Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Російська пропаганда вже багато років працює за певним шаблоном
Російські фейкороби вхопилися за тему виборів Україні. Пригадайте, як вони розкручували цю тему і чи можна сказати, що зараз вони трохи вгамувалися? Чи ця тема переведена просто в режим очікування до наступної атаки?
Діана Дуцик: Нічого нового в цьому немає. Російська пропаганда вже багато років працює за певним шаблоном. І звісно, в контексті виборів так само той самий меседж – українська влада як завжди нібито нелегітимна. Це було вже багато разів, ця теза використовується не вперше, тепер уже щодо нинішнього президента Володимира Зеленського. Мені здається, що зараз ця тема трішки стихла. Зараз російські пропагандисти дуже активно атакують європейські країни, тому що там проходили вибори до Європарламенту і дуже великі зусилля російських пропагандистів були скеровані на країни ЄС, передусім на Францію, Німеччину, Польщу. І передусім на підтримку ультраправих партій та на посилення розколу всередині країн, між політичними елітами, внесення розколу в суспільство і так далі. Те саме вони намагаються робити і в Україні. Вони дуже добре відстежують, які теми сьогодні є найбільш гострими для суспільства. І потім просто експлуатують ці теми у своїх маніпуляціях, розганяючи, посилюючи якісь лінії конфлікту, які виникають.
Наскільки загалом ефективним є використання теми, яка є очевидною? Адже вибори прямо заборонені Конституцією, але їх все одно ця тема цікавить і вони в це вкладаються. Це ж великі кошти.
Олександр Бурмагін: Я б навіть більше сказав. Небезпека таких інформаційних операцій ворога в тому, що він дуже давно і дуже системно працює з цими інструментами. Вони з ними працюють на науковому рівні. Я впевнений, що вони зараз, можливо, якщо і поставили тему з виборами на паузу, то тільки для того, щоб зробити певні заміри, дослідити суспільну думку. Вони дуже чітко відстежують настрої і, відповідно, підбирають ті чи інші інструменти, щоб намагатися розколоти суспільну думку, посіяти розбрат у суспільстві тощо. Це один момент. А інший момент у тому, що вони зараз ще "качають" тему "мирних" переговорів і укладення "миру". І тут просто одна тема підважує іншу. Тому я думаю, що вони зараз просто моніторять і слідкують. І коли, наприклад, наші соціологічні дослідження показують, що є певний рівень довіри, він вже не такий високий, але не такий малий до президента, то, можливо, вони зараз думають, які додаткові інструменти включити, або яким чином цю тему розвивати. Крім того, я думаю, що вони теж сподіваються, що на все впливає ще ситуація на полі бою, важка ситуація зараз з електропостачанням. І, можливо, вони просто хочуть почекати, коли ці суспільні настрої будуть ще більш, можливо, хитатись через це, щоб тоді додатково використовувати цю тему.
Захист медіасередовища – безперервний процес
Як ми захищали своє медіасередовище, як його захищаємо зараз і наскільки ефективно?
Діана Дуцик: Нам треба усвідомити, що це безперервний процес. Не буде такого, що ми зараз зробимо якийсь один проєкт, або проведемо якийсь захід, і все, проблема вирішена. На жаль, ні. Тобто поки працюватиме російська пропагандистська машина, ми теж повинні безперервно працювати. І немає одного якогось інструменту, який дає відповідь на всі питання. Тут важливим є комплекс заходів і важливі зусилля різних стейкхолдерів – і влади, і медіа, і громадського сектору, і освіти. Тобто тут мають працювати дуже багато рівнів захисту для того, щоб ми протистояли цій агресивній російській інформаційній машині.
Як саме нам працювати так, щоб ми залишалися об'єднаним суспільством, нацією, яка дає відсіч ворожим вкидам?
Олександр Бурмагін: Мені здається, що тут ключовий момент – це питання "виходу з бульбашки". Зараз багато чого робиться в плані протидії ІПСО, фейкам тощо. Але ефективною і системною ця боротьба може стати тільки, коли ці інструменти будуть зрозумілими людям, буде високий рівень медіаграмотності серед населення. Тобто, все це повинно стати масовим.
Олександр Бурмагін. Фото: facebook/oleksandr.burmagin
"Ми не доходимо до села і маленьких містечок"
Але є ж багато людей, які взагалі не вникають у суть проблеми, а просто емоційно реагують на певне повідомлення чи вкид. Чи достатньо тут лише постійних пояснень?
Діана Дуцик: Я бачу дуже велику проблему в тому, що в усіх своїх проєктах ми не доходим до села і маленьких містечок. Я зараз дуже часто комунікую з людьми на місцях і бачу, що для них ці всі теми є дуже далекими. Вони не дивляться і не читають цих каналів, які ми дивимося і читаємо. Наприклад, вони не читають спростувань від Центру протидії дезінформації, або від СтратКому. У них цього немає. І виходить, що вони десь щось чули, але у них "каша в голові", все плутається. У них Тік-Ток – це російська компанія, Телеграм – китайська, або ще якісь речі. Тобто вони цього не усвідомлюють. І для мене є очевидним, що немає одного рішення. У нас в експертному середовищі зараз є дискусія, що, мовляв, давайте будемо робити проєкти на велике охоплення, і це вирішення всіх проблем. Ні, це не вирішення всіх проблем, тому що люди такого плану не сидять і не читають всі повідомлення. У них робота, якесь господарство, і вони лише ввечері можуть фоново подивитися якісь новини. Тобто з ними треба працювати в інший спосіб. Для них буде недостатньо, що вони десь подивляться якийсь знятий прекрасний серіал про російську пропаганду. Навіть якщо цей серіал буде мати мільйонне охоплення. Цього недостатньо. Тобто треба якісь спеціальні програми, які будуть працювати на такому рівні окремо. У школах, з дітьми, з батьками, зі старшими людьми. Це треба, щоб це відбувалося на рівні місцевих, так би мовити, авторитетів – селищних голів і так далі. Із цим всім треба працювати, але це дуже складна велика система. Проблема України в тому, що Україна не має стільки грошей, як має Росія. І Україна не вкидає ці всі гроші в пропаганду і так далі.
Олександр Бурмагін: Але з іншого боку, мене справді давно дивує, чому в нас у школах немає курсу або дисципліни медіаграмотності. Діти із 6 років вже сидять у YouTube. То чому з 1 класу не може бути якоїсь програми?
Діана Дуцик: У нас є, на жаль, тільки експериментальна програма, в яку включена певна кількість шкіл. У нас немає цієї системи. І тут питання до Міністерства освіти. Тому що, наприклад, якщо Міністерство культури та інформаційної політики зараз просуває тему медіаграмотності, то вони не можуть вплинути на систему освіти, бо це не їхня "парафія". У Міносвіти є люди, які багато років цією темою цікавляться і вкладають в це багато своїх зусиль, але це не системна історія. Нам потрібна системна історія і не тільки про школи, але й про вищі заклади. Тобто медіаграмотність, або інформаційна гігієна, має бути наскрізною для всіх спеціальностей, не лише для журналістів чи гуманітаріїв. Тобто нам потрібна система, яка повинна працювати так, щоб готувалися педагоги, які викладають у вищій чи середній школі, теж мали належну освіту із медіаграмотності.
Діана Дуцик. Фото: facebook/diana.dutsyk
Старе законодавство не передбачало захисту в інформаційній сфері від ворога
Я так розумію, що дуже часто ми реагуємо на ті ж російські фейки вже постфактум. Чи можна діяти на випередження, чи є в нас такі програми?
Олександр Бурмагін: Тут залежить від того, про який рівень йдеться. Якщо ми говоримо, наприклад, про Україну, про телебачення і радіо, тобто класичні медіа, то у нас боротьба з пропагандою і ІПСО полягала в тому, що через санкційний механізм просто позакривали канали Медведчука і низку інших медіа. Але це через санкційий механізм, тому що старе законодавство, ще до закону "Про медіа", взагалі було абсолютно підлаштоване під мирний час і не передбачало якогось захисту в інформаційній сфері від ворога. Просто нічого не було. Наприклад, Нацрада як регулятор, активно працює з Асоціаціями регуляторів при Раді Європи для того, щоб там боротися з російськими каналами. Там теж ЄС понакладав велику кількість санкцій і на окремих російських журналістів, і на окремі канали. Але це тільки один сегмент. Це найбільш яскраві, очевидні інструменти, через які Росія поширює свої наративи, маніпуляції і все інше. Тому на рівні України, на європейському рівні ми досягли певних успіхів. У нас в традиційних медіа, щонайменше у цифровому мовленні, цього всього немає. Європа теж трохи очистилась. Але ж росіяни постійно шукають нові точки входу, нові інструменти і заходять в інформаційне поле на інших рівнях. Вони спустились на рівень телеграм-каналів, причому субрегіональний і регіональний. Це, звісно, потребує ресурсів, але у них гроші є. І вони заходять на рівні сіл, громад, ОСББ, тобто локальний і сублокальний рівень.
Платформи, соцмережі – це теж виклик, з яким зіткнувся увесь світ, можна сказати. Там безліч питань – і виборчі процеси, і розхитування, і втручання в референдуми, Брекзит можна згадати. І це використовують не тільки росіяни, а китайці, Північна Корея і Іран. У звітах натівських СтратКомів ці 4 країни фігурують із 2019 року. Ті, які використовують інформацію, як зброю для втручання у внутрішні справи, виборчі процеси і тому подібне. І для нас це великий виклик. Ми зараз уважно спостерігаємо за Європейським Союзом, тому що ЄС став першою країною, яка реалізувала так званий Digital Services Act – Акт про цифрові послуги, який спрямований саме на регулювання платформ. Євросоюз це ухвалив як закон прямої дії у себе, і він став обов'язковим для платформ. Всі спершу дивились, як вони будуть реагувати. А платформи погодилися. Тому що Євросоюз сказав просто, що ви маєте відкрити офіс на території ЄС, зробити систему оскарження для людей і так далі. Тобто закон передбачає низку вимогу до платформ. Якщо ви цього не робите, то ми вас штрафуємо. Якщо вони платите штраф, то ми вас блокуємо, але на території всього ЄС. Для них це шалені гроші. І все, вони вишикувалися в рядок, повідкривали офіс і зараз набирають штат людей, щоб виконувати ці вимоги.
А хто і як вдається до поширення всіх цих ІПСО і фейків? Як це все працює і наскільки ця схема кимось або чимось координується?
Діана Дуцик: Росія з цим працює весь час. Ще з радянських часів, давайте будемо відвертими, вони не припиняли це робити. Просто в різні історичні періоди були різні сплески цієї дезінформації, різні підходи і так далі. Під час Помаранчевої революції Росія так само працювала в інформаційному полі, як і зараз. Звісно, кожного разу вони використовують ті інструменти, які дають їм найбільший вплив. Колись це було телебачення, зараз це соцмережі і створення великих мереж ботів, фейкових акаунтів. Тільки в Німеччині під час виборчої кампанії до Євросоюзу німці виявили 50 тисяч фейкових акаунтів. Самі розумієте, скільки це коштує і як це все відбувається. І це тільки Німеччина. Так само це стосується України. Вони будують ці мережі і активно їх використовують на різних платформах.
Кремлівські наративи в Україну часто заходять через західні медіа
Як світ загалом реагує на подібну діяльність Кремля і тих, хто грає йому на руку на їхній території?
Олександр Бурмагін: Я хотів сказати, що однією із проблем, яку фіксують українські експерти, на жаль, є якраз ситуація, коли кремлівські наративи і, взагалі, вся ворожа інформація в українські медіа заходить через західні медіа. Це проблема. Тому що, якщо у нас журналісти, редакційні політики, дуже обережно ставляться до якихось вкидів і якось аналізують їх, то "Нью-Йорк Таймс", якісь інші відомі видання, виходять із заголовками, з якимись тезами, а вже наші медіа просто копі-пастять це і по суті розганяють це ще й в середині України. І це те, що зараз активно окупанти використовують. І воно виглядає так, що ми самі це теж споживаємо.
Медійна реформа багато чого врегулювала
Торік ми ухвалили закони "Про медіа" та "Про рекламу". Чи передбачає це законодавство певні механізми боротьби з фейками, мови ворожнечі, ІПСО? І чи існують відповідні механізми на рівні ЄС, які ми можемо запровадити?
Олександр Бурмагін: В законі "Про медіа" є окреме розділ, який стосується протидії інформаційній агресії. Я тому й казав, як один із розробників цього закону, що дуже шкода, що він набув чинності тільки у 23-му році. Якщо б він з'явився у 2020-му, то, можливо, можна було б більш інституційно протидіяти після повномасштабного вторгнення. Але є окремий розділ в законі "Про медіа". Він передбачає контентні обмеження, блокування ресурсів, які поширюють, наприклад, серіали про "Крим наш". Там є низка статей, які мають забезпечити і регулюють діяльності, в тому числі і на тимчасово окупованих територіях, вирішують питання з ліцензіями, і так далі. Тобто, це окремий розділ, який стосується цих питань. По мові ворожнечі теж із законом "Про медіа" з'явилися стандарти, які давно існують у світі, але в нас їх не було весь цей час. Це і антидискримінаційне обмеження, і обмеження щодо мови ворожнечі. Раніше їх на системному рівні, можна сказати, не було для медіа. Тобто, медійна реформа в цій частині багато чого врегулювала. Але, знов таки, великий шмат питань залишається поза медійною реформою. Вони стосуються соціальних мереж або, як їх називають, платформ спільного доступу до інформації. Це не медіа, але там популярний блогер може мати аудиторію більшу за якесь медіа. Тобто це все одно активні учасники в інформаційному полі і весь світ дуже довго ламав голову, як їх регулювати. Питання було в тому, що сама платформа вирішує відповідно до своїх політик, а не національних законодавств, що вона робить із цими акаунтами, коли вона їх блокує, а коли не блокує. І це вирішується не на рівні навіть якихось конвенцій, а суто політикою платформи. Це ненормальна ситуація, тому що виходить, що приватні компанії, по суті, одноосібно можуть вирішувати, кому поширювати інформацію, кому не поширювати, яку інформацію і тому подібне. Перші кроки щодо регулювання діяльності таких платформ зараз зробив Євросоюз. Вони прийняли декілька актів, тобто законів прямої дії на рівні ЄС, які стосуються платформ – це Акт про цифрові послуги (DSA) і Акт про цифрові ринки (DMA). У цьому році вони вже повністю вступили в силу і практика активно розвивається.
