Фото надані артисткою
Потрібно залишати в собі маленьку дитину і певну наївність. Тому що останнім часом людям дуже не вистачає довіри одне до одного
Альона, тебе навряд чи можна віднести до музикантів-початківців. Ти справді нове ім’я на українській сцені, але не новачок в музиці. Ти займаєшся нею з дитинства, закінчила музичну школу, а після неї – Академію культури і мистецтв ім. Павла Чубинського. І у тебе є проєкт, який орієнтований не на український ринок і який має понад 200 тисяч слухачів щомісяця на стрімінгах. Ти навмисно не розголошуєш його назву – тобі цікаво, чи поведуться українці, не знаючи про твої успіхи за кордоном, на твої треки в Україні?
Так, саме так. Я поки дійсно не хочу розкривати його назву – мені цікаво (сміється)
Ти авторка пісень. Чи ти співпрацюєш у цій якості з іншими українськими виконавцями? Чи з українськими авторами?
Саме з українськими авторами я почала співпрацювати зовсім недавно – десь рік тому. Але до цього я співпрацювала в основному із закордонними артистами.
І хто це був?
Я не можу розголошувати (сміється). Справді, я підписала договір про нерозголошення, тому не маю права це робити.
Тоді підемо з самого початку. З чого починалась твоя музична історія? Чому ти так довго йшла до рішення зробити собі ім’я саме на українській сцені?
Коли мені було 7 років, я після останнього дзвоника в першому класі підійшла до мами і сказала їй, що хочу до музичної школи. Наступного дня вона повела мене туди – і я провчилась там 7 років. Граючи на цимбалах.
А ти їх сама обрала чи, може, мама порекомендувала? Мовляв, – фортепіано вдома немає, то хай дитина на цимбалах вчиться? (всі сміються)
Коли ти вступаєш до музичної школи, проводяться певні прослуховування. Я хотіла піти на фортепіано або на гітару, але не було вже вільних місць, ми доволі пізно звернулися. Тому все, що мені залишилось – це цимбали. Але я насправді дуже рада, що так сталось. Це надзвичайний інструмент, його рідко де можна побачити. Але він дуже круто – магічно! – звучить.
100%! Крім цимбал ти, напевно, опанувала ще якісь інструменти?
Звісно, були загальні уроки фортепіано. Хор, сольфеджіо, музична література – все як треба!
А тепер до другої частини питання: чому з таким багажем в тебе на сьогодні лише два треки, оприлюднені в Україні?
Це пов’язано з тим, що я більшість часу займалася тим, що продавала пісні. І в основному це були пісні англійською – на закордонний ринок. Я майже 6 років пропрацювала "гострайтером" – тобто, писала не собі. Іноді я навіть жалкую, що деякі пісні я продала, тому що вони були настільки близькі моєму серцю, що я б хотіла їх залишити (сміється).
Підозрюємо, що зараз ставити питання про те, в кого можна почути ці пісні, – не має сенсу?
На жаль! Я би дуже хотіла їх вам показати, бо там є справжні скарби, якими я пишаюсь!
А стикалась ти з такою ситуацією: ти пишеш для якоїсь зірки, підписується авторський договір про нерозголошення, а потім ця зірка каже: "Це я написала ту пісню! Сиділа біля каміну, дивилась за вікно як падає сніг – і якось воно саме собою вийшло!". А ти як автор не можеш заперечити і сказати, що це неправда?
Так, є такі випадки. І я дуже не поважаю таке! Тому що це неписана етика між сонграйтером і артисткою, яка пісню виконує. І якщо артистка говорить, мовляв "це написала я" – я б, насправді, припинила б співпрацювати з цією артисткою! Так не можна робити.
Повернемось до витоків. Ти народилась у Макарові на Київщині. Звідки таке крутезне знання англійської мови? Це місцева школа чи ти додатково десь мову вчила?
Насправді я змалечку майже не слухала ні російськомовних, ні україномовних пісень. Все, що в мене грало, було англійською мовою. Якось так вийшло – не знаю, можливо, це якась моя внутрішня наслуханість, але я дуже класно вміла читати без акценту. І одночасно в мене були проблеми із перекладом. Вже коли я трохи підросла, я почала більше займатися англійською і краще її розуміти.
Тобто, це самонавчання?
Так!
Ти плануєш протягом цього літа випустити кілька танцювальних синглів та мініальбом. Розкажи трохи детальніше про це.
Одна з пісень буде про те, що потрібно залишати в собі маленьку дитину і певну наївність. Тому що останнім часом людям дуже цього не вистачає. А треба більше довіряти собі і одне одному.
Деяким, навпаки, хочеться позбутися довірливості і стати трохи більш цинічним – бо люди користуються цією твоєю наївністю і довірливістю…
Ой, це так знайомо! Я теж все життя на одні й ті ж граблі наступаю і думаю потім: треба надалі бути якось більш жорсткішою, агресивнішою. А потім знову все повторюється. І я не можу це із себе викинути! От мені притаманно бути такою наївною, такою довірливою. Оце така я.
Наостанок, перед тим як ми презентуємо на Радіо Промінь твою пісню "Як бути", звернись, будь ласка, до наших слухачів з тим, що в тебе зараз на душі.
Скажу коротко: слухайте Nesamovyta на всіх платформах і не забувайте, як любити і як кохати один одного.
Слухати трек "Як бути" Nesamovyta, як і багато інших прем’єр, можна в плейлисті "Промінь Рекомендує 2024" на Spotify.
