Ілюстративне фото: Facebook/Генеральний штаб ЗСУ
Макрон відчув, що є можливість знову стати європейським лідером
Президент Франції Еммануель Макрон заявив про можливість залучення військ НАТО в Україні. Ваша думка щодо цього і чому його риторика так змінилися?
Мені здається, нам варто віддати належне, тому що Макрон адекватний і реалістичний політик. На початку повномасштабного вторгнення, дійсно, я, як і більшість колег, бачили в Макроні, на жаль, слабшого, бюрократичного європейського політика. Того, який вболіває за максимальне збереження стабільності, який готовий жертвувати іншими людьми, країнами, аби було просто спокійно. Але зараз Макрон побачив, що ситуація змінилася. І відчув, що є можливість знову стати європейським лідером. Є можливість проявити ініціативу, яка дозволить Франції знову стати потужною силою. Яка дозволить Франції відкрити, фактично, нову главу в історії Європи. Адже розмова йде не лише про ЄС чи НАТО, а про весь європейський континент. Тому так, Макрон відчув, що змінилися обставини і йому треба змінити власну думку стосовно них. Чому так сталося? Бо Макрон – адекватний політик, який вміє міняти свою стратегію і свій погляд на речі.
Чи може бути це пов'язано з якимись його політичними амбіціями?
Він бачить можливість стати європейським лідером. Він бачить можливість почати керувати в межах Євросоюзу і зробити Францію ключовою військово-політичною силою. Тобто, в той момент, коли Німеччина продовжує бути ключовим економічним центром для Європи і європейської частини НАТО, у Франції є можливість стати ключовим військово-політичним центром прийняття рішень. І у Франції є можливість диктувати свої стратегії, умови для інших європейських держав. Тому, мені здається, це зараз найбільша амбіція Макрона. Стосовно інших його амбіцій. Так, зараз у нього останній президентський термін. Столтенберг поки що залишається на посту Генерального секретаря НАТО, бо заміни йому не знайдено. Можливо, Макрон має певне бачення на те, щоб самому стати генсеком НАТО, але поки що підтвердження такої інформації немає.
"Фіцо може почути голос розуму"
Словацький прем'єр Роберт Фіцо теж трохи змінив свою риторику. Але підтримує риторику свого угорського колеги Віктора Орбана. Як цю суперечність можна пояснити? Він теж почав розуміти, що за кілька років можуть напасти і на Європу?
Фіцо, як і Орбан, завжди був популістом. Але, на відміну від Орбана, Фіцо завжди був більш "адекватним популістом". З ним завжди можна було домовитися. І приклад поставки озброєння в Україну якраз найбільш ілюстративний. Тобто, Орбан з цієї своєї позиції не зійшов і продовжує блокувати все, що можна, а Фіцо, ставши прем'єр-міністром, несподівано почав заявляти про те, що не може заборонити постачати озброєння приватному бізнесу. А весь ОПК Словаччини є приватним. І якраз на цьому прикладі видно, що, на відміну від Орбана, Фіцо може почути голос розуму і може зрозуміти, що в певних обставинах довго показувати свою позицію, довго шантажувати або відстоювати якісь свої примарні ідеали – це не дуже правильна і слушна стратегія в сучасній Європі. Тим паче в межах сучасного Євросоюзу. Тому така зміна його позиції якраз демонструє те, що Фіцо розуміє, як змінилася Європа, як змінилося ставлення в Європі до таких людей, як він і Орбан, і що тепер він має працювати по-новому.
"Ніщо не є неможливим"
Це більше дипломатичні ігри, можливо, зі стримування Путіна, чи таки реально, що колись війська НАТО можуть з'явитися в Україні?
Ми зараз в тому періоді політичної історії світу і Європи, зокрема, що ніщо не є неможливим. Тому такий сценарій цілком ймовірний, хоча б з тої прагматичної логіки, що за умови загрози прямого нападу на країну європейського простору, європейцям набагато легше і правильніше буде воювати на українській території, ніж розпочинати нову війну десь у себе. Це звучить доволі цинічно, але така вже природа політики. Тому повністю викреслювати таку можливість ми точно не маємо. Але наразі починаються розмови про щось альтернативне, щось простіше. Тому дуже позитивно, що взагалі вся ця розмова про ширше залучення європейських країн НАТО до стримування російської агресії почалася з найвищої точки. Що мається на увазі? Розміщення контингентів на території України і збройна допомога Україні – це найбільш радикальний сценарій, який можна уявити. І саме з нього, завдяки Макрону і іншим європейським політикам, ми почали цю дискусію. Тобто тепер треба усвідомлювати, що ми підемо на нові варіанти, які будуть трохи слабші, менші. Але чому б, скажімо, нам не домовитися про контингент саперів, який допоможе максимально оперативно розмінувати українську територію? Чому б не домовитися про європейське ППО на території України? Або чому б європейські війська НАТО не могли обороняти об'єкти критичної інфраструктури? Що також є трохи слабкішим, але при цьому дуже вигідним сценарієм.
Чи може якийсь контингент військ бути присутнім у нас неофіційно?
Такий сценарій цілком ймовірний. Але тоді ми говоримо про значно менші контингенти. Тобто не про загальновійськові підрозділи, а про окремих спеціалістів. Про навідників, пілотів, окремих саперів, артилеристів, тощо. Тому так, таке теж можливо. І достатньо довгий час це вдасться зберігати в секреті, бо в нас є для цього всі засоби.
.jpg)
Олександр Краєв. Фото: Facebook/Oleksandr Kraiev
"Наші партнери дійсно готуються до можливого сценарію прямого конфлікту з Росією"
Німецький таблоїд Bild змоделював напад Росії на НАТО. На вашу думку, чи серйозно це сприймають в Альянсі і ЄС? Цим взагалі занепокоєні в Євросоюзі?
Це трохи змінює настрої в Євросоюзі. Дуже багато пішло опитувань про те, чи готові європейські громадяни воювати за свою країну, якщо Росія нападе. На жаль, поки що "бюргерський" стиль життя і взагалі приналежність до спокійної Європи більш цінні для європейців, ніж боротьба за свою незалежність. Поки що дуже малі цифри тих, хто дійсно готовий воювати за свою країну. Але це може потрошку змінюватися. Тому що, на відміну від України, де в першу чергу суспільство мало запит на мілітаризацію і оборону країни, в Європі цей запит створюється зверху до низу. Тобто від державних органів такий запит утворюється до суспільства. Відповідно, ми бачимо розмову про відродження призову на військову службу – це країни Балтії, Північна Європа, Польща. Звідси ми бачимо готовність великих концернів активніше і більше виробляти зброї для того, щоб і допомогти Україні, і переозброїти Європу. Тому, так, Європа в цьому плані дуже відрізняється від України.
Наскільки серйозно сприймає військове керівництво НАТО можливість вторгнення до Європи?
Якби вони його сприймали не серйозно, то у нас не було б Мадридської і Вільнюської декларації, після відповідних самітів НАТО. Вона каже про те, що угрупування військ на східному фланзі треба збільшити в 10 разів – з 30 тисяч до 300 тисяч осіб. Не було б тоді посилення розвідки, яка зараз відбувається в Балтійському і в Чорному морях. Не було б пришвидшення вступу в Альянс Фінляндії і Швеції. Тобто це все складається в єдину систему, яка показує, що і виробничо, і з точки зору мілітарних систем кожної країни, і з точки зору стратегії самого Альянсу, наші партнери дійсно готуються до можливого сценарію прямого конфлікту з Росією. Причому в медіа і на рівні спікерів окремих парламентів або урядів, і на рівні навіть Пентагону, розмова дуже прямолінійна – ми не говоримо про те, буде вторгнення чи ні, ми говоримо про те, коли воно станеться. Тобто розмова достатньо серйозна і навіть з визначенням конкретних дат, коли це може статися.
Жодне рішення НАТО не отримувало підтримку всіх країн-членів Альянсу
Наскільки буде складно досягти консенсусу і ухвалити рішення про відправку військ до України?
Починаючи з операції в колишній Югославії, на Близькому Сході та в Центральній Азії, жодне рішення НАТО не отримувало підтримку всіх країн-членів Альянсу. Тому таке рішення не виносилось на голосування в межах НАТО. Ніколи всі країни не будуть в єдиному пориві когось захищати, витрачати ресурси, людей, гроші і так далі. Найімовірніше, ми будемо мати справу з коаліцією держав НАТО, готових об'єднатися для підтримки України. І, умовно, Франція, Польща, країни Балтії, Північна Європа, можливо, хтось із Південної Європи, об'єднуються в коаліцію і відправляють війська під егідою НАТО. Тобто для них продовжує діяти стаття №5, стаття №4. Але це не буде повний контингент військ НАТО, це буде обмежена коаліція. В такому форматі НАТО надзвичайно ефективно працювало і в 90-х, і в "нульових". Тому, мені здається, і в цьому випадку він також буде застосований.
"Росії вже нема чим нас здивувати"
Якою може бути реакція РФ і до чого вона може вдатися, якщо НАТО таки вирішить направити свій контингент до України?
Це хороше питання. З точки зору звичайних збройних сил Росії вже нема чим нас здивувати. Тобто, росіяни вже провели всі можливі і неможливі ескалації з залученням своїх звичайних збройних сил, максимально застосували свій військово-повітряний потенціал, марно тратять свій флотський потенціал, армію свою застосували максимально, як тільки можна. Тому піти далі на якусь провокацію на рівні конвенційних збройних сил в росіян вже точно не вийде. Вони почнуть погрожувати "ядеркою", почнуть казати про прямий конфлікт із НАТО. І тут якраз буде найцікавіше для нас – чи дійсно росіяни готові "відповідати за свій базар"? Чи готові ці "політичні гопники" дійсно відповідати за свої слова і виконувати свої погрози? Тобто, якщо росіяни так готові гратися цією риторикою, то треба перевірити наскільки ця риторика в них розвинута. Бо поки що вони демонстрували свою не готовність до апокаліптичного сценарію. А отже це треба використати.
