Фронтвумен гурту "ONUKA" Ната Жижченко / Фото: Інстаграм-сторінка onukaofficial
"Напевно, в цьому і буде цінність цього сезону, що це конкретна рефлексія, конкретний біль конкретних людей"
Нато, я зрозумів із допису, який ти оприлюднила в Instagram, що чимало людей коментували проєкт, і це й стало причиною його продовження. Що писали люди і чим надихнулась ти в процесі цього обміну думками?
Дуже часто коментували, що не зупиняйтесь, продовжуйте, класний проєкт. При чому це в основному навіть не мої підписники, не моя аудиторія, а люди, напевно, більше такого нестикаючогося зі мною смакового поля. Головним коментарем було, що діти таким чином можуть побачити й вивчити якийсь вірш. Тобто, як "ключик". Але я якось не бачила в собі ні сил робити цей проєкт, тому що він мені здавався не на часі. І, звісно, він не міг бути фешн-зйомкою під класику або будь-яку поезію. Він мав бути рефлексією часу. Й я зрозуміла, що час настав і це мають бути вірші вторгнення або всієї війни, якій вчора вже 10 років виповнилось, так швидко все це летить. І я попросила підписників зібрати "Хрестоматію", яку ми відзнімемо. Я була здивована, що більшість віршів, більш ніж 80 відсотків, — це були авторські вірші самих підписників. Напевно, в цьому і буде цінність цього сезону, тому що це конкретна рефлексія, конкретний біль конкретних людей. Це не про те, що хтось пише про щось, що не відчував. Цим, напевно, мистецтво останніх років і відрізняється, це чистий біль, закарбований в літерах, в нотах і т.д. Я зараз на етапі того, що відфільтровую частину, яка буде найбільш екстрактом форми, слова, відчуттів, емоцій. І ми почнемо це знімати. Думаю, що в квітні це вже буде презентовано. Така ідея.
"Мені хочеться зробити це максимально буденним, але й красивим. Таким, яким наше життя залишається"
Чи визначено вже локацію, де ти плануєш знімати, і чи є дата, коли ви стартуєте?
Це все буде в березні. Локації — мені хочеться зробити це максимально буденним, але й красивим. Таким, яким наше життя залишається. Тому що українці живуть все одно дуже красиво в найкращому розумінні цього слова. Ми все одно волонтеримо красиво. Я дивлюсь відео чи фото військових і здається, що ці дівчата — не справжні військові, тому що вони такі красиві, як і волонтерки, як і волонтери, знову ж таки, як і лікарі. Інколи здається, що це кінематографічні якісь моменти, а не справжні, а вони реально справжні. І коли я дивлюсь госпітальєрів, госпітальєрок, що це такі красиві люди, яких не знімають навіть у кліпах! Тому що вони от такі справжні. І мені таким справжнім, красивим, військовим страшним часом, але живим, хочеться показати ці вірші. Тому що вони живі, болючі, але красиві водночас. Такий нонсенс, яким є наше життя на сьогодні.
"Дуже шкода, що ми все це переживаємо насправді. Це досвід безцінний, але щось дуже багато досвіду на наші душі"
Я почитав запропоновані вірші, деякі торкаються найглибших глибин серця. А чи є рядки, які закарбувались у твоїй пам’яті?
Є просто чотири рядки, про які я одразу написала в дописі. Я побачила вірш, одразу його зберегла, і він став першим, що відштовхнув усіх:
Коли врешті затихнуть вибухи
Й замовкнуть тривожні чати,
Я хочу з тобою дихати.
Я хочу з тобою мовчати.
Мені здається, що це просто, геніально, це як приспів крутої пісні. Мені дуже шкода, що ми все це переживаємо насправді. Це досвід, звичайно, безцінний, але щось дуже багато досвіду на наші душі.
