Релігійна свобода закінчується там, де починається "русскій мір" — Єленський

Релігійна свобода закінчується там, де починається "русскій мір" — Єленський

Російська православна церква — не просто натхненниця розв'язаної війни проти України. РПЦ бере в ній участь. Це констатує в ефірі Радіо Культура голова Департаменту з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський. І під час цієї війни в Україні понад 630 культових споруд або знищені повністю, або пошкоджені, зазначає Єленський. Загалом релігійна свобода закінчується там, де починається "русскій мір", наголошує він. А від УПЦ МП не вимагають поміняти доктрину, змінити календар, літургійну мову або стати частиною іншої церкви. "Нічого цього від них не вимагається. Їм тільки кажуть, що ви не повинні бути частиною церкви, яка веде війну проти України", — зауважує Єленський.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фотоколаж: Суспільне Культура

Україна виконує все, що необхідно для національних меншин

—  Якою є доля українських національних і релігійних спільнот під час війни?

Питання етнополітики — це великою мірою політика щодо національних меншин, а також корінних народів. В Європі, де часто рухалися кордони, а великі етнічні масиви залишалися на місці, дуже серйозно ставляться до прав національних меншин. І оскільки ми хочемо привести наше законодавство і взагалі нашу практику у відповідність до європейських норм і правил, був ухвалений закон про національні меншини спільноти. Це рамка для початку переговорів з Європейським Союзом, але це все ж таки не головне. Головне — ми хочемо, щоб наші національні меншини, наші національні спільноти, могли гідно висловлювати свої культурні потреби, вільно займатися збереженням та переданням наступним поколінням своєї ідентичності. І водночас інтегруватися в українське суспільство, бути частиною української політичної нації. Але оскільки тут дуже багато визначено законодавчими рамками, тобто конвенціями, міжнародним правом, то є велика робота для того, щоби це здійснити. Тому після ухвалення закону було розроблено і схвалено багато нормативно-правових актів, а також проведено понад 40 консультацій з національними меншинами. В грудні минулого року, вперше, мабуть, в історії України відбулася велика зустріч прем'єр-міністра з нашими національними меншинами. Звичайно, є спроба зробити питання національних меншин інструментом, який би пригальмував наше входження в ЄС, але практично все, що необхідно для національних меншин – і це самі наші національні меншини знають — Українська держава поступово реалізовує і виконує.

Релігійна свобода в Україні — це унікальна ситуація для Європи

У світі знають, що там, де приходить "русскій мір", там закінчується і "толерантність" як така (це лайливе слово в Росії). "Лібералізм" — лайливе слово, хоча це походить від "свободи". "Свобода" — лайливе слово. "Свобода совісті" — лайливі слова. І релігійна свобода закінчується рівно там, де починається "русскій мір". У нас, на жаль, є довгий проскрипційний список священників, які загинули від російських окупантів, причому деякі з них, як, наприклад, Максим Козачина з Київської області, були в літургійному одязі, коли їх вбили. Його вбили на блокпосту, він був у літургійному одязі, тобто було видно, що це священнослужитель. Днями загинула сім'я пастора в Одесі, перед тим у Куп'янську. Можна сказати, що це були обстріли, але, наприклад, півтора місяця тому в місті Каланчак Херсонської області священник Православної Церкви України Степан Подольчак був закатований до смерті. І такий список дуже довгий в нас. Крім того, понад 630 культових споруд або знищено повністю, або пошкоджено. Це все про свободу совісті. Я завжди, коли мені доводиться говорити з західними людьми, кажу, що "якщо ви хочете підтримувати релігійну свободу, ви маєте підтримувати Україну". Україна пишається своїми досягненнями у сфері релігійної свободи. Ми пишаємося тим, що у нас ніколи не було заборонених церков. Ніколи від часу незалежності. У нас у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій голос, наприклад, маленької Німецької лютеранської церкви, у якої 15 парафій, звучить так само голосно, як, наприклад, Української греко-католицької церкви чи Православної церкви України. Це, в принципі, унікальна ситуація для Європи. Унікальною є ситуація, коли вищі посади в державі можуть обіймати водночас і православні, і греко-католики, і баптисти, і мусульмани, і юдеї. Тобто це повністю унікальна ситуація для Європи.

— Дуже добре пам'ятаю 2014-й рік і німецьку журналістку, яка зустріла мене на Хрещатику. Вже це був березень, і їй треба було коментарі. Вона в розмові зі мною сказала: "Ви 30 років живете поруч з великою мусульманською громадою, кримські татари малися на увазі, і у вас ніколи не було релігійних конфліктів?" Вона не могла в це повірити. І тоді я вперше зрозуміла, як це може сприйматися.

Так, я пам'ятаю, коли розпався Союз, і почали приїздити сюди західні експерти, і один з них мені сказав, що якщо десь почнеться в Європі релігійна війна, то це буде Україна. І я щасливий, що він помилився, хоча здавалося, що це був клубок суперечностей, виходили із катакомб греко-католики, православні в Західній Україні оголосили, що "Рим нам не отець, а Москва не мати". Конфлікт був, але ніяких воєн на релігійному ґрунті не сталося. І щобільше, релігійну толерантність можна виміряти. Є спеціальна шкала. І за цією шкалою українці дуже толерантні в релігійному сенсі.

Число політв’язнів у Росії наближається до рівня сталінських часів

— Ви сказали "катакомбна церква", і я знову повернусь до окупованих територій і до того, що може відбуватися в окупації.

Була зустріч президента з представниками тих християнських церков, які вже відзначили Великдень, у яких зараз світлий тиждень. І там йому розповідали, що, наприклад, в п’ятдесятницькій церкві в Слов’янську в 2014 році прямо на богослужінні вивели і розстріляли чотирьох дияконів. На Трійцю. І те, що там робиться, — це гірше, ніж було при Радянському Союзі. При Радянському Союзі, за часів Брежнєва, ніколи свідки Єгови не отримували 6-8 років ув'язнення. Вони отримували свої, як вони казали, "чесні 2,5-3 роки" за відмову від служби в радянській армії. Бо вони не беруть зброю, не беруть участь в справах кесаря. За це вони отримували 2,5-3 роки. Зараз 6-8 років. Я знаю прізвища дванадцяти свідків Єгови з Криму, які перебувають в таборах в Росії. Я знаю імена 117 мусульман-членів руху "Хізб ут-Тахрір", які засуджені й вивезені в Росію. І один із них на 10-12 років, а один — 19,5. 19,5 років за релігійні переконання — це було немислимо в радянський час. Причому у людей забирають Коран, намагаються їх нагодувати свининою. Їм забороняють зробити омовіння перед намазом. Роблять все, що можуть, аби тільки принизити їх. Країна, яка себе трохи не проголосила захисницею мусульман по всьому світі, таке витворяє. До речі, я недавно пересвідчився на статистичному матеріалі, це не мої враження від знайомства з релігійним полем, тому що підрахували, що число політв'язнів зараз перевищило те, що було за Брежнєва і Хрущова та наближається впритул до того, що було за Сталіна.

Олена Гусейнова та Віктор Єленський у студії Радіо Культура

РПЦ і "священна війна"

— У цьому контексті я хочу згадати так званий наказ РПЦ, де так звана "спеціальна військова операція" називається "священною війною". І є теза, що після того, як ця "священна війна" буде закінчена, очевидно, перемогою Росії, Україна нарешті опиниться під тотальним впливом священної Росії.

Наші, ті, хто спостерігає за РПЦ, сприйняли це достатньо спокійно, тому що рівень деградації РПЦ і рівень деградації її очільника для нас не складав ніякої таємниці. Це документ про деградацію. Це документ, який намагається концептуалізувати доктрину російського світу. Їй не діставало шовіністичності, як вони вважали, їй не діставало мілітаризму, їй не діставало, я сказав би, шизофренії. Все це зараз є. Ті науковці, які казали, що "російський світ — це щось аморфне, і ми не можемо його критикувати, тому що немає концепції", зараз отримали, бодай, крок до цієї концептуалізації. Взагалі мені здається, що автори цього концепту, звичайно, зробили хорошу заявку на Гаагу.

Я хочу нагадати, що Росія проголосила себе захисницею традиційних цінностей, і це навіть в деяких консервативних колах Заходу знайшло відгук, зокрема, гомофобія. І сталася парадоксальна історія. Росія, яка веде перед за кількістю абортів на 100 жінок фертильного віку, за кількістю п'яних суїцидів, за кількістю покинутих дітей, але яка внизу рейтингу за філантропією, за відвідуванням церкви, раптом оголосила, що вона бореться за традиційні цінності. І, звичайно, про це треба говорити. Яка свята Русь, коли там в церкву ніхто не ходить, а повно покинутих дітей?

Ніхто УПЦ МП в іншу церкву не заганяє

— Я не можу не згадати законопроєкт, який забороняє діяльність в Україні релігійних організацій, пов'язаних з державою-агресоркою. Про що тоді йдеться? Йдеться не про заборону і не про УПЦ МП?

Йдеться про те, що Україна не дозволятиме релігійним організаціям бути в підпорядкуванні центрів, які ведуть війну проти України. Це логічно. Але ми не вимагаємо від них ані поміняти доктрину, ані поміняти канонічне право, ані змінити календар, ані змінити літургійну мову, ані стати частиною іншої церкви. Нічого цього від них не вимагається. Їм тільки кажуть, що ви не повинні бути частиною тієї церкви, яка веде війну проти України. Бо Російська православна церква – вона не просто натхненниця цієї війни. Вона бере в ній участь. Її капелани стріляють у наших воїнів. Вона руками, що називається, бере участь. Російська церква створює приватні воєнні компанії. Вона бере безпосередню участь в цій війні. І тому влітку минулого року 400 священників звернулись до митрополита Онуфрія із закликом скликати собор і вийти із підпорядкування Московського патріархату.

— Що тоді буде? Якщо Українська православна церква, яку ми знаємо як Українську православну церкву Московського патріархату приймає цей законопроєкт, який стане законом, і почне працювати згідно з його механікою, то вона має розірвати свої стосунки й підпорядковуватися сама собі. Правильно? Це не означає, що автоматично вона має стати частиною Православної церкви України? Чи означає?

Ні. За українським законодавством вона може діяти так, як вона захоче. Вона може бути самостійною, ніхто її в іншу церкву не заганяє. І, до речі, в Православній церкви України далеко не всі в захваті, якщо до них ця церква приєднається. Тому що деякі діячі цієї церкви достатньо яскраво себе виявили в попередні роки. Але це не значить, що вони не можуть виправитися. Тобто для кожного грішника є така можливість. Але зараз не про це. Йдеться про те, що ця церква може собі існувати, і при цьому не бути частиною російської церкви. І більшість ієрархів це розуміють.

— Тобто, є щось, що ми можемо сформулювати як запит всередині самої УПЦ?

По-перше, є дуже жорсткий запит суспільства, що не може бути структур РПЦ у будь-якому вигляді в українському суспільстві. І є запит ієрархів, священників, які не розуміють, чому вони повинні підпорядковуватись патріарху Кирилу. Впродовж цих двох років патріарх Кирило неодноразово висловлював свої співчуття. Наприклад, померла бабуся у члена Державної думи, і він посилає співчуття. Десь вибухнув газ і зруйнувало під'їзд в якомусь віддаленому сибірському містечку — він висловив співчуття. Теракт був у Стамбулі — теж співчуття висловив. Але з приводу понад 530 українських дітей, які загинули — він не висловив співчуття. Якщо для тебе ці життя не цінні, то хоча б з приводу Одеського Преображенського собору, який розваляла російська ракета, який ти 14 років тому освячував... Він і цього не зробив.