Плейбек-театр "На варті" / Фото з facebook.com/PlaybackTheatre.NaVarti
"Зараз, про що б не говорив зал, — це те, як ми виживаємо під час війни. Це може бути і про кохання, і про дітей, і про роботу, і про донати"
Наталю, давайте розпочнемо з унікальності вашого театру. Розкажіть, що відбувається на сцені?
Плейбек-театр досить давно виник, в 60-их роках він якраз розвивався в США, а в 70-их відбувся перший перформанс у Нью-Йорку. Його два засновники — Джонатан Фокс і Джо Салас — досліджували, по-перше, яким чином глядач перестане бути просто спостерігачем і споживачем культурного продукту, а зможе взяти участь, розказати свою історію, розказати про своє життя і це стане, говорячи мовою театру, драматургічним твором, який ми побачимо зі сцени. В цьому буде певна своя цінність, коли зі спільнотою можна говорити. По-друге, це про соціальні ритуали. Тому що розказувати про своє життя — це частина нашої культури. Ми любимо про це говорити, як пройшов твій день, і це дуже неприємно, коли в нас нема людини або групи, куди ми можемо себе принести, щоб нас послухали без того, щоб давати поради, без того, щоб сказати, правильно я живу чи ні, а просто послухати про життя.
Якщо взяти кобзарів, подорожуючих митців, які передавали раніше історії, це був інформаційний канал, через який люди дізнавались, що ж там сталось в іншому місці.
А ось цікаво, з якими історіями саме до вас приходять?
Будь-що розповідають. Зараз, після вторгнення, звісно, майже всі історії пов’язані з війною. І з 14-го року в тому числі, але якось воно трошки стихало. Зараз, про що б не говорив зал, — це те, як ми виживаємо під час війни. Це може бути і про кохання, і про дітей, і про роботу, і про донати, про будь-які речі, в яких ми живемо, але про які хочемо сказати. І хочу ще додати, що історії в плейбек-театрі ми не розглядаємо як щось таке героїчне, супер особливе. Це такі маленькі речі, наприклад, моя можливість вийти в ефір. Якщо я комусь про це розкажу, це вже буде історією, що я тут розповідаю про плейбек. Або розказати, як ви зустрілись із подругою, яку не бачила багато років, або просто випити вранішню каву і бачити в цьому цінність, що є така можливість зараз в Україні під час війни мати такі прості свої ритуали. Ця історія буде відгукуватись у людей. А хтось розкаже дуже складні — про втрати, і ми теж це слухаємо.
Перформанс у плейбек-театрі "На варті" / Фото з facebook.com/PlaybackTheatre.NaVarti
"Плейбек-театр інколи порівнюють із психотерапією, що таким не є. Але, як будь-яке мистецтво, воно має такий ефект терапевтичний, зцілюючий"
Мені дуже цікаво, як реагує зал, тому що не всі люди насправді охоче підуть, як ви кажете, в ефір, це по-перше. А, по-друге, на трагедії як реагує зал?
Ми всі плачемо. Нам сумно буває, і весело, і ми співчуваємо людині. Плейбек-театр інколи порівнюють із психотерапією, що таким не є. Але, як будь-яке мистецтво, воно має такий ефект терапевтичний, зцілюючий. Тому ми кажемо "мистецтво, яке зцілює". Бо ви зможете проговорити свій досвід, і вже саме проговорення — це є така певна структура наших переживань, якогось хаотичного досвіду, я маю його якось "запакувати" в текст і мати свідків, якщо ми говоримо про історії, які містять травматичний досвід особливо. Для тих, хто переїхав через війну і втратив будинки або людей, в кого загиблі родичі, хтось воює і ця невизначеність, хтось в полоні в родині і люди в такій турбулентності або в горюванні перебувають. Звісно, що ми не терапевтуємо, в нас немає такої функції, це не є в нашому етичному кодексі, ми таким не займаємось. Але ми можемо вислухати людину, дати їй можливість засвідчити свій досвід перед іншими 40-ча чи 70-ма людьми.
А хто грає в театрі? Зрозуміло, що люди приходять зі своїми історіями, а у вас це професійні актори, готові до імпровізації?
Наш театр був створений після вторгнення з двох театрів, які через вторгнення розпались, і потім ми добрали людей. Я з 2009 року займаюсь плейбеком, мої колеги плюс-мінус пізніше доєднались або в такий самий час, але всі ми проходимо спеціальне навчання. Ви можете не мати базової акторської підготовки, бажано, звісно, якщо ви цікавитесь психологією або маєте таку освіту. Не завадить вам бути "в контакті", як кажуть, зі своїм тілом, тобто відчувати його. Але все це можна розвинути, навчаючись у плейбек-театрі, відвідуючи репетиції, бо в нас є репетиції щодня, хоча це імпровізація, але якраз до імпровізації варто особливо готуватись, щоб з цією непередбачуваністю справлятись і грати будь-яку тему.
До слова, 26 січня в прекрасному місці "ДАХ" ми будемо грати перформанс на тему "Цілі". Така назва з досить різним значенням. Її можна трактувати, як добре, що ми цілі, ми є ціллю для когось, ми знаємо для кого. Тож ми всіх запрошуємо!
