А як зараз? Це просто бажання Лукашенка нагадати про себе, чи, можливо, Путін знову якісь важелі застосовує?
Звісно, ми не були свідками кулуарних перемовин Путіна і Лукашенка. Але я певен, що Лукашенко досить обережно сприймає такі ініціативи з боку Кремля, бо очевидно, які руйнівні наслідки можуть статися внаслідок прямого збройного протистояння між арміями Білорусі та України. Я не думаю, що Лукашенко зацікавлений в тому, щоб відбувалася руйнація його важливих об'єктів, з урахуванням того, що деякі об'єкти критичної інфраструктури розташовані неподалік від білорусько-українського кордону. Він розуміє наслідки таких процесів. І якщо Путін готовий втрачати ресурси, зокрема власної оборонної промисловості, армії заради реалізації своєї геополітичних амбіцій, то в цьому процесі точно, як на мене, не зацікавлений самопроголошений президент Білорусі.
150 млн – це невеликий кейс
Очільник Пентагону Ллойд Остін анонсував новий пакет військової допомоги Україні на 2,3 млрд доларів. Із них 150 млн – це програма PDA, тобто те, що одразу зі складів постачається. Решта суми, наскільки я розумію, піде на оплату того, що тільки буде вироблятися. За вашими даними, що саме і коли із цього пакету до нас доїде?
Те устаткування, обладнання та озброєння, яке буде замовлено у американських виробників, звісно, не доїде до нас миттєво. Це певний проміжок часу, певні технологічні процеси. А отже, це на перспективу, може навіть певною мірою віддалену. Що стосується озброєння, яке будуть передавати безпосередньо зі складів американської армії. 150 мільйонів, зрозуміло, що це невеликий кейс. Війна триває, інтенсивність бойових дій особливо не вщухає, додався Торецький напрямок, де відбуваються постійні сутички. А отже, розхід боєприпасів у наших гармашів чималий. І звісно, що 150 мільйонів – це на забезпеченні поточних потреб тут і зараз. Налагоджена логістика дозволить нам досить швидко отримати у цьому обсязі озброєння, військову техніку і боєприпаси. Але ж ми маємо розуміти, що війна не завершиться завтра, а отже, ми всі очікуємо наступного траншу військово-технічної допомоги, це важливо. І ключове. Окрім військово-технічної допомоги від уряду США, ми отримуємо зараз снаряди в рамках чеської ініціативи. 50 тисяч снарядів ми отримали до кінця червня. Ще 50 тисяч маємо отримати до кінця липня. І до кінця року півмільйона таких підготовлених снарядів ми отримуємо і будемо використовувати на полі бою. Це створить для нас можливості. Вже зараз співвідношення артилерійських пострілів складає на 1 український 3 російські. Ще два місяці тому таке співвідношення сягало позначки 1 до 10. Тобто поступова ситуація вирівнюється. Я сподіваюся, що літню оборонну кампанію ми проведемо в умовах, коли нам не буде бракувати переважної кількості ресурсів.
