Лідія Смола про ритуал легітимізації Путіна і передчуття громадянської війни у Росії

Лідія Смола про ритуал легітимізації Путіна і передчуття громадянської війни у Росії

Президентські так звані "вибори" у Росії не є волевиявленням, це, радше, стало ритуалом, констатує докторка політичних наук Лідія Смола. В ефірі Радіо Культура вона зауважила, що у путінській Росії питання дотримання якоїсь бодай умовної легітимності навіть не постає. Хоча все-таки влада не змогла зачистити політичне поле. А тому, можливо, є не зовсім помітні ще, але невеликі ознаки громадянської війни у РФ, зазначає Лідія Смола. І додає: "Коли ламаються комунікації, коли суспільство не отримує тих ресурсів, що йому обіцяли, починає накопичуватися величезне невдоволення". 

0:00 0:00
10
1x

Лідія Смола. Фото: ФБ-сторінка "Lidiya Smola"

Чому 87%?

Сьогодні говоримо про те, що в Росії називають "виборами" Путіна. Центру стратегічних комунікацій радить так їх не називати. І питання не в державній пропаганді. Питань до легітимності цих виборів є справді дуже багато. До чого нам готуватися після цих виборів? Які інформаційно-психологічні загрози можуть виникати? Почнімо з цифри – понад 87% намалювали Путіну. Чому саме така цифра? Адже, напевно, і 120% нікого б не здивували.

Згодна з вами. 87% – цифра, яку видала зі стурбованим обличчям і певною істерикою Елла Памфілова, голова ЦВК РФ. Те, що відбулося в Росії, справді, не потрібно називати електоральним волевиявленням, а радше називати ритуалом. Адже це було певне ритуальне дійство. Чому 87% і яка мета за цією цифрою? По-перше, на минулих виборах 2018 року Путні набрав тоді трішки більше 76%. Відповідно, цього разу він не міг набрати менше. Адже це було б демонстрацією певної слабкості. 87% – це насамперед демонстрація сили внутрішній еліті й демонстрація сили ворогам.

Є таке поняття, як парадокс теорії суспільного вибору, описаний 1785 року: більшість ранжує тих, кого вони хочуть обрати, тобто немає такого, щоби всі люди, більше двох третин людей, обрали якусь одну людину. Пізніше, в 1951 році, економіст Кеннет Ероу написав книгу, до речі, вона є українською мовою, "Суспільний вибір та індивідуальні переваги". Він там довів неможливість колективного вибору. І на підставі цього була випрацювана теорія соціального вибору. Вона говорить про те, що індивідуальні думки, інтереси, бачення мої, ваші, наших слухачів неможливо об'єднати до такого суспільного колективного рішення, коли ми всі 100% йдемо і голосуємо за прекрасного, чудового кандидата. Не існує методу об'єднання оцих індивідуальних уподобань.

Є лише два варіанти зробити так, щоб ці люди проголосували. Власне, оці 87% – це коли їх ведуть під дулами автоматів. Або, приміром, як вибори після війни у Польщі, де полякам просто сказали проголосувати за номер третій, який Радянський Союз поставив. Тому або під автоматами, або коли туди вкидають бюлетені. Отже, 87% – це, перш за все, демонстрація сили внутрішній еліті, також демонстрація сили ворогам, мовляв, мені плювати, я навіть не буду зберігати обличчя, і третя причина – це контроль над політичною ситуацією в країні, демонстрація суспільству, що альтернативи немає.

У росіян дуже явно проявлена оця відома психологами вимучена безпорадності, мовляв, а що ми можемо зробити? І от ця цифра – це посилення оцього відчуття безсилля. І тому ця цифра – це відкрита фальсифікація, вона свідчить про легітимність сили. За Вебером є три типи легітимності, коли суспільство визнає вождя, короля, президента. Вони визнають його легітимним з точки зору етики, права тощо. Але в даному випадку – це демонстрація легітимності сили. І він навіть вирішив не дотримуватися оцього мінімуму, на який би можна було закрити очі, як це було ще в 18-му році, мінімальної легітимності, цих 76%. Але ці вибори, точніше оцей ритуал, який було здійснено, мав певну особливість.

— У чому вона полягала? 

По-перше, це було перше голосування, яке тривало три дні, такого раніше не було. Також це було перше було електронне голосування, і що дуже кумедно – провайдером було ФСБ. І також це був найкоротший список кандидатів, довжелезних ковдр з іменами вже не було. Всіх відкинули і ввели трьох декоративних. Це було б сумно, але виглядало, як якийсь водевіль. Всім кандидатам дали по три з хвостиком відсотки, третьому дали ще чотири. А за російським законодавством, коли кандидати набирають більше трьох відсотків, вони мають право відшкодування з бюджету. Якщо я не помиляюся, йдеться про кілька мільйонів, які вони отримають на розвиток своїх партій. 

Так от серед цих кандидатів був один альтернативний кандидат, Даванков, депутат, який представляв опозицію, представляв "нових людей", виступав за припинення війни. За нього особливо за кордоном голосувало багато. І що він зробив? Я спеціально дивилася зустріч тих трьох, які програли, з Путіним. І Даванков, чи від страху, чи йому так сказали, почав говорити такі речі, що, думаю, тим, хто за нього голосували, мало би бути соромно, а особливо цим "хорошим русскім". Він сказав: "Головне "побєдіть" в СВО, і найкраще "побєдіть" зможете саме ви. І не можна зупинятися, треба, закінчити СВО, щоб наші наступні покоління вже не воювали". І далі в такому дусі. І це дуже жалюгідно виглядало. І повертаючись до "хороших русскіх", цей Даванков голосував і за приєднання українських областей до Росії, і за підтримку війни. Тому оцей ритуал показав, настільки все поставлено на кону, що питання дотримання якоїсь хоча б умовної легітимності навіть не стоїть. 

До прикладу, вони писали, що голосував Херсон, Херсонська, Запорізька область. Вони просто взяли з української, напевно, Вікіпедії, кількість мешканців, які там проживають, і написали, що всі 99% проголосували всі за Путіна. Тобто навіть ті регіони, які не окупувала Росія. Тому тут ми можемо говорити, що цей ритуал був ритуалом, який мав показати велику силу владу, систему насилля, яка зупинитися вже не зможе.

"Електоральний султанат"

— Хочу звернути увагу на такі регіони, як Інгушетія та Чечня. В Чечні вони намалювали 99%, в Інгушетії 91%. Це більше, ніж у таких великих містах, як Москва і Петербург. Прокоментуйте, будь ласка.

Можна ще додати Башкортостан, Дагестан, а тепер ще й окуповані українські території. Мені дуже подобається трактування, яке запропонував російський політолог, який вже з Росії виїхав, Дмитро Орєшкін. Він назвав це електоральний султанат. От він запропонував такий термін для позначення регіонів, які дають просто неприродно високу явку і неприродно високі показники для Путіна. І навіть були моменти, якщо не помиляюся, в Чечні, коли кількість тих, хто проголосували, була більшою від кількості мешканців цього регіону. Зараз ми можемо вже говорити, що не тільки Чечня, а й вся Росія є електоральним султанатом. Була спроба зберігати обличчя ще в тих регіонах, де був середній клас, який подорожував світом, який мав ліберальні погляди, який підтримував того ж Навального, опозиційних політиків. Заради того, щоб комунікувати з європейськими та світовими лідерами. А для 99% вибиралися ті регіони, яким це було абсолютно байдуже. Та ж Чечня, той же Дагестан. Ними керують криміналізовані, реально мафіозні угрупування, де вибору просто не було. Тобто потрібно було заповнити анкети і вкинути. Справа зроблена. Така практика була і на виборах 2018 року. Просто зараз вона поширилася цілковито на країну. Все це робиться не просто для того, щоб показати силу, це демонстрація суспільству, що в нього немає вибору.

І я навіть порівняла, як виступав Путін до виборів, був трохи в нервовому стані, хоча й демонстрував браваду. І наскільки розслабленим був його виступ після виборів. Він навіть зміг вимовити слово "Навальний", навіть зміг сказати, що він був готовий його обміняти. Але так сталося, що він "ушел із жизни" – так він дозволив собі сказати. Тому про те, що відбулося, потрібно сказати кілька моментів.

Коли система настільки тримає все під контролем, суспільство не має вільних медіа, опозиції тощо. А коли ми говоримо про легітимність, як абсолютно необхідний атрибут демократичного суспільства, то він містить дві, якщо вже не вдаватися в глибокі політологічні аспекти, обов'язкові умови. Перше, це давати можливість опозиції, тобто давати можливість всім, хто хоче, йти і балотуватися в президенти. Зібрав голоси, іди балотуйся, знаходь гроші і все інше. Це перше.

І другий момент, це власне прозорість підрахунку, бо як голосуються – це одне, а як підраховують – це інше. І тут, здавалося б, у них все під контролем, але вилізла Дунцова, журналістка і колишня депутатка, на яку суспільство звернуло увагу, і фактично вона була таким відкриттям спочатку. Їй не дали можливості зібрати голоси, тобто ЦВК не прийняло її. І після цього з’являється Надєждін, який абсолютно проросійський, пропутінський, який абсолютно не є опозицією. І йому настільки влада створила умови відсутності, я би сказала такою формою метафоричною, коли є каструля, в якої немає клапанів, де виходить пар, то вони шукають якісь інші дірочки, щоби вийти з цього накипання невдоволеності. І люди почали вистроюватися в черги, щоб віддати голоси свої за цього Надєждіна. І влада знов злякалася. І не дала йому подати документи.

Ознаки громадянської війни

Тому, як на мене, ще однією особливістю в цьому обряді, в цьому ритуалі є те, що, як би вони не хотіли, вони не змогли зачистити політичне поле. А коли отакі речі відбуваються, то це свідчить про те, що є, можливо, не зовсім помітні ще, але все ж невеликі ознаки громадянської війни.

Тобто те, що співав один співак, "передчуття громадянської війни". Тому що заборона Надєждіну і Дунцовій – це є наслідки, а не причини. Коли ламаються комунікації, коли суспільство не отримує тих ресурсів, до яких воно звикло, або що йому обіцяли, то починає накопичуватися оце величезне невдоволення.

І тут ми виходимо на яку позицію? В Росії ніколи не бували революції знизу, а лише згори. Після смерті Навального я подивилася статистику: до понад 200 меморіалів по Навальному, люди несли оці бюлетені. Ми можемо сміятися щодо акції "12-та година", так? Українці, які мали три Майдани, які скидали владу, яка не дотримувалася домовленостей, сміються з цієї акції. Але у них це така акція –  прихід на виборчій дільниці о 12-й годині, що запропонувала опозиція. І от, власне, все... Але ця акція, яка відбулася, знов таки говорить про те, що контролю, абсолютного контролю, влада не має над суспільством. Тобто легітимність влади, яка має правовий, етичний характер, зведена лише до єдиного джерела – це до сили. Як колись Бісмарк говорив, що можна прийти до влади, маючи рушниці, але не можна на них, на тих багнетах, триматися у владі. І оця акція"12-та година", вона була такою своєрідною, кумедною для нас, але для росіян, вона була своєрідною акцією візуалізації громадянської непокори.

Тому 87% – це також і кидання в обличчя цим людям, протиставлення форми і змісту, який є. Що зробили ті, кого там в лапках можемо називати "хорошими русскіми". Вони продемонстрували Заходу, що можуть впливати на російське суспільство. Тобто немає медіа, немає можливості доступу, ФСБ все контролює. І тому можна абсолютною впевненістю сказати, що далі у влади залишається лише один шлях. Це шлях посилення репресій. Тобто система насилля і репресій щодо власного населення не буде зупинена. 
Але я би сказала, що причиною появи  87% також є Україна, як би це не дивно звучало. Що відбулося, коли почалася повномасштабна агресія Росії? Путін що зробив напередодні? Він зібрав верхівку, еліту. Я еліту тут використовую в політологічному сенсі. Тобто не кращих людей, а тих, хто мають доступ до ресурсів і управління. Він покликав еліту, зібрав, і умовно замазав кров'ю. Ми пам'ятаємо, як Наришкін затинався, у нього трусилися руки, ноги, як він виступав, як це жахливо виглядало. Він почав цю війну. Підтримка війни була на той час не 100%. Відсоток там був, за різними даними, 30%. Не було більше 50%, бо багато було людей, які там висловлювалися проти.

Ерозія віри в силу влади

Але що відбулося через два роки після початку цієї війни? Через два роки виявилося, що маленька Україна, не Китай, не Сполучені Штати, щоби там Скабєєва не говорила, а маленька Україна не дала не тільки себе захопити, а й вигнала з Києва, з Харкова, з Херсон. Тобто Україна, яка не просто не здалася, а таки добре покусала і бореться досі, підриває основну скрєпу. Тому що до цього легітимність путінського режиму полягала у передбачуваній силі. А усі ці речі за два роки породили сумніви. І найясніше, що вони породили, вони породили ерозію віри в силу влади. Тому оця ерозія віри, а це дуже страшно для влади, вона зумовила те, що потрібно було хоча би кинути цей виклик. Тому 87% – це демонстрація, що нам абсолютно байдуже. Це демонстрація суспільству – "бійтеся нас, бійтеся"! І це демонстрація політичній еліті. 

Одна з "хороших русскіх" висловила таку фразу, що російська політична еліта, вона ніби сидить на підводному човні. І капітан каже, що будете тут сидіти і все. А у людей на цьому підводному човні вже закінчується кисень. І вони сидять із великими грошима, які не можуть винести в зовнішній світ, ну хіба один одному перекидати. А капітан цього човна не дає їм спливти. І в них може зародитися бажання викинути цього капітана, щоб спливти, вдихнути і нарешті ці гроші потратити.