Мюнхен. 15 жовтня 1959 року. До будинку на Крайтмайрштрассе під'їжджає автомобіль. З автівки виходить чоловік і прямує до під'їзду. В під’їзді на нього чекає зловмисник, який вистрілює в обличчя невідомою речовиною. Мешканці будинку чують хлопок і крик, відчиняють двері і бачать, що замах скоїли на їхнього сусіда Стефана Попеля. І лише одиниці знають, що тим чоловіком насправді був лідер Організації українських націоналістів Степан Бандера.
Батько Степана Бандери був греко-католицьким священником
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів, зараз це територія Калуського району Івано-Франківської області. Батько Степана Бандери був греко-католицьким священником, авторитетною людиною у місцевій громаді, мати також походила з родини священників. Всього в сім'ї було семеро дітей. Степан не відвідував школу, оскільки його дитинство випало на період Першої світової війни, коли школи не працювали.
Хлопець був хворий на ревматизм суглобів, тож мав проблеми з пересуванням пішки. Освіту середнього рівня він отримав вдома — його навчали батьки та вчителі, які інколи приходили з ним займатися. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, Бандера у дитинстві та в юні роки намагався багато займатися спортом. Активно займався і громадською діяльністю, був членом молодіжної організації Пласт, хоча через хворобу вступив туди з третьої спроби.
Степан Бандера був невисоким на зріст, у 19 років — 159 сантиметрів заввишки. Він ніколи не курив і не вживав алкоголю. Ба більше, був ініціатором масштабної протиалкогольної і протитютюнової кампанії у 30-х роках ХХ століття.
У вересні 1928 року Степан Бандера переїхав до Львова, де вступив на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, яку так і не закінчив через арешт. У Львові Степан почав активно проявляти себе у лавах Української військової організації Євгена Коновальця, яка діяла підпільно. Згодом на базі цього об’єднання створять ОУН, провідником якої стане сам Бандера. У 1932−33 роках він виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 го його призначили крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО в Західній Україні.
Степан Бандера. Фото з відкритих джерел
Степан Бандера розумів, що рано чи пізно може потрапити в полон до ворогів і готувався до цього заздалегідь. Одного разу він почув історію про Ольгу Бесараб, агентку Української військової організації, яку закатували польські спецслужби. І почав гартуватися. Розповідає Стефан Бандера, онук Степана Бандери:
"Про те, як катували Ольгу Бесараб, проговорився один польський полковник отцю Іллі Васильківському. Той прийшов до отця Андрія Бандери і поділився почутим. Степанові Бандері було десь років 14, він це все слухав, тоді пішов в іншу кімнату. Раптом отці почули, як сестра кричить з другої кімнати: "Що ти робиш?" Вони зайшли і побачили, як він, власне, почувши про ті тортури над Ольгою Басараб, брав голки і засовував їх собі під нігті. Степан почав на собі випробувати це і казав, що він так робить, аби гартуватися. І отець Васильківський подає цитату Степана Бандери: "Як мене будуть поляки мордувати, чи я витримаю такі тортури? Будуть зі мною мати такі справи, як вони мали з Ольгою Басараб".
Степана Бандеру засудили до смертної кари, яку потім замінили на довічне ув'язнення
Під керівництвом Бандери ОУН здійснила низку каральних акцій проти представників польської окупаційної влади, яка контролювала у ті часи частину територій Західної України.
У червні 1934 року член ОУН Григорій Мацейко за наказом Бандери застрелив Міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Перацького. Це було одне з найгучніших вбивств, яке скоїли ОУНівці. Вони прагнули помститися польському чиновнику за репресії, які польська влада здійснювала щодо українців. Приводом для репресій були численні протипольські акції, що відбувалися в регіоні. Відповідальність за них влада Польщі покладала на українське підпілля.
Виконавцю вбивства Григорію Мацейку вдалося втекти до Аргентини, натомість на лаві підсудних опинилися організатори — Степан Бандера та ще 11 членів ОУН. Засідання у цій справі називали Варшавським процесом. Він тривав майже два місяці і широко висвітлювався світовою пресою. Підсудні, свідки та адвокати використовували будь-яку можливість під час судових засідань для поширення ідей ОУН. Всі заарештовані відмовилися свідчити польською, вимагаючи права говорити українською, і вигукували "Слава Україні!".
Степана Бандеру засудили до смертної кари, яку потім замінили на довічне ув'язнення. Розповідає завідувач відділу Музею історії України Олександр Кучерук:
"І от на цьому Варшавському процесі він повівся як герой. Якби на той час, як зараз в Росії, на суді хтось виступив і сказав, що буде говорити українською мовою, це була б катастрофа, це була б бомба. Так само і тоді в польській державі Бандера і вся група, які були на цьому процесі, відмовлялися говорити польською мовою. Казали, що вони її не розуміють. І це було справжньою подією. З одного боку, Бандера був невисокого зросту, субтильний, хоч і не можна сказати, що кволий. Але його політична, національна постава, справила неймовірне враження. І саме з цього часу починається той Бандера, який потім залишився і в пам'яті, і в ідеології, і у всіх інших проявах українського життя".
Степан Бандера перебував у в'язниці до вересня 1939 року. Тоді почалася Друга світова війна і Німеччина окупувала Польщу. Адміністрація в'язниці евакуювалася, а в'язні вийшли на волю.
Після звільнення з польських тюрем група молодих українських націоналістів, яку очолив Степан Бандера, почала вимагати від керівництва ОУН змінити тактику на більш радикальну і усунути з керівництва кількох членів. На той час радянські спецслужби вбили лідера і засновника ОУН Євгена Коновальця, і структурою керував Андрій Мельник. Конфлікт між націоналістами призвів до розколу — вже у лютому 1940-го року утворився Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою. Відтоді організація розділилася на ОУН-мельниківців та ОУН-бандерівців.
"Німцям це не сподобалося"
Бандерівці деякий час співпрацювали з Німеччиною, маючи свої політичні плани. 30 червня 1941-го року у Львові, коли німецькі війська зайшли до міста, ОУН під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави. Втім, Гітлер на це не погодився. І тоді німецька влада заарештувала ОУНівців, зокрема, і Степана Бандеру, його заступника Ярослава Стецька, і багатьох інших членів організації. Розповідає історик Олександр Кучерук:
"Німцям це ясно, що не сподобалося. Їх тут же всіх арештували. Завезли в Берлін, посадили у тюрму. Вони сиділи там довгий час. Їм сказали так: "Якщо ви відкличете своє проголошення держави, оці заяви, ми вас випустимо. А ні — діла не буде". Варіант був тільки один — відкликати. Вони сказали, що цього не будуть робити. Для такого треба мати мужність. Спочатку вони сиділи в Берліні в тюрмі. А потім їх майже всіх перевели у Заксенхаузен. На території концтабору була своя тюрма, де перебували особливі державні злочинці, частина з яких трималася на випадок обміну військовими чи полоненими. Вʼязні, як правило, сиділи по одному, в кожного була своя кімната. Три рази на день їсти давали. Ясно, що з ними працювало гестапо".
Німці не полишали намірів схилити Степана Бандеру до співпраці. Перед остаточною поразкою у війні гітлерівці спробували приєднати до своїх сил ОУН і УПА як союзників проти Москви. Втім, Бандера висунув свої умови.
Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. Фото: cdvr.org.ua
Продовжує Олександр Кучерук: "На початку 1945 року, коли німці вже не знали, що робити, і шукали соломинки, за які хапатися, вони почали говорити з увʼязненими українцями. Там всі сиділи: і Мельник, і Бандера, і Стецько, і Андрієвський, і колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький. Чоловік 20 сиділо. І німці почали пропонувати їм в Абвері, в гестапо очолити український національний комітет, який буде співпрацювати з Німеччиною. Викликали кілька чоловік, і Мельника, і Бандеру. Вони погодилися за однієї умови — Німеччина офіційно видає комунікат, що вони визнають Українську Народну Республіку незалежною державою. Німці сказали, що треба думати. І фактично до кінця 1945 року Бандера знову ж таки сидів в тюрмі в Заксенхаузені. І звідти їх нарешті випустили офіційно. Видали документи, що вони вільні люди можуть їхати куди завгодно. Але це вже був досить пізній час, Німеччина доживала останні дні. І Бандера, й інші намагалися десь переховатися якийсь час, тому що в такий критичний момент можна було легко потрапити під будь-яку перевірку чи кулю. І таким чином, Бандера трошки побув на волі в 39-41 році, а потім знову сидів в тюрмі. І це йому створювало додатковий імідж героя, борця".
"Він чітко був антиколаборантом"
У країнах заходу досі поширюється міф, що Степан Бандера був німецьким колаборантом, але це не відповідає дійсності, — розповідає його онук Стефан:
"Якщо справді подивитися на його біографію під час Другої світової війни, то був чіткий період антиколабораціонізму. Не тільки в тому, що він відмовив німцям у співпраці та не дозволив відкликати акт проголошення відновлення української державності 30 червня 41 року, але й після того, як німці його випустили і запропонували співпрацю, в тому числі разом із російським генералом Власовим, Бандера їм відмовив. Себто, він чітко був антиколаборантом".
Після звільнення із в'язниці Степан Бандера далі перебував на території Західної Німеччини, переважно у Мюнхені. Спочатку жив під своїм прізвищем, а пізніше отримав чужі документи, що дісталися йому від відомого львівського шахіста Степана Попеля, який емігрував до США. Згідно з розробленою легендою, Степан Бандера, який називав себе Стефаном Попелем, був журналістом газети "Український Самостійник" у Мюнхені. Навіть діти провідника не знали свого справжнього прізвища і ким є насправді їхній тато. Розповідає Стефан Бандера:
"Зі свідчень тітки Наталки Бандери, вона молодою дівчиною коли приходив Степан Бандера питала маму: "Що це за пан?" Коли вона подорослішала, то вже розуміла, хто він є. І також розповідала історію про прізвище. Дитина підозрювала, що її імʼя несправжнє, що таке життя не є нормальним. І навіть якщо читати листи Степана Бандери до своїх друзів, він трохи жалкує про те, як його діяльність впливає на життя дітей і родини, що час від часу кагебісти вираховували, де він живе. Вони мусили терміново переїжджати в друге місце. Тоді їх і там знайшли, тоді вони повернулися до своєї хати. Він писав у листах, що долю і конем не минеш".
Діяльність лідера ОУН не могли не помітити радянські спецслужби
Після закінчення Другої світової війни Степан Бандера намагався залишатися геополітичним гравцем: він активно налагоджував стосунки зі США та Британією, сподіваючись, що у разі нової війни Українська повстанська армія виступить проти СРСР.
Таку діяльність лідера ОУН не могли не помітити радянські спецслужби. Вони полювали на всіх керівників організації і в будь-який спосіб намагалися придушити спільноту українських націоналістів.
Саме радянська влада зробила Степана Бандеру символом українського визвольного руху. Розповідає Ярослав Коретчук, директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. Рух так і називали — "бандерівським". У першу чергу, СРСР побоювалися міжнародної діяльності лідера ОУН, — каже історик.
Ярослав Коретчук: "Бандера, перебуваючи за кордоном, намагався донести багатьом країнам світу, їхнім урядам, про необхідність підтримки українського визвольного руху, необхідність розпаду Радянського Союзу на національні держави. Зазначав про те, що Радянський Союз є загрозою не тільки зараз для українського народу, але в принципі для усього світу, особливо ідеї комунізму. Ми в майбутньому будемо спостерігати в'єтнамську війну, корейську, багато військових конфліктів на території країн Азії, Африки, де відбуватиметься це протистояння між демократичним та комуністичним світами. Степана Бандеру побоювалися через його зовнішньополітичну діяльність. Адже він зустрічався з багатьма журналістами, де розкривав правду світові на те, що в Україні діє український визвольний рух, який бореться за здобуття незалежності, і що комуністична система несе загрозу і виклики цілому світові. Другий аспект — це те, що Степан Бандера дійсно став символом боротьби за власну державність. І незважаючи на віддаленість, все одно залишався в думках суспільства, незважаючи на те, що вже на 1955 рік більшість підпільників або загинули, або сиділи у радянських в'язницях, все ж таки для значної частини українства протягом цих 40-50-х років Степан Бандера став символом незламності, стійкості, самопосвяти в ім'я вищої ідеї, тобто, ідеї незалежної української держави. Тому, на думку радянської влади, потрібно було позбутися такої особистості".
Степан Бандера мав пістолет, який постійно носив з собою — як особисту зброю. Охороною лідера займалися дотичні до Служби безпеки ОУН фахівці. Переважно це були учасники визвольного руху з певною військовою підготовкою або бойовим досвідом. Вони досить ретельно ставилися до питання безпеки Бандери. Зокрема, відомо про випадок, коли очільник ОУН мав зустрітися з іноземними журналістами. Їм призначили зустріч у лісі, і привели до місця з зав'язаними очима.
Така злагоджена робота спецслужб вимагала солідного фінансування. Розповідає експерт з питань національної безпеки Юрій Михальчишин:
"Це люди, які повинні мати транспорт, засоби зв'язку, зброю, без проблем, харчуватися, переміщатися з місця на місце. Повинні бути передові групи, які виїжджають за маршрутами потенційного перебування, групи спостереження і контрспостереження, зв'язки з місцевими правоохоронними органами держави перебування, з місцевими спецслужбами. Це все потребує коштів. А закордонна організація опинилася в скрутних доволі таки матеріальних обставинах. Виявляється, це ж чекісти перехопили кур'єрів від одного з головних пропагандистів УПА. Був такий Петро Полтава. Він же був майором політвиховником УПА. Він скерував групу агентів закордон, які мали ввезти немаленьку суму валюти. Там були американські долари і британські фунти. І вони призначалися з окупованої Західної України саме в Мюнхен для українських структур визвольного руху, щоб фінансувати там їхню діяльність. Ну бо, умовно кажучи, де витратити долари у Львові, в Івано-Франківську чи в Тернополі в 1948 році? Ніде. А от в Мюнхені, скажімо, чи в якомусь Дюссельдорфі, це цілком життєздатний ресурс. Але, на жаль, цих кур'єрів було перехоплено, і гроші потрапили в рук чекістів. Більше того, навіть коли були затримані керівники ОУН вже в 50-х роках, то коли після арештів вони показували чекістам свої криївські бункери, протоколи теж фіксують вилучення великої кількості коштів. Там і радянські рублі, і золоті монети були, і довоєнні долари, і різні європейські валюти. Тобто, ці кошти, організація акумулювала ще з 20-х років, 30-х".
Служба Безпеки ОУН викрила плани підготовки близько десяти замахів на Бандеру
Служба Безпеки ОУН викрила плани підготовки близько десяти замахів на Бандеру. Хоча у порівнянні з радянськими спецслужбами з їхніми невичерпними технічними засобами і фінансами, розвідка ОУН могла протиставити лише невеликі ресурси. Проте її ефективність змушувала СРСР відкликАти своїх агентів, а також змінювати тактику і плани.
1947 року до Мюнхена із завданням убити Степана Бандеру прибуває агент Ярослав Мороз. Його відразу ж викрили. Вже на початку наступного року за завданням НКВС за лідером ОУН почав полювати спеціально прибулий з Польщі агент Володимир Стельмащук. Розвідникові вдалося встановити місце перебування Бандери, проте і його викрили, тож Стельмащук був змушений швидко тікати.
Зазнавши низку невдач, радянські спецслужби почали вдаватися до більш вишуканих методів, розповідає Ярослав Коретчук:
"Для перших замахів спробували завербувати українців, які виїхали з території Західної України, опинилися в діаспорі, і які мали ліквідувати, тобто, фізично убити Степана Бандеру. Наступні замахи стали більш витонченими. Один із них готував польський центр КДБ. Вбивство мав здійснити поляк за національністю родом з Волині. І головний контекст у публічному вбивстві Степана Бандери мав полягати в тому, що це помста поляків за волинські події 1943-1944 років. Свого часу таке зробили радянські спецслужби із Симоном Петлюрою, коли його вбив єврей. І основним лейтмотивом судового процесу стало те, що це було помста Симону Петлюрі за начебто єврейські погроми в 1919-20-х роках. Таку ж саму концепцію розробив безпосередньо польський центр, Варшавський. Потім була спроба надіслати двох агентів з Чехії, які мали знайти місце проживання Степана Бандери. Була спроба шантажу, навіть планували викрасти сина Степана Бандери з навчального закладу для того, щоб потім шантажувати безпосередньо батька. Тобто кожен із методів був унікальним, неповторним, радянські спецслужби не йшли за одним шаблоном. Одна зі спроб була аж у 1957 році. Богдан Сташинський спочатку вбив Льва Ребета — ще одного лідера ОУН, який був у опозиції до Степана Бандери. Тому пізніше вбивство Степана Бандери мала відчуватись як помста прихильників Лева Ребета за його ліквідацію. Ось такі комбінації розроблялися спецслужбами. Степана Бандеру навіть використали в політичних іграх для того, щоб розпалювати ворожнечу між українцями і поляками, або між різними групами української діаспори, яка опинилась по всьому світі. Зрештою загибель Степана Бандера, взагалі підтасували під серцевий напад, для того щоб не можна було потім когось звинуватити у його політичному вбивстві".
Саме через постійну небезпеку Степан Бандера часто змінював місця проживання. До 1948 року сім'я переїжджала шість разів. Бандери жили у Берліні, Інсбруку, Мюнхені та інших містах. Продовжує Юрій Михальчишин:
"Була низка схожих інцидентів, які змушували Бандеру постійно змінювати місце проживання. Це і 49-й рік, і 52-й, 54-й. Це коли з'являлися абсолютно чіткі ознаки ведення зовнішнього спостереження. Коли, наприклад, німецька поліція затримала людей зі зброєю в радіусі кількох кілометрів від помешкання, яке винаймав Бандера. Чи коли затримали людей, які з фотокартками десь намагалися його ідентифікувати, чи маршрут пересування відстежувався. Тобто це були речі абсолютно явні і зрозумілі. Тільки як їм протистояти? Можна протидіяти тільки комплексом захисних заходів із залученням великої кількості людей і фінансового ресурсу. Тодішня ОУН собі цього не могла дозволити. А потім Мирон Матвієйко потрапив до рук чекістів. Перша особа служби безпеки, яка відповідала за фізичну безпеку лідерів руху, умовно кажучи, здала все, що знала і не знала. Після 1951 року особиста безпека Бандери була повністю під рентгеном чекістів, і їм не складало труднощів спланувати операцію з його ліквідації".
Мирон Матвієйко керував Службою Безпеки ОУН за кордоном і був особливо наближеним до Степана Бандери. Його дружина, Євгенія Кошулинська, стала хрещеною матір’ю сина Бандери — Андрія. Втім, 1951 року Матвієйко потрапив до полону і почав співпрацювати з радянськими спецслужбами. Це і визначило подальшу долю як лідера ОУН, так і багатьох інших учасників організації.
Завдання ліквідувати Степана Бандеру отримує радянський агент Сташинський
Завдання ліквідувати Степана Бандеру згодом отримує радянський агент Богдан Сташинський. За кілька років до цього він вбив колишнього соратника Бандери Лева Ребета. Тоді, 1956-го року, Сташинському доручили стежити за Ребетом у Мюнхені, а за кілька місяців наказали його ліквідувати. Для цього агенту видали таємну зброю — заряджений ціанідом металевий циліндр, який стріляв отруйними парами і вбивав, не залишаючи сліду. У вересні 57-го року Сташинський перестрів Ребета на сходах будинку за його місцем роботи і вистрелив із загорнутого у газету спеціального "пістолета". Як і планували радянські спецслужби, німецькі лікарі дійшли висновку, що Лев Ребет помер начебто від серцевого нападу.
Лев Ребет. Фото: espreso.tv
У січні 1959 року Сташинський знову повернувся до Мюнхена, але вже із завданням з'ясувати адресу Бандери. Після успішного виконання місії агента спочатку викликали до Москви, а потім наказали знову поїхати до Мюнхена, щоби вбити Бандеру у такий само спосіб, як і Лева Ребета. Цього разу Сташинському видали модифіковану зброю — з двома стволами — для лідера ОУН та його охоронця. Перша спроба Сташинського вбити Бандеру виявилася невдалою. Розповідає історик Ярослав Коретчук:
"Богдан Сташинський — уродженець Львівщини, який був затриманий залізничною міліцію за безкоштовний проїзд у львівському потязі і після того завербований. Його ще в 40-х роках використали для боротьби з українським визвольним рухом. Часто він засилався як агент у лави підпілля для того, щоб його викривати і видавати безпосередньому ворогу. Таким чином він став перевіреним агентом, якому відступати було вже нікуди, адже за його плечима були оці всі злочини проти українського народу. І звісно ж, його успішно стали використовувати вже на міжнародній арені. Це саме вбивство у 1957 році Лева Ребета. Після цього, отримавши нагороди у Москві, Богдана Сташинського, як вже перевіреного, досвідченого агента, вирішили використати, з підробленими німецькими документами для вбивства Степана Бандери. Перший раз це не вдалося. Вірогідно, Богдан Сташинський сам розповідав, що начебто його помітили, тому він змушений був припинити операцію. Але можливо Сташинський просто злякався в якийсь момент, щось у ньому зіграло і він не виконав цього вбивства. Для того, щоб замести сліди, адже за ним слідкували інші агенти КДБ, він спеціально зламав ключ. Вигадав версію, що не зміг відкрити вхідні двері будинку, в якому проживав Бандера, через те, що у нього зламався ключ. Він викинув пістолет в річку, змушений був тікати, щоб замести свої сліди перед КДБ. Тому що роками працюючи в цій структурі, він розумів, що Дамовклів меч височів над ним, і в будь-який час працівники КДБ його можуть ліквідувати як небажаного свідка".
"Необережність Бандери зіграла з ним злий жарт"
Деякі радянські агенти працювали на ОУН, тож у жовтні 59-го року їм стає відомо, що на Бандеру готується новий замах. Тоді охорону лідера вирішують посилити, втім він самостійно нею розпоряджався і час від часу нехтував безпекою. Другу спробу вбивства Сташинський вчинив 15 жовтня того ж 59-го року.
Після сьомої години ранку Степан Бандера виїхав автомобілем з дому на роботу у супроводі охорони. Того дня він працював до обіду і о 12-й годині виїхав з роботи, плануючи дорогою купити овочі на місцевому базарі. Після покупок він поїхав додому на обід.
Тим часом Сташинський, скориставшись дублікатом ключа, увійшов до під’їзду і сховався за дверима. Через деякий час він почув, як до будинку під’їхала автівка.
Необережність Бандери зіграла з ним злий жарт, — каже історик Ярослав Коретчук:
"Бандера відпустив охорону, заявив, що вже біля будинку, загрози ніякої немає і він зможе самостійно дійти до своєї квартири. Почувши, що Бандера увійшов, Богдан Сташинський практично впритул підійшов, вистрілив з двохствольного, спеціально створеного спецслужбами КДБ, пістолету. Він був зарядженим двома капсулами з ціаністим калієм, які розбилися і викликали серцевий напад. І коли сім'я, почувши падіння, шум у коридорі, спустилась, і сусіди вийшли, то побачили, що Степан Бандера був ще живий. Але в нього вже текла кров, він не зміг нічого промовити. Викликали швидку і вже в кареті швидкої допомоги Степан Бандера помер. Тривалий час служба безпеки, маючи інформацію про замах, вважала, що його організували безпосередньо радянські спецслужби. Але довести це світові було важко, адже всі докази свідчили, що це серцевий напад, тобто, причина смерті Степана Бандери — природна".
О 13:10 до будинку Бандери прибула швидка, яка відвезла його разом із дружиною до лікарні. Дехто з сусідів розповідав, що коли вони обідали, несподівано почули важкий стукіт кроків на сходах і приглушений, схожий на хрипіння, стогін. Вийшовши з квартири, вони побачили на сходовій клітці, перед дверима ліфту Стефана Попеля, який лежав обличчям до землі. Біля нього стояв кошик з помідорами, а біля дверей ліфту зв'язка ключів.
За наказом німецьких спецслужб тіло Бандери перевезли до Медично-судового інституту мюнхенського університету, де наступного дня провели експертизу. Вона тривала дві години. Пізніше слідча комісія оприлюднила заяву, в якій йшлося про те, що Бандера помер через отруєння ціаністим калієм — отрутою, яка призводить до паралічу дихання і серцевого нападу. У комісії також зазначили, що перевіряють, чи це було вбивство, чи самогубство.
Врятувати Степана Бандеру міг виїзд за океан — до США чи Канади, вважає експерт і дослідник Юрій Михальчишин:
"В останній день Степан Бандера навіть охорону відпустив. Відчував себе досить безпечно. А чому? Різні думки з цього приводу. Ми знаємо, що він намагався отримати необхідні документи для виїзду до США. Це йому не вдалося з першого разу. Також мали місце невдачі в розбудові організації. Оці конфлікти Бандеру, мабуть, виснажили психологічно. Розуміючи, що єдину цілісно керовану структуру в Західній Європі, зокрема в Німеччині, втримати не вдається, він, можливо, вважав, що треба працювати з українцями США і Канади. Це мали були країни, які не настільки просякнуті радянською агентурою, як Західна Німеччина чи Австрія. Там можна було менше хвилюватися про фізичну безпеку, оперативна ситуація була кращою, і ще так не були зіпсуті стосунки між українцями в еміграції. Тобто вся українська діаспора в Німеччині і в Австрії вже була отруєна радянськими провокаційними впливами, усі були налаштовані один проти одного. А за океаном, мабуть, Бандера вважав, що є хороший потенціал для об'єднання. І оце він ось видав як елемент перспективи для майбутньої роботи".
Чоловік заявив, що його звуть Богдан Сташинський
2 серпня 1961 року у відділення американської поліції в Західному Берліні зайшли молодий чоловік і жінка. Чоловік заявив, що його звуть Богдан Сташинський, і він з дружиною Інгою Поль щойно втік зі східної зони Німеччини, яку контролював Радянський Союз. Сташинський стверджував, що є агентом спецслужб СРСР і що саме він вбив Лева Ребета і Степана Бандеру. Тоді почалося слідство, яке тривало більше року. Поліція і працівники спецслужб ретельно перевіряли свідчення агента. У жовтні 1962 року на судовому процесі проти Богдана Сташинського, правосуддя визнало, що мало в розпорядженні усі докази того, що підсудний говорить правду.
З’ясувалося, що безпосереднім замовником вбивства Бандери був глава КДБ СРСР Олександр Шелепін. Наказ усунути Степана Бандеру Сташинський отримав на початку січня 1959 року. З Москви він попрямував до Берліна, а потім до Мюнхена. Адресу Бандери агент відшукав в телефонній книзі, після чого почав вивчати звички і основні маршрути лідера ОУН.
У травні Сташинський вдруге вилетів до Мюнхена, маючи при собі газовий пістолет і комплект ключів від квартири, в якій жив Бандера. Проте на третій день стеження, коли планувалося провести замах, у Сташинського здали нерви. Керівництву він збрехав, що при Бандері нібито була озброєна охорона. У жовтні Сташинського викликали в Москву і наказали вбити лідера ОУН за будь-яких обставин. Хоч ціною власного життя. Після здійсненого вбивства Сташинському вдалося втекти непоміченим, а знаряддя злочину він кинув у річку.
Пізніше радянський агент отримав дозвіл на шлюб з німкенею зі Східного Берліна. Через місяць після весілля його разом із дружиною перевели до Москви. Прослуховування домашніх розмов Сташинського дало підстави керівництву підозрювати його у недостатній лояльності до радянського режиму. Тоді агенту заборонили залишати Москву.
Дружині Сташинського у зв’язку з майбутніми пологами навесні 1961 року КДБ дозволило виїхати до Східного Берліна. Але на початку 1962 року дитина несподівано померла, і Сташинському також дозволили ненадовго поїхати, щоб поховати сина. При цьому за ним велося особливо пильне спостереження. Проте на церемонії поховання ні Сташинський, ні його дружина не з'явилися. За добу до цього їм вдалося відірватися від супроводу і втекти до Західного Берліна.
Німецький суд, в якому слухалася справа Богдана Сташинського, виніс вирок 19 жовтня 1962 року. Враховуючи розкаяння підсудного і важливість наданих відомостей про діяльність КДБ, суд обмежився тим, що колишній агент мав провести за гратами всього вісім років.
Після звільнення з в'язниці Сташинський прибув до Південно-Африканської республіки, йому зробили пластичну операцію і змінили зовнішність. Він знову одружився і працював консультантом місцевої розвідки.
Росія досі зациклена на постаті Степана Бандери
Незважаючи на те, що вбивство Степана Бандери сталося ще в середині минулого століття, Росія досі зациклена на його постаті, — каже онук Стефан Бандера:
"Радянська, а пізніше російська, пропаганда настільки демонізувала Степана Бандеру, що вони фактично створили людину-символ. Я був здивований, у 2000-х роках мені показали книгу, яка вийшла в Росії. То була перша з книг про Степана Бандеру, але її вже записали в серію "Руський бунт". Там був і Стьопка Разін, і інші з історії "беспощадных русских бунтов". В ту історичну категорію москалі вписали і Степана Бандеру. Хотіли забрати його собі, вписати в свою історію. Але, очевидно, це їм не вдасться. Путін і його прихвостні настільки зациклені на Бандері, на його постаті, і на тому, що в Україні не відмовляються від нього. І це чути по сьогодні. Він згадував Бандеру і при зустрічі з представниками африканських країн, згадував Бандеру і на Санкт-Петербурзькому економічному форумі. Путін показував фільми про так звані злочини ОУН і УПА. Я тоді зробив транскрипцію, порахував — на економічному форумі 14 разів були згадані Бандера або бандеринці".
Незадовго до своєї смерті Степан Бандера в інтерв'ю західним журналістам, запис якого зберігся донині, розповів, що український рух опору продовжує свою боротьбу, незважаючи на заяви Радянського Союзу про начебто розгром українського підпілля.
Степан Бандера назавжди залишився символом українського визвольного руху. Росія досі використовує його ім'я для своєї пропаганди — маніпулює історичними фактами, відверто бреше і намагається у такий спосіб спаплюжити український патріотизм. Втім, постать лідера ОУН і сьогодні об'єднує багатьох українців. Адже боротьба проти Росії як окупанта триває досі.
