"Тримаємо удар і даємо здачі". Чмут про волонтерство і позитив на війні

"Тримаємо удар і даємо здачі". Чмут про волонтерство і позитив на війні

Україна може перемогти Росію тільки якістю, тому треба йти до технологічної переваги на полі бою, зазначає голова фонду "Повернись живим" Тарас Чмут. В інтерв'ю Радіо Культура він проаналізував нову статтю головкома ЗСУ Валерія Залужного. Також Чмут розповів, як фонду "Повернись живим" вдається отримувати більше пожертв, коли інші волонтери скаржаться зараз на скорочення. Тому що є результат, ми аполітичні та зрозумілі для багатьох, розкриває рецепт голова фонду. Водночас Чмут закликає не чіплятися за негативні новини. Дійсно, Росія дуже сильний противник. Однак "українські дрони топлять російські кораблі, долітають вже до Пітера і там руйнують заводи. Тобто, ми тримаємо удар і даємо здачі", – наголошує Тарас Чмут.  

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Тарас Чмут і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура

 "Україна Росію кількістю не переможе. Якістю може"

— 1 лютого на сайті Збройних Сили України вийшла стаття генерала Валерія Залужного. По суті, це план війни, який бачить наш головнокомандувач на 2024 рік. Це вичерпний перелік наших пріоритетів чи ви б додали щось ще?

Це дуже узагальнено. Якщо розширяти, то перше – про технології. Тобто, очевидно, що Україна Росію кількістю не переможе. Якістю можемо, і це другий пункт. Але треба йти до технологічної переваги за рахунок власних напрацювань, але здебільшого західної підтримки. Тобто, це про технологічну перевагу на полі бою. Це можливо, це правильно, це адекватно. 

Друге – якість підготовки і застосування військ. На жаль, з цим у нас величезні проблеми. Я думаю, зараз усі в Україні знають, як працює ТЦК СП, як подекуди відбувається підготовка і розподіл в подальшому. Наскільки ефективно використовуються сильні сторони мобілізованих або контрактників. Це все потрібно міняти. Чому? Тому що так, як є зараз, в довгу ми програємо, ми закінчимося математично. Для росіян втратити 10 тисяч людей за якусь операцію – це нічого. Велика країна, багато населення, воює біднота, рівень освіти мінімальний, менше 10% мобілізованих. Для них люди не вартують нічого. Ми собі маємо ставити інші підходи. Це вимагає значно якіснішої підготовки і, як результат, значно якіснішого застосування людей на полі бою. Там, де може робити машина, має бути машина. Там, де треба людина, має бути людина навчена, забезпечена, підготовлена.

І третє – це про нові бойові спроможності, які ми чекаємо. Мені здається, в першу чергу, це про F-16. Дуже багато ми на них покладаємо надій. А крім них, ми чекаємо на додаткові Patriot, як говорив президент свого часу. І на багато іншого озброєння від західних партнерів, які теж треба опановувати. Бо мало отримати найкращий танк чи ракету. Якщо люди не вміють стріляти з цього танку, ремонтувати, їздити, а командири тактично грамотно застосовувати, то це все перетвориться в металобрухт.

"Рівень надходжень залежить від якості нашої роботи"

— Я суб'єктивно чую від багатьох людей, які займаються волонтерством, що збори падають. А у вас (фонду "Повернись живим") вони ростуть. Чому?

Бо ми інакше працюємо. Ми великі, публічні, для багатьох зрозумілі. Це не те, щоб нам було легко працювати. Нам працювати теж стає важче. Але за рахунок якості, системності, професійності – те, що ми вкладаємо в поняття фонд компетентної допомоги, у нас виходить. Плюс із часом накопичується така історія як довіра і репутація. І якщо вона зберігається, а в когось втрачається, то ресурси перетікають до вас. Тому що у вас все "ок", бо ви показуєте результат, бо ви аполітичні та зрозумілі для багатьох. Зрозумілі для багатьох бізнесів, які на початках пробували самостійно, але втомилися, бо розуміють, що це робота. Її треба вміти робити і вона вимагає великого залучення. У мене є така філософія, яку я передаю команді, що рівень надходжень залежить від якості нашої роботи. Хочемо щоб не падало, маємо якісніше працювати. На практиці це виливається в те, що треба більше працювати, треба більше людей, більше роботи. І робота має бути якісною. Коли ми це даємо, то в нас є величезні надходження. Коли ні – їх отримують інші організації або інші люди. Тобто у нас частина національного ДНК – це з одного боку волонтерство, благодійність будь-яка по відношенню до людей літнього віку, тварин, дітей, поранених, армії. Це класно і це дуже вирізняє нас на тлі інших країн. А з іншого боку – це готовність підтримувати коштами будь-кого і будь-де. Тобто гортаєш "Твіттер", бачиш якусь банку, кинув 50 гривень. У нас це норма, в нас це як національна риса стало. Але так воно працює. Дійсно стає важко, бо це економіка. Але ми переконані, що треба якісніше працювати.

Тарас Чмут. Автор фото: Haievskyi Anatolii 

"Ми зібрали 10 мільярдів гривень"

— Данило Гетманцев (голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, член фракції партії "Слуга народу" - ред.) якось в інтерв'ю мені сказав, що від 24 лютого 2022 року українці, фізичні особи, пожертвували на різні волонтерські проєкти 100 мільярдів гривень. Скільки з цієї суми надійшло вам? 

Ми зібрали 10 мільярдів гривень. Це з юридичними особами. Фізичні особи нам перерахували 6 мільярдів. Це багато. Але це дуже мало для війни. Ми міряємо в себе мінометами і пікапами. Один 120-й міномет і один пікап коштують плюс-мінус мільйон гривень. Це в нас одна з таких умовних валют. Однак це збережені наші життя і це знищений ворог. І це вплив на війну, на інфраструктуру, на техніку противника.

— Тобто заглядаючи вперед, ви бачите, що ми не перестанемо жертвувати гроші на армію? 

Не перестанемо, тому що це все виходить від запиту. Запит росте. Більше того, ми з'явились не в 2022-му році, ми працюємо з 2014-го року. І наша робота трансформувалася з 2014-го року. Ми починали із бронежилетів, як і всі. А насправді з чаю, печива тощо. Але в якийсь момент бронежилети стали не потрібні. Держава їх купувала і все "ок". Але були потрібні тепловізори, безпілотники, навчання. Весною 2022 року знову всім треба були бронежилети і каски. Зараз запит на них мінімальний. Держава, міжнародні партнери це перекривають. Але з'явився запит на міномети. Ми не купували їх ані в 14-му, ані в 18-му, ні ав 22-му. А зараз до нас приходять за мінометами, за кулеметами, за зенітними установками, за автоматичними гранатометами. І у нас просять боєприпаси. Для нас це надзвичайно дорого. Але ми купуємо FPV із боєприпасами українського виробництва. Тобто це зброя.

"Держава має говорити з суспільством як із дорослими"

— Як ви бачите ідеальне комунікування війни для громадян, щоб це сприяло волонтерству?

Це не зовсім про волонтерство. Але держава має говорити з суспільством як з дорослими. Держава не має все розповідати і все пояснювати, але держава не має обманювати. Держава має чітко, максимально швидко говорити те, що потрібно сказати, як з дорослим, зрілим суспільством. У нас дуже часто є так, що ми боїмося щось сказати. Інформаційний простір не буває в вакуумі, він завжди заповнюється. І поки ми боїмося сказати, він заповнюється фейками, російськими наративами. Потім держава починає їх спростовувати і доводити, що все не так. Хоча інколи достатньо просто дати три речення і сказати, що от зараз так, ми зясовуємо. Бо інколи дійсно треба розібратися і потрібно більше часу. Але держава не має обманювати, держава не має створювати хибних ілюзій і держава не має формувати "теплу ванну" чогось. Це часто було літом 2022-го, осінню і під час весняного наступу.  З суспільством треба говорити адекватно, пояснювати причинно-наслідковий зв'язок. Звичайно, не розкривати всі деталі, які не можна розкривати. І суспільство, я впевнений, зрозуміє, чому якісь деталі не розкривають.

"Ти бачиш, як наші дрони топлять російські кораблі, долітають вже до Пітера"

— А з яких джерел Тарас Чмут бере інформацію про війну? Бо з ваших слів я роблю висновок, що не все так погано у нашому домі.

Однозначно не все так погано. Якщо жити і шукати негатив, то ви його завжди знайдете. Але навряд чи ви з ним довго проживете. Я звик триматися за позитив і шукати його, щоб там не було. Тому є багато позитиву. 

— За що ви тримаєтеся зараз, як за позитив? 

Насправді, я постійно згадую 24 лютого. Тоді я сидів в офісі, ми всі приїхали, і тоді було питання, а що буде далі? Я виходив з того, що всю Україну точно не захоплять. В найгіршому сценарії Україна не зникне. Колись Росія посипиться, будемо відвоювати. Тобто, повністю країну не переможуть. Але ти протримався день, потім другий, третій… і так вже два роки. І ми ще нормально тримаємося. Гарно тримаємось, бо ми воюємо з дуже сильним противником і в економічному плані, і у військовому, і у геополітичному. І це заряджає насправді. Плюс ти потім бачиш, як наші дрони топлять російські кораблі, як наші безпілотники долітають вже до Пітера і там руйнують певні заводи. Це все до того, що "тримаємо удар і даємо здачі". Звичайно, не завжди успішно, але все могло завжди бути набагато гірше. І лише від нас залежить те, наскільки завтра в цій війні ми як країна будемо ефективніші та успішніші.