Ілюстративне фото: ФБ-сторінка "Національна гвардія України"
"Всю цю історію треба допрацювати, зробити тест-прийомку, контроль якості тощо"
— Міністр цифрової трансформації, віце-прем’єр Михайло Федоров закликав українців долучитися до проєкту складання FPV-дронів вдома. Ця ініціатива сколихнула багатьох українців, "палають" соціальні мережі в обговоренні ініціативи. Її порівнюють навіть з ініціативою очільника комуністичного Китаю Мао Цзедуна, який після Другої світової війни вирішив обігнати Сполучені Штати Америки у змаганнях за виплавкою металу і наказав поставити у кожному селянському дворі доменну піч. Як ви вважаєте, чи доречне це порівняння?
Я думаю, Михайло буде задоволений в лапках цим порівнянням. Не знаю, чи він чує наш ефір. Скоріше за все, ні. Він зараз у Сполучених Штатах зустрічається з різними компаніями Amazon, Google, Microsoft і т.д. з підтримки України. Але паралель цікава.
А щодо пропозиції складання FPV-дронів вдома, вона непроста в питанні її реалізації. І навіть якщо людина вміє щось збирати і паяти, все одно потрібно пройти навчальний курс. Якщо, як кажуть, у людини руки ростуть "з того місця", в принципі, вона зможе зібрати дрон. Але хто зрештою відповідатиме за якість? Хто буде постачати? Вся ця логіка збірки не має бути хайповою. Навіть навчених пілотів дуже мало, щоб, приміром, FPV використовувати для розвідки. Що таке FPV? Робота з ним постійно "на ручках", якщо ти відпустив джойстик, дрон полетів не туди, куди потрібно; він не зависнув, як Mavic, який літає по місії. Він або полетів, або впав кудись. Тобто дроном постійно потрібно керувати, і людина, яка це робить, постійно перебуває в умовно стресовій ситуації, в постійній напрузі.
FPV-дрони, в основному – це ударні дрони. І якщо це ударний дрон, то хто має відповідати за ту збірку, яку зробила людина вдома? Хто прийме цей дрон, хто на нього поставить озброєння? І хто буде зрештою відповідати, якщо цей дрон злетить, а у нього щось відпаде і впаде на голову нашим же підрозділам, нашим же бійцям? Ідея Victory Drones і Марії Берлінської навчити всіх, хто хоче, складати – класна. Ідея робити це для когось теж непогана. Наприклад, якась компанія може робити тест-перевірку, але далі вона вже буде постачати під своїм брендом і під своїм контрактом. Під свою відповідальність. А тепер уявімо, що пройшов заклик, і айтішники чи радіоінженери починають у гаражах чи в кімнатах збирати дрони. Так, на сьогодні держава не забезпечує в повній мірі наявність дронів на передовій. І зрозуміло, що хлопці з передової будуть дзвонити тим пацанам, яких знають, або які будуть рекламуватись в інтернеті й казати: "Слухай, кинь мені 5-10 дронів, мені зараз треба збити танк". І почнуться прямі поставки, почнуться прямі переходи. Серйозне недопрацювання цієї програми у відповідальності того, хто використає цей дрон, а він, не дай Боже, спрацює не так, як потрібно.
— Існує якась проста модель дрона, яку реально можна робити в якихось побутових умовах на кухні чи в гаражі?
Від цього ж і відштовхувалася пропозиція Михайла Федорова – пройти курс на Victory Drones, взяти типові складові, типову комплектацію і робити. А якщо у тебе не було навичок, ти можеш навчитися і зробити простий дрон, наприклад, п'ятидюймовий або семидюймовий. Тобто, ця історія вже складена. Питання в тому, що вона не допрацьована з юридичних норм, юридично-технічних тощо. Всю цю історію треба допрацювати, зробити тест-прийомку, контроль якості тощо. І це вже буде історія інша, яка має бути накладена на той фундамент, який пропонується зараз спільноті.
— Якщо інженер чи студент КПІ збере цей дрон, як його випробовувати? Що буде, коли всі почнуть випробовувати ці дрони?
Коли ти даєш у підрозділ, умовно кажучи, 100 дронів, ніхто із підрозділу не випробує всі 100. Випробують частково 1, 2, 3, але розуміють, що ця компанія відповідає за всі інші. Є, звісно, якийсь відсоток браку, він може бути і в BMW, Mercedes, Lockheed Martin тощо. Відсоток браку може бути, але якщо компанія бере на себе відповідальність за свою роботу, то у неї однакові процеси зборки, однієї кваліфікації люди, і їй можна довіряти. А як бути в ситуації, коли ти отримав тисячу, наприклад, дронів від різних виробників або 100 від одного? Як ти йому можеш довіряти, щоб перевіряти не всі 100, а тільки 1, 2, 3, 5, 10? Цей нюанс недопрацьований.
"Є команда, яка випробовує, а є окрема команда, яка збирає"
— Ну, от зроблять в одному гуртожитку студентському КПІ 100 дронів і виведуть їх десь тут у Києві випробовувати…
Так не буде. 100 дронів випробувати – це серйозний челлендж. Якщо виробник буде випробовувати кожен дрон, він буде мало складати. Або це має робити окрема компанія. Тобто, є команда, яка випробовує, а є окрема команда, яка збирає. І це вже тоді не історія домашньої зборки. Це вже історія якогось ФОПу чи компанії. Також ти не маєш права злетіти у Києві без дозволу військових.
— Логічно постає питання, як же тоді випробовувати?
Ніяк. Наші колеги в Дніпрі, у Львові, які збирають дрони, часто не можуть отримати ці дозволи з професійними командами. Колись це було взагалі дуже серйозною проблемою, потім більш-менш цю проблему вирішили, але все одно вона залишилася. Адже коли ти піднімеш дрон, росіяни можуть його збити. Тому цим випробуванням мають займатися не хлопці, які збирають дрони по хатах. Цим мають займатися професійні люди, тому що хлопцям не дадуть право це робити. Для цього вони мають встати в перелік тих виробників, яким військовими це дозволено робити. Також ми ж не можемо бути застраховані від того, що одним зі складальників буде, наприклад, росіянин, який зможе отримати доступ до дозволів тощо. Ніж може і кавун розрізати, і людину вбити.
"Ініціатива непогана. Диявол криється в деталях"
— Наскільки реально, на ваш погляд, втілити цю ініціативу, наскільки вона допоможе фронту? В чому позитив цієї ініціативи?
Ініціатива непогана. Диявол криється в деталях. Тобто, головне, як буде втілений контроль якості, і хто за нього відповідатиме. А позитив у тому, що із цих людей, які будуть пробувати це робити, зрештою викристалізуються люди (незалежно від того, чи дійде їхнє виробництво до передової), для яких це стане сенсом життя. Це може виховати тип мислення, що кожен буде вдома причетний до Перемоги. Адже хтось має воювати і в тилу.
.jpg)
Валерій Боровик. Фото: stv.detector.media
— От ви якраз сказали про те, що ці люди можуть зробити це своєю професією. Спершу як ентузіасти, відгукнувшись на заклик уряду, але потім перейти в професію і приєднатися до професійних команд. Наскільки держава зараз сприяє вже готовим командам виробників дронів?
Проблеми залишились. Наприклад, ми закрили контракт стосовно кінця року для Нацгвардії, і ми зараз ще не отримали контракт на наступний рік. Тому ми вимушені витрачати свої кошти, щоб підтримувати виробництво. У нас вже сотнями на складі є дрони, але ще немає контракту для того, щоб їх постачати. Найбільша проблема – це довгострокове контрактування чинних команд. І не просто річне, а на декілька років. У нас взагалі принцип компанії, що всі кошти, які надходять, ми реінвестуємо назад у виробництво, в закупку комплектації, обладнання тощо. Зараз фактично немає довгострокових контрактів, щоб можна було планувати роботу не на рік, а на довгостроковий термін, брати людей, вкладати в обладнання тощо. Але держава по-своєму побудувала цю політику, і її треба змінювати. Всі, хто може працювати, прийшов випробування, мають бути законтрактовані.
Як ми можемо говорити про мільйон дронів, як ми можемо говорити про забезпечення на передовій, коли навіть ті команди, які вже постачають, не законтрактовані повністю? Для чого тоді підключати оці домашні ініціативи, під які треба зробити нову систему прийомки і так далі? Для чого підключати студентів, які тільки почнуть це робити, якщо ти не можеш законтрактувати всі команди, які себе вже показали? Насамперед потрібно законтрактувати максимально ті професійні команди, які вже це роблять, які цим займаються роками.
