Фото з інстаграм-сторінки artemloik
"Я усвідомив, що мова надважлива, тому хочу це донести людям"
Артеме, привіт. В інтерв’ю ти казав, що відійшов від репу заради репу в бік сенсів. Що тобі недостатньо просто "качати" аудиторію, а публіку ти запрошуєш на концерти поговорити. Це відповідає дійсності?
Все правильно. Я думаю, що це зараз основна функція мистецтва і репу, якщо ми говоримо про реп, хоча будь-якої пісні в наш час — не "прокачати", не потанцювати, а поговорити.
Знаю, що в твоїй творчості стався перелом після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Поділись своїми переживаннями, що саме ти переусвідомив?
Цей перелом, я думав, що його взагалі в мене не було. Я завжди був за Україну, виступав, ще коли було АТО, випустив два україномовних альбоми, але все ж таки думав, говорив я частіше російською мовою. І цей перелом був для мене таким шоком. Я усвідомив, по-перше, що мова надважлива. Й коли я це зрозумів, — мені стало страшно, тому зараз я хочу це донести людям. Взагалі нація, держава, я так завжди на своїх концертах говорю, базується на чотирьох речах: це мова, культура, традиції і військо.
"Більшість, на жаль, навіть зараз не розуміє, що для них Україна й за що ми воюємо вже більше, як 500 років. Що цей бій викликає тільки гордість і треба стояти до кінця"
Артема — в президенти!
Ні, це не моя справа. Моя справа, щоб у нас формувалась культура і мова, і ми не забували про традиції. А також підтримка наших військових. Тому що я вже думав, що не буду писати, але з початком війни так вийшло, що я записав дві пісні й отримав великий фідбек від військових і, можна так сказати, мобілізував себе на культурний, це не фронт, на культурну діяльність. І почав писати, передавати історії військових сюди в тил. Думаю, що це важливо. Тому що війна — це не про танці, це не дискотека, а це якраз усвідомлення реальності. І якщо ми будемо відірвані від цієї реальності, тоді ми не будемо розуміти, за що воюємо. Більшість, на жаль, навіть зараз не розуміє, що для них Україна й за що ми воюємо вже більше, як 500 років. Що цей бій викликає тільки гордість і треба стояти до кінця. Тому я про це й нагадую.
"Особисто для мене мистецтво — це конвертований біль"
Хочу зачепитись за твої слова, що ти припинив писати й думав, що більше не будеш писати. Була якась причина в тебе, зникло натхнення?
Ні, воно ніколи в мене не зникне, тому що я пишу, як дихаю. Я пишу для себе, дуже багато всього написано "в стіл". Я випустив не тільки альбоми, я випустив три книги, написав багато п’єс, але всі вони були "в стіл" і це для мене. Можна сказати, спочатку для мене реп був як ключі для того, щоб зайти в цей світ через чорні двері. Знаєте, що таке, взагалі, мистецтво? Особисто для мене — це конвертований біль. Якби не було болю, не було б взагалі й справжнього мистецтва. Умовно Едвард Мунк "кричить" на своїй картині "Крик", але мовчить і тримається в житті. Так і я в репі, я кричав через реп все, що мені не подобалось, я кричав і, можна так сказати, пропрацював все внутрішньо, що було зі мною. І я знайшов ці ключі й повернувся до себе. Але потім, коли я почав знову писати, я завжди писав для людини, а не для людей, це дуже важливо. І таких людей, які переживали такі ж самі дотичні переживання, було не так багато. Це такий шлях вічного спротиву. І потім, коли мій спротив співпав із багатьма людьми, вони почали більше розуміти те, що я говорив, я зрозумів, що треба тепер написати і для людей. Тобто для мене стало головним уже не докопатись до своїх сенсів, а передати ті сенси, які я знаю. Можливо, вони для когось дрібні, мілкі, можливо, для когось занадто глибокі, але я все одно роблю те, що думаю.
"Всі мої останні пісні, а їх понад 20-ть, — це реальні історії, які я передаю в тил. І "Талісман" — це одна з таких історій"
Я так розумію, що все це ти згадав у контексті пісні, яку ми сьогодні презентуємо, це "Талісман"?
Більшість моїх пісень — це розповіді військових, з якими я зустрічаюсь, перед якими виступаю в госпіталях, на передовій. Вони розказують мені свої історії і взагалі всі мої останні пісні, їх понад 20-ть, — це реальні історії, які я передаю в тил. І це одна з таких історій. Це наш Полтавський штурмовий загін "Одін", наші герої, які боронять нашу країну. Зараз вони теж на передовій у самому пеклі. Під командуванням Олександра Логвиненка. Передаю їм привіт, якщо вони мене почують! А це історія Юрія Левковського, про те, як його дружина молилась за нього й він це відчував там, на передовій, коли вони були на позиції, яка називалась "Бразилія", тому що там було дуже "гаряче". Ми зустрілись і він просто розказав мені, а потім якось пройшов час і вона в мене вийшла.
"Як сказали мені військові, опускати руки в тилу — це великий гріх. Зараз іде бій за тили також"
За традицією, скажи нашим слухачам на завершення щось надихаюче, що йде від твого серця.
Дуже складні часи, але ми не повинні опускати руки. Як сказали мені військові, опускати руки в тилу — це великий гріх. Зараз іде бій за тили також і ми повинні об’єднуватись, знаходити своїх людей і разом хоч щось робити. Нехай це будуть невеликі якісь вчинки, але вчинки. Як я кажу: однодумці — велика раса, переможемо тільки разом! Не опускаємо руки і боремось за нашу перемогу!
Слухати трек Артема Лоіка "Талісман", як і багато інших прем’єр, можна в плей-листі "Промінь Рекомендує 2024" на Spotify.
