Євген Дикий. Фото: ФБ-сторінка "Національний антарктичний науковий центр"
"Те, що нам доведеться проводити велику мобілізацію, стало очевидним восени 2022 року"
Спершу Євген Дикий висловив свою оцінку того, що відбувається зараз в Україні з мобілізацією військових. Маємо те, що законопроєкт, який був внесений на понад рік пізніше, ніж він мав би бути внесений, відтермінували ще на місяць як мінімум, констатує Євген Дикий. "Новий законопроєкт у Раду поки що не внесений, і це виглядає як абсолютна безвідповідальність цивільної влади. Виглядає сумно і навіть трохи загрозливо. Взагалі-то ми зараз маємо вирішити проблему, яка виникла не зараз. Те, що нам доведеться проводити велику мобілізацію, стало очевидним восени 2022 року. У той момент, коли почалася велика мобілізація в РФ, у принципі стало очевидним, що і нам нікуди не дітись ― треба буде виставити співмірну кількість бійців. І замість того, щоб восени 2022-го подивитися, а які ж є дірки в нашому мобілізаційному законодавстві, і, маючи певний запас часу, пропрацювати це питання, ми більш як пів року відкладали проблему. Але абсолютно логічно, що за рік проблема "не розсмокталася", а навпаки ― стала дуже гострою, коли просто фізично вже не вистачає людей на багатьох ділянках фронту. І тоді наприкінці 2023 року про це нарешті заговорили, але ― тільки заговорили. Кабмін тягнув достатньо довго, поки нарешті виконав свою роботу і вніс законопроєкт у Верховну Раду. Цей законопроєкт сирий, недосконалий, але я й зараз не бачу, що заважало, окрім безвідповідальності і страху так званих непопулярних рішень, ухвалити його в першому читанні та взяти за основу, а далі в режимі депутатських правок "допиляти" його до другого читання.
Натомість пішли гіршим із можливих шляхів. Спершу вносили два альтернативні законопроєкти, а потім просто змусили Кабмін відкликати цей і за кілька днів внести новий. Ці кілька днів тягнуться вже місяць і не відомо, скільки ще протягнуться, а тим часом на фронті людей більше не стає. Складається враження, що цивільна влада настільки боїться непопулярних рішень, що забула, чого насправді треба боятися. Вони бояться падіння рейтингів, але мабуть варто їм нагадати, що на окупованих територіях рейтингів немає в принципі. Ні в Бучі, ні в Херсоні поняття "рейтинг" не було.
"Насправді мобілізація потрібна не армії, а потрібна нам із вами в тилу"
Взагалі, відбувається ніби певна підміна понять. Намагаються зробити вигляд, що мобілізація потрібна армії, а це, м’яко кажучи, не так. Це те саме, що сказати: воювати потрібно армії, ця війна потрібна армії. Але ― наша армія вимушена воювати, тому що ми не хочемо, щоб у наші хати вдерлися росіяни, не хочемо бути зґвалтованими, зарізаними, арештованими ФСБ. Ми з вами цього не хочемо і тому просимо нашу армію нас від цього захистити. А щоб армія нас захистила, в ній має бути достатня кількість бійців. Це ж азбучні речі. Насправді мобілізація потрібна не армії, а потрібна нам із вами в тилу, щоб нас могли ефективно захистити. Але подається усе це трохи інакше, так, ніби це проблема армії. Це не так. З моменту, як людина одягнула форму, за неї відповідає армія. З цього моменту можна і треба запитувати генералів, як цю людину тренують, у що вона вдягнена, чим нагодована, які конкретні бойові задачі їй нарізають. Але за те, звідки ця людина з’явиться в армії, відповідає тил, цивільна частина нашого суспільства. І зокрема, цивільна частина нашої влади. Тут є абсолютно чіткий розподіл повноважень. Робота армії ― війну воювати, а забезпечити армію всім, від грошей до людей, це робота тилу. І тил зараз свою роботу провалює, на відміну від армії, яка свою роботу в умовах наявних ресурсів виконує просто блискуче. Із тим ресурсом, який є, наші захисники реально роблять дива, а тил тим часом просідає і свою частину роботи з оборони країни не виконує. Саме так насправді виглядає картина.
"Де брати гроші, де брати людей, як писати законопроєкти ― це вже не робота армії"
Я почув кілька фраз, які мене просто різонули. Наприклад, "чекаю від військових законопроєкту" або "хай мені Генштаб покаже, де взяти гроші". Тут ідеться про цивільну владу загалом. Відбувається абсолютна підміна понять. Адже ніхто не запитує у Мінфіну, де копати окопи в Авдіївці або чим збивати безпілотники. Вважається, що це мають знати військові, що це робота армії. Так воно і є. Але відповідно ― де брати гроші, де брати людей, як писати законопроєкти ― це вже не робота армії. Це робота Міністерства фінансів і законодавчої влади, яка має ухвалювати закони, а не чекати їх від військових. Якщо ми почнемо перевалювати на армію всі проблеми та повноваження ― адже неможливо передати відповідальність, не передавши повноважень ― то фактично ми передаємо владу. І якщо цивільна влада не хоче виконувати свої зобов’язання, а хоче, щоб замість неї працювала армія, то перекладаємо це на людську мову: хочуть, щоб армія стала єдиною владою в країні. Мені здається, це не зовсім правильний шлях. Якщо армія почне виконувати всі функції, окрім власне своїх, це вже буде називатися не зовсім держава. Хоча насправді, якщо армію поставити в такі умови, вона впорається. Якщо мільйону людей зі зброєю сказати "а знайдіть собі самі фінансування", повірте ― знайдуть за добу набагато більше, ніж знайшло Міністерство фінансів. Але процес буде, м’яко кажучи, некомфортним. Або якщо армію поставити перед необхідністю самій себе поповнювати, тобто повністю перевести на неї питання мобілізації, то я дуже легко можу собі уявити, як виходить якась бригада на ротацію з 30% особового складу, тому що всі решта ― 200-ті, 300-ті ― на ротацію в Буковель. Так за день можна набрати цілу гірсько-штурмову бригаду. Але ж ми не хочемо, щоб дійшло до таких методів", ― каже Євген Дикий.
Євген Дикий. Фото: ФБ-сторінка Evgen Dykyj
"Запасів потрібного заліза у Європи фізично немає"
― Чи готова Європа, яка поступово прокидається і налаштовується на виклики, забезпечити на належному рівні допомогу Україні та наше виробництво, наприклад, артилерійських снарядів?
"На жаль, станом на сьогодні ― ні", ― відповів на це запитання Українського Радіо Євген Дикий. "Бо це потребує не лише грошей, гроші Європа нам зможе компенсувати, якщо США не дадуть. Більше того, у нас самих є значні запаси грошей, які поки що витрачаються на плиточки, фонтанчики та місточки. Ми можемо їх концентрувати і передати в оборонний фонд. Те, що вирішується суто грошима, можна вирішити і без Штатів. Але крім грошей є ще залізо, і от запасів потрібного заліза у Європи фізично немає. Франція за рік втричі збільшила виробництво снарядів, дуже цим пишається і передає нам 3 три тисячі снарядів на місяць. Але влітку у нас витрата снарядів була 8 тисяч на день, зараз ― 2 тисячі на день. І це реальний снарядний голод, гострий дефіцит металу. Ми вже змушені пріоритезувати цілі. Ще два місяці тому важливо було вчасно виявити ціль і передати координати арті, а далі стояло лише питання ― встигне арта відпрацювати чи ціль втече? Зараз абсолютно інша історія: збирається інформація по цілях і визначається, на яку ми можемо собі дозволити витратити снаряди, а на яку ні. На жаль.
Але для Франції постачання 3 тисяч снарядів на місяць ― це досягнення, тому що річна норма армії Франції становить 7 тисяч снарядів. Далі, командувач армії Бельгії нещодавно порахував: якщо воювати так, як зараз в Україні, то у бельгійської армії запас БК (боєкомплекту ― ред.) на 18 годин, не днів! Європа 30 років не вірила у велику війну і готувалася до того, що війни у ХХІ столітті можуть бути такі, як зараз воюють проти хуситів. Виходить коаліція розвинених країн із супутниковим зв’язком та авіацією проти бедуїнів у пустелі, які або на джипах, або на віслюках чи верблюдах. Отак воювати Європа готова. А тут абсолютно інша війна, до неї не готувалися.
Вони тепер прокинулися, вкладають мільярдні кошти у свою оборонну промисловість, але не все купується за гроші за один день. Є ще такий вимір, як час, європейцям треба рочків три на те, щоб нормально розкачатися. Прямо зараз замінити собою Штати вони не можуть. На жаль, ці країни так само, як і ми, знищували свої стратегічні запаси, бо вважали, що воно не знадобиться, а зберігати ― дорого.
Саме тому достатній для нас запас заліза, який лежить готовий, є лише по той бік Атлантики. В Америці також зупиняли виробництво, припиняли замовляти зброю, але принаймні їхня армія виявилася достатньо "хазяйською" ― вони не дали утилізувати більшу частину зброї часів холодної війни, тож у них ще лишилася зброя на складах. Саме тому для нас так критично те, що відбувається у Конгресі США", ― зауважує військовий експерт.
"У нас є дві абсолютно різні стратегії на 2024 рік"
У залежності від того, домовляться у США чи ні, у нас є дві абсолютно різні стратегії принаймні на 2024 рік, продовжує аналізувати Євген Дикий. "Якщо домовленість буде і нам поїде БК, хоча б на рівні минулого року, то в такому разі для нас дуже важливо робити те, що ми робили торік ― наступати і знищувати росіян, громити їхню армію. Ми кажемо, що у нас великі проблеми з БК і людьми, але при цьому не треба забувати, що армія росіян також дуже виснажена боями 2023 року. Вони дуже пишаються, що після найбільшої мобілізації з часів Другої світової, за рік тяжких боїв вони зуміли зупинити наш наступ ― "сдєржать натіск", як вони пишуть у своїх каналах. Уявляєте собі таку розмову два роки тому? Вони абсолютно не впевнені, що стримають нас ще один рік. Отже, якщо метал з-за океану приїде ― нам треба бити, громити, наступати.
Якщо ж не домовляться у США, то в нас лишається тільки один варіант ― окопуватись, закопуватись, ставати у глуху оборону. Це треба буде прийняти як реальність щонайменше на цей рік, а далі ― забирати гроші з усього, де їх можна забрати, і все вкладати у свою оборонну промисловість. І надолужувати, надолужувати, надолужувати.
А питання мобілізації взагалі не залежить від того, який із двох сценаріїв буде розгортатися. В обох варіантах нам потрібні щонайменше пів мільйона людей", ― вважає Євген Дикий.
