Фото: Оксана Мороз, facebook
Як пише The Washington Post, Кремль роками роздмухує конфлікти всередині України, в тому числі і конфлікт між Володимиром Зеленським і Валерієм Залужним. Російська Федерація намагається також дестабілізувати Україну вкидами, пов'язаними з такими тригерними темами, як так званий "Майдан-3". Мовляв, кульмінація російської інформаційної спецоперації під кодовою назвою "Майдан-3" буде найближчими тижнями, і Росія розраховує, що до першої половини червня їй вдасться розхитати ситуацію та завдати військової поразки на Сході.
Це той порядок денний, той інформаційний простір, в якому ми вже знаходимося і будемо жити найближчим часом, я думаю, протягом всієї весни. Але важливо почати з того, що цю назву дуже прискіпливо потрібно відділяти від суті. Тому що у мене є припущення, що "Майдан-3" – це назва російської інформаційної операції. Можливо, так вона називається в їхніх документах. Але за нею стоїть не те, що ми розуміємо під самим Майданом. Тому що, коли українці, особливо проактивні українці, які пройшли перший, другий Майдан тощо, чують "Майдан-3", вони думають про те, що люди мають вийти саме на Майдан, протестувати і вимагати чогось від влади, в тому числі її зміщення.
Втім, російські інформаційні операції, якщо подивитися на їхню суть, набагато ширші. Там не обов'язково Майдан є кінцевою ціллю. Для них важливо насамперед дискредитувати українську владу і військову, і політичну. І спричинити максимальний хаос, призвести до максимального розколу між військовими і цивільними, послабити Україну, в першу чергу, в військовому плані.
І, як зазначається в цій заяві, в червні Росія може здобути значні переваги на Сході, безпосередньо на полі бою. Мені здається, що тут держава, точніше, владна комунікація, трохи "дала в штангу", скажемо так, з цією назвою. Вони не задумувалися, як ця назва, вплине на українців, чи не викличе вона підозр, що тут щось не те, що це неможливо, що нас просто залякують. Тобто вони просто протранслювали цю назву, як записано в їхніх документах. Але, як на мене, за цією назвою стоїть абсолютно реальна загроза. Більше того, вона триває не один день. Про це і пише The Washington Post, що це – частина великої інформаційної операції, яка почалася раніше. І тут у мене багато питань, знову ж таки, до державних комунікацій. Адже вони тестували цю назву ще в грудні.
Так, і реакція була геть негативна у великої частини суспільства. І, до речі, тоді почали говорити про те, що під час Майдану та Революції Гідності президент Зеленський не був людиною Майдану. І нагадування цієї назви зараз навряд чи дуже компліментарно для президента.
Так, в даному випадку ця назва робить багато шкоди, тобто вона і дискредитує реальну загрозу. Вона працює проти президента, його іміджу. Вона працює проти владної команди, яка її комунікує. Вона в тому числі може і негативно позначитися на іміджу того ж Головного управління розвідки, тому що деяка частина українців сприймає це, як щось несерйозне. І, як на мене, тут багато шкоди. Я дуже сподіваюся, що влада якось схаменеться, подивиться на реакцію і почне комунікувати по-іншому. Тому що, дійсно, підкреслюю, загроза реальна і, дійсно, ворог системно працює над цим.
Ця загроза реальна і важлива, тому що ворог вчергове використовує наші внутрішні слабкості, наші внутрішні протиріччя. І українцям самим дуже важко розділити, де тут просто наші якісь внутрішні проблеми, з якими потрібно працювати, а де ворожа інформаційна операція чи якийсь інший вплив. Тому тут владі особливо прискіпливо потрібно відноситися до комунікації.
Використавши назву "Майдан-3", росіяни вкотре показали, що вони досі не зрозуміють, що всередині українського суспільства Майдан – це позитив, а не негатив.
Абсолютно. Ми вже стільки разів переконалися, що росіяни не здатні зрозуміти українців, що все це вже не викликає жодного здивування. Вони, найімовірніше, апелюють до Майдану, як до якогось негативного явища.
Днями Дмитро Тужанський, аналітик, експерт з українсько-угорських відносин, писав про російське ІПСО, пов’язане з розпалюванням міжетнічної ворожнечі між українцями і угорцями. Йдеться про розсилку в телеграмі на адресу угорців України із Закарпаття різних неприємних повідомлень. А ці акаунти, з яких надходили повідомлення, були з Казахстану, Боснії і Герцеговини, Киргизстану і навіть з В'єтнаму. А з точки зору угорської мови, написано було такою ж приблизно лексикою, як "не має сечі терпіти ці борошна", тільки угорською.
Я тут, напевно, зроблю крок назад і повернуся до статті в The Washington Post. Там, спираючись на внутрішні документи росіян, які опинилися в руках журналістки The Washington Post, було написано два дуже важливих, як на мене, моменти.
Перший – це те, що в українському інформаційному просторі немає якихось проросійських соціальних мереж, за допомогою яких вони системно можуть поширювати свої меседжі. Тож саме Телеграм є для росіян чи не ключовим джерелом поширення інформації через те, що там інформація не фільтрується, і можна написати будь-що. Зараз ми бачимо одну з таких реалізацій, коли з допомогою Телеграму йде розпалювання ворожнечі між українцями і угорцями. Росіяни закликають до сепаратистських дій і працюють в своїх інтересах по своїх методичках.
В Телеграмі є ще друга небезпека. Коли українець заходить в нього і починає шукати якусь інформацію, то він абсолютно безперешкодно натрапляє на переважну більшість всіх російських пропагандистських ресурсів, буквально за винятком кількох, які були заблоковані на території України. Кількох – це буквально кількох. Тобто всі решта, починаючи від Соловйова, Скабеєвої і так далі, у відкритому доступі. І, зокрема, це відіграє дуже суттєву роль в таких ситуаціях, як, наприклад, з літаком Іл-76, який був збитий в Бєлгородській області в кінці січня. Росія поширювала інформацію, що українці самі нібито збили на борту українських військовополонених. І ось тоді, коли в українському інформаційному просторі є вакуум інформації і українці налякані, вони починають йти і шукати інформацію в Телеграмі. І там вони знаходять цю російську пропаганду.
Йдеться про поширення різноманітних неідентифікованих телеграм-каналів, не тільки Russia Today, але й тих, які позиціонують себе як нібито анонімні, які нібито поширюють інсайдерську інформацію. Тому коли ми обговорюємо Телеграм, ми більш фокусуємося на якійсь його анонімності, але мало проговорюємо ту глибину і ширину, наскільки туди проникла Росія. І це я зараз залишаю за нашою дискусією саму безпечність наших даних і можливість того ж ФСБ отримувати доступ до наших переписок. Це нехай спеціалісти аналізують.
При усіх цих застереженнях все одно багато українських органів влади Телеграм розглядають досі, як основний свій майданчик. Тому що поруч із телеграм-каналом Офісу Президента України існують телеграм-канали всіх цих російських воєнкорів тощо. І це якось дико, даруйте за це не експертне слово, але я ніякого іншого підібрати не можу.
Абсолютно з вами згодна. Я багато разів намагалася в цьому розібратися і спілкувалася з різними сторонами. І з представниками анонімних телеграм-каналів, і з представниками, пов'язаними з владними комунікаціями тощо. І намагалася зрозуміти їхню позицію. Чому? Тому що це важко не розуміти. Будь-який комунікаційник розуміє, як працює Телеграм і розуміє, наскільки люди можуть проникати в цю російську пропаганду, інколи самі навіть цього не розуміючи. Там же ж немає мітки, що це російська пропаганда. Це просто ще один телеграм-канал, який зрозумілою російською, в даному випадку, для українців, мовою щось транслює. І їхня позиція наступна, наскільки я її зрозуміла. Я суб'єктивно переказую своє розуміння. В альтернативних телеграм-каналах, в тому числі і офіційних, або анонімних українських, вони вбачають протистояння російській пропаганді. Альтернативні, але контрольовані українські джерела, які, власне, створюють альтернативне інформаційне поле, таким чином, мовляв, протистоять російській пропаганді.
Більше того, вони схильні вважати, що це успішний процес, якщо порівняти ситуацію перед повномасштабним вторгненням. Ми мали засилля саме ФСБшної мережі, в прямому розумінні, були сотні каналів різного розміру, і вони створювали цілі мережі на тих територіях, які планували окупувати за три дні. Зараз йде такий паритет. Тобто українські і російські анонімні телеграм-канали, чи український і російський інформаційний Телеграм, мають співмірні, напевно, охоплення. Але за цією співмірністю стоїть купа інших загроз, тому що будь-який анонімний телеграм-канал, не несе абсолютно ніякої відповідальності за той контент, який він публікує. А це породжує купу інших проявів, таких як джинса, тобто проплачена інформація, яка не маркується як реклама; як вкидання абсолютно фейкової маніпулятивної інформації, яку ми бачили тисячі разів. Навіть якщо ми візьмемо найбільші анонімні телеграм-канали, то в кожному з них вже було проведено кільканадцять досліджень різними журналістами і аналітиками, які фіксували значні порушення, зокрема вкидання фейкової маніпулятивної інформації у відповідальні моменти. Наприклад, як це було зі звільненням Залужного, коли ми бачили достатньо брудну роботу проти Залужного саме з мереж анонімних телеграм-каналів.
Тому, з одного боку, аргументи зрозумілі, чому влада туди йде і каже, що там нам потрібне альтернативне інформаційне поле. Але, як на мене, тут йдеться насамперед про недооцінку ризиків, зокрема, довгострокових. Тому що телеграм-канали, в тому числі, нівелюють роль і взагалі суть реальних медіа. Тому що люди призвичаюються до такого формату, як хайп, гучні заголовки, мати. І така мова стає для них більш зрозумілою, тому що вона більш людська. І коли вони переходять на реальні медіа, які, звісно, цього не роблять, тому що працюють по журналістських стандартах, то їм там стає нудно, нецікаво, і вони перестають читати інформацію. І це велика загроза саме демократії, як на мене, в довгостроковій перспективі.
І тут велике питання, що зараз важливіше, знайти якісь паритети, все-таки віднормувати ці анонімні телеграм-канали, заборонити Телеграм, як ще один варіант, чи вжити якісь інші заходи. Але, як на мене, так як є, точно не може залишатися, тому що зараз очевидні і достатньо великі загрози від нерегулювання цього сегменту медіа ринку.
Ярослав Ажнюк, підприємець, голова управління компанії Petcube, один із засновників профільного сайту Kremlingram, де він разом з командою розслідувачів вивчає потенційну небезпеку від застосунку Телеграм і проводить дуже багато публічних волонтерських акцій, де розповідає, як і чому треба відмовитися від Телеграму.
Повернімося до цієї статті в Washington Post. Говорячи про конфлікт зі звільненням Залужного, видання звертає увагу на зерна розколу, які сіє Росія. Washington Post перевіряло понад сотню внутрішніх документів з Кремля, які отримала європейська розвідка. Там йшлося про те, щоб вибудувати внутрішній конфлікт в Україні саме на прихильності до Валерія Залужного. Чи матиме ці історія, на вашу думку, довгострокові наслідки? Чи вона щось означатиме в настроях українського суспільства?
Ця інформаційна операція росіян з дискредитації військово-політичного керівництва розпочалася ще в 2014-му році, чи навіть раніше. І в 2022-му, коли влітку починалося, власне, формування розколу між Зеленським і Залужним, це був черговий етап. І зараз, насправді, ця ситуація, не зникла. І якщо ми подивимося, наприклад, на ті ж самі, іпсошні рекламні компанії, які в соціальних мережах запускає Росія з нульових акаунтів, і які чітко транслюють меседжі російської пропаганди, дискредитують владу, дискредитують процес мобілізації, то ми побачимо, що, насправді, все це триває.
Іншими словами, що робить Росія? Вона нічого не вигадує, вона бере те, що є в нашому інформаційному просторі і намагається його підсилити. І допоки в нашому інформаційному просторі ми будемо бачити, що пана Залужного пам'ятають, в нього високий рейтинг довіри, а влада, чи пан Зеленський, чи хтось з його прихильників демонструє певні ревнощі до пана Залужного, це буде триматися в інформаційному просторі.
І тут важливо сказати, що тільки-но у нас виникає якась суперечка, конфлікт чи натяк на це, буквально за день-два це вже з'являється в меседжах російської пропаганди. Тобто вони дуже оперативно на це реагують. Можливо, українці пам'ятають перший період, коли росіяни не очікували, що це не буде 2-3 дні, була певна мовчанка з боку російської пропаганди. Кілька тижнів вони були дезорієнтовані. Вони ще по інерції транслювали старі меседжі, які не працюють. І тоді ми голосно говорили в інформаційному просторі, що Україна виграє інформаційну війну, що росіяни збиті з пантелику тощо. Відтоді пройшло два роки, і вони абсолютно адаптувалися. Так само, як вони адаптуються на полі бою, так само вони адаптуються в інформаційному просторі. І тут дуже важливо не недооцінювати ворога.
І чому я починала нашу розмову з важливості коректної, максимально коректної комунікації з боку влади і будь-кого. Тому що ворог достатньо сильний, він має величезний ресурс. Я не можу ніяк коментувати бюджети, які показали Головне управління розвідки і комітет, тому що не знаю, як вони їх рахували. Але те, що вони неспівмірно більші, ніж українські, це точно. І в тому числі і на Заході.
Від того, наскільки українці попрацюють зі своїми сприйняттями інформації, буде залежати, наскільки успішно буде діяти Росія. Адже загрози, про які пише The Washington Post, ми кожного дня бачимо в інформаційному просторі. Я навіть, коли побачила вперше цю статтю, спочатку подумала, а що ж нового вони написали? Але колеги мене правильно зупинили: тепер ми маємо вже документальний доказ, і ми правильно це аналізували і трактували.
В цій статті є посиланням на європейських чиновників, один з яких сказав, що ця весна і часи попереду будуть найважчими. Росія готує нову кампанію, яка складається з трьох основних напрямків. Перший – тиск на лінію фронту, другий – атаки на українську інфраструктуру, і третій – кампанія з дестабілізації. Ми вже маємо докази, що Росія дуже серйозно ставиться до дестабілізації. Але скільки б ми в ефірі про це не говорили, люди все одно шерять якісь неперевірені дописи, пишуть панічні дописи, які каскадом посилюються і посилюються.
Я схильна не перекладати всю вину на людей. Якщо навіть відкрити нещодавню заяву комітету розвідки і подивитися, про що вони пишуть і про які напрямки говорять, то вони згадують, наприклад, той же напрямок з дискредитації мобілізації в Україні. Чим Росія, на жаль, успішно займається вже який рік. Питання в тому, а що держава робить для того, щоб протидіяти цьому, правильно комунікувати, правильно позиціонувати цей процес. На жаль, ми такої комунікації або не бачимо, або бачимо дуже недостатньо. Недостатньо просто вийти з заявою і сказати, що ось у нас є така загроза. Потрібно щось робити з поясненням цього і донесенням цього. Зараз дуже важливий момент, коли потрібно якось зібратися комунікаційникам різних державних структур і почати не просто говорити українцям, що є загроза, а почати з цим працювати.
Після історії зі збиттям літака і повідомленнями, що нібито там загинули українські полонені, в соцмережах багато, на перший погляд, притомних людей, писали, що "наші теж нам не договорюють", "українська сторона теж бреше" тощо. І оцією недовірою, яка виникає в таких кризових ситуаціях, користуються росіяни.
І ця недовіра – це те, що має в першу чергу розуміти влада. Тобто будь-яка їхня комунікація, з якою вони виходять в офіційний простір, апріорі має дуже незначний резонанс. Її буде почуто, як і будь-яку владну комунікацію, але саме впливу на інформаційний простір і зміни мислення та поведінки людей для цього буде недостатньою. І потрібно робити додатковий комплекс. Питань до влади дуже багато, і питання стратегічних комунікацій в державі вже не просто стоїть гостро, воно вже стоїть кричуще гостро. І я переконана, що багато викликів, які ми зараз маємо по процесу мобілізації, ми маємо саме через комунікаційні проблеми.
Зеленський демонструє хорошу або дуже хорошу, або відносно хорошу комунікацію на західну аудиторію. Наприклад, інтерв'ю Fox News, як на мене, було дуже хорошою комунікацією. Якщо йому ставлять запитання по зброї чи щось по взаємодії з Заходом, він розлого і довго відповідає. Як тільки йому ставлять якесь внутрішнє питання, він відповідає коротко, переводячи все на депутатів чи ще когось. Тобто, мені видається, що влада недооцінює внутрішню комунікацію і недооцінює ризики, які, власне, стоять за відсутністю цієї комунікації. Тому що, повторюся, зараз є реальна загроза дестабілізації ситуації. Я б порівнювала весну цього року в чомусь з весною 2022. І питання комунікації – це питання втримання в тонусі, потрібному тонусі суспільства і втримання суспільства від розколу, від дезорієнтації і від того, щоб люди пішли за меседжами Росії.
