Фото: Facebook " Генеральний штаб ЗСУ"
Якісні турнікети — це головне
Чим відрізняється робота медиків на фронті і в тилу?
Ірина Солошенко: Вона кардинально відрізняється. Передусім тим, що в тилу більше працюють фахівці вузького профілю. А на фронті першу допомогу надають парамедики. Основне їхнє завдання – вивезти поранених і доставити їх до лікарів.
Однією з претензій до колишньої командувачки Медичних сил ЗСУ було забезпечення неякісними аптечками та медичними матеріалами, такими як турнікети. Що насправді з цим у військових?
Ірина Солошенко: Я не маю всієї інформації. Я думаю, що зараз в Медичних силах пройде інвентаризація і стане зрозуміло, що насправді було. Я не готова зараз це коментувати. Але якісні турнікети – це головне. Хочу сказати одне: якщо у нас не буде адекватної, нормальної співпраці між волонтерами і військовими, а буде конфронтація, то ми не виграємо цю війну. Просто мають бути свідомі всі – і волонтери, і військові.
Що зараз на фронті найбільш необхідне?
Ірина Солошенко: Як неможливо бути достатньо багатим і достатньо озброєним, точно так неможливо мати достатньо всього, що ти потребуєш на фронті. Абсолютно завжди потрібні якісні аптечки. Вони мають бути у кожного. Зараз навіть стандарти НАТО підлаштовуються під нашу війну. Та ж "золота година". Вона була розрахована на швидку евакуацію і доступ до швидкого надання допомоги саме медиком. І коли було прописано, що ревізію турнікетів робить медик – це зараз грає дуже фатальну роль. Тому що, якщо не робити ревізію турнікету, то виникають посттурнікетні синдроми і ампутації в тих місцях, де можна їх було уникнути. Тому кваліфіковане навчання медиків, парамедиків обов'язкове. Нам дуже треба уникнути дилетантства.
А що потрібно? Звісно, грілки, тому що зима. Завжди шкарпетки. Вітаміни. Ми зараз якраз з нашим благодійним фондом чекаємо велику партію вітамінів і будемо їх роздавати на фронт, тому що імунітет треба підтримувати.
День перебування важко пораненого в реанімації – це приблизно 100 тис грн
Чи можете трохи розповісти про евакуацію?
Ірина Солошенко: Ми разом з Командуванням медичних сил і з ще однією організацією змінили повністю один етап евакуації. Він працює вже майже рік і вісім місяців. І працює успішно. Йдеться про повноцінні місця для перевезення дуже важких поранених, тобто поранених на ШВЛ. Для цього ми шукаємо по всьому світі провідні технології, домовляємося з благодійниками з інших країн, щоб отримати це обладнання, бо медицина - це дорога річ. Щоб ви розуміли, один день перебування важко пораненого (це політравми, травматичні ампутації, абдомінальні травми) в реанімації – це приблизно 100 тисяч гривень. Це на все разом: медикаменти, антибіотики, гемодіаліз, тому що посттурнікетні синдроми і треба просто "запускати" нирки. Це все дуже коштовні речі. Але це все робиться.
Фото: Facebook "Ірина Солошенко"
За рік ми навчили більше 100 тисяч людей першій допомозі
Яка ситуація із обізнаністю мирного населення щодо надання першої допомоги?
Олена Кандиба: Я можу сказати цифрами. За минулий рік, з 24 лютого 2022 року, ми навчили на різних заходах більше 100 тисяч людей першій допомозі. Але нам є куди рости, бо наша країна велика. Ми запрошуємо всіх до нас на тренінги. Загалом ситуація дуже покращилася. Тому що в попередні роки ця цифра була 30-40 тисяч за рік. Тобто в три рази збільшилася кількість людей і вона тільки зростає. Люди розуміють наскільки це важливо і цікавляться першою допомогою.
Як нині працюють курси першої допомоги від Червоного Хреста і як, зокрема, до вас долучитися на прифронтових територіях?
Олена Кандиба: Варіантів багато. На нашій офіційній сторінці є вкладка "Навчання навичкам першої допомоги". Там можна зареєструватися. Також на наших офіційних сторінках у Фейсбуці, Інстаграмі, Телеграмі ми часто анонсуємо, коли будуть наступні тренінги і де. Звісно, не всі, але анонси є і записатися на них можна. У прифронтові регіони їздить і наша київська команда, і там є місцеві інструктори, які проводяться ці заходи.
На які знання в людей більший попит?
Олена Кандиба: З 24 лютого 2022 року ми одразу внесли в наш тренінг тему турнікети і джгути. Ми розуміємо небезпеку і підвищену кількість мінно-вибухових травм. Тому ці теми є у наших тренінгах. Ми пояснюємо, як надавати першу допомогу, як діяти і як перевіряти власну безпеку. Так само в Червоному Хресті України є напрямок "Мінна небезпека". Там більше розповідають про поводження і дії, коли ви запідозрили міни.
На ваші курси можуть записатися військові?
Олена Кандиба: Потрібно, щоб записувались. Ми їх чекаємо.
Олена Кандиба. Фото: Facebook "Олена Владика"
"Постійні тренінги і навчання – це обов'язок командирів"
Що потрібно для тренування військових медиків і чи є все в наявності?
Ірина Солошенко: Потрібно дуже багато навчальних турнікетів і все для навчання. Зрозумієте одну просту річ – все має бути доведено до автоматизму. Бо в умовах стресу, коли в людини біль і шок, вона має адекватно оцінити свій стан і зробити автоматичні рухи, які мають бути відпрацьовані. Тому постійні тренінги і навчання – це обов'язок командирів, аби зберегти своїх людей.
А як відбирають медиків?
Ірина Солошенко: Це вже вирішує Командування медичних сил. Я просто хочу сказати, що в синергії волонтери-військові має бути у кожного своя прерогатива і роль.
Нещодавно Міноборони розширило перелік хвороб, з якими можуть мобілізувати. Серед них, зокрема, є вірусні гепатити з незначним порушенням функцій, безсимптомний ВІЛ, клінічно вилікуваний туберкульоз. Які тут потрібні спеціальні умови та медична інфраструктура, аби забезпечити службу таких людей і не наражати на небезпеку їхніх побратимів?
Ірина Солошенко: Це питання дуже важливе. Але все це було і так. Кожен медик завжди сприймає кожного пораненого як людину, яка може мати якісь інфекції, тому що це безпека медика. Ми лікували, лікуємо і зустрічаємо на етапах евакуації таких поранених, тому досвід співпраці з такими людьми є. Тож я дуже прошу не нагнітати більше, ніж потрібно цю тему.
Але прилетіти може будь-куди. Тому мати з собою пару рукавичок і турнікет має бути нормальною практикою людей в Україні. Це моя порада нам всім.
"Українська паперова армія важко долає перепони цифровізації"
Впровадження медичної інформаційної системи і цифровізація процесів. Ми в правильному напрямку рухаємося?
Ірина Солошенко: Я в Національному госпіталі з 2014-го року і, звісно, я бачу зміни. Але українська паперова армія важко долає перепони цифровізації. І це пов'язано з кількома питаннями: об'єктивними і суб'єктивними. Суб'єктивно те, що треба повністю оцифровізувати і лінію фронту, і можливість передачі інформації від стабпунктів до наступних етапів евакуації. Це робиться. Дійсно, є зміни. Але, щоб все змінити повністю, треба ще й "секретку" підтягнути і доступ до неї. Бо треба гарантувати, що дані військових не будуть зламані. Тобто це виклики, які є на сьогодні, тому над цим працюють.
