Не треба боятися лікарів-психіатрів. Особливо під час війни — Олег Чабан

Не треба боятися лікарів-психіатрів. Особливо під час війни — Олег Чабан

Під час війни 70-75% людей виходять із великих потрясінь – втрати рідних, будинків, тварин – пам’ятаючи про трагедію. А решта 30% не просто пам’ятають, а формують травматичну пам’ять. Це констатував в ефірі Українського Радіо лікар-психіатр Олег Чабан. Якщо грубо порушується сон, з’являється відчуття, що життя зупинилося – можливо, фахівець може щось порадити? "Тоді варто поговорити з психотерапевтом, медичним психологом чи навіть психіатром", – розповів Олег Чабан. Не шукайте окремі симптоми – галюцинації, надмірну тривогу. Шукайте "я не можу з цим впоратися": коли ви пробували відпочити, перемикнутися, сходити на концерт, але не вдалося. Якщо "не можете з цим впоратися" постійно, мінімум два тижні, варто поспілкуватися зі спеціалістом, радить Олег Чабан. Почати можна зі свого сімейного лікаря.

0:00 0:00
10
1x

Олег Чабан. Фото: Данило Павлов, The Ukrainians

Усі ми живемо, як говорив французький філософ Альбер Камю, в ситуації абсурду – випробуванні людської душі війною, констатує Олег Чабан. "Ми перебуваємо в колективній травмі й не всі її добротно переносять. Відповідно коли з’являються моменти, які були позначені іноземним словом "checklist", коли ми стаємо неадаптовані, коли грубо порушується сон, з’являється відчуття, що життя зупинилося, ми стаємо непрацездатні, коли ми не можемо нести відповідальність за інших, бо є безсилими – це той випадок, коли варто задуматися: можливо, фахівець може вам щось порадити? Тоді варто поговорити з психотерапевтом, медичним психологом чи навіть психіатром", – розповів Олег Чабан. Він звернув увагу: найпоказовішим є те, що людина стає соціально не функціональною: "Не варто шукати окремі симптоми – галюцинації, надмірну тривогу. Шукайте "я не можу з цим впоратися": коли ви пробували відпочити, перемикнутися, сходити на концерт, вирішили, що з понеділка ви станете працездатним. Якщо це не повертається і триває постійно, мінімум два тижні, варто переговорити зі спеціалістом". 

"Інформація про пацієнта захищається, тож не треба боятися лікарів-психіатрів"

— А якщо людина вже розуміє, що їй потрібна допомога фахівця, як його правильно обрати? З чого почати?

Людина одразу хоче йти до лікаря, проте можливо з початку варто відвідати медичного психолога або психотерапевта, який може бути й не лікарської спеціальності. Якщо порушення не є значними і якось логічно пояснюються – як зараз, коли всі живуть з почуттям страху, тривоги, втоми і не можна бути радісним, що триває війна, то, скоріш за все, це пов’язано з тим, що людина надмірно тривожно реагує на сигнали тривоги. В таких випадках (зокрема, й якщо ви почали зриватися на дитині або рука потягнулася до алкоголю) варто почати займатися із психологом, щоб себе не стигматизувати, мовляв "я не божевільний". Психолог, як правило, починає працювати з психічно здоровою людиною, яка виявилася в ненормальній ситуації. Він витягує якісь резервні можливості, опрацьовує травми – можливо ще з дитинства, коли йдеться про так звану "виховану безпорадність". Тут дуже багато речей, які починаються зі слова "психо". Коли ж ми говоримо не просто про психологічні нюанси нашого життя, які нас турбують, а про певні відхилення в нашому психічному здоров’ї, йдеться про лікаря-психіатра. Це, як правило, надмірна тривога, де ані заспокоєння, ані препарати не приносять розрядку. Це депресія, коли відчуття, що все зупинилося, людина не хоче жити, втратила задоволення, відповідальність і навіть суїцидальні думки. В таких випадках варто одразу звертатися до лікаря-психіатра, який проведе правильне інтерв’ю і поставить діагноз для того, щоб правильно допомогти. При тому додам, що інформація про пацієнта захищається, тож не треба боятися лікарів-психіатрів.  

—   А як людині самій зрозуміти, до кого йти: до психолога, психотерапевта чи до психіатра? Адже люди не завжди визнають, що в них є проблеми, і, наприклад, людина, яка мала б піти до психіатра, може піти до психолога…

 У нас є посередники – сімейні лікарі, яких не боїться ніхто і всі їх знають. Ми зараз навчаємо, в тому числі в медичному університеті лікарів загальної практики проводити скринінг та вчасно виявляти психічні порушення. Це робиться не для того, щоб всіх скопом відправити до психіатра. Скринінг – це передбачення, розмова на окрему тему. Існують, наприклад, скринінги тривоги, депресії, афективних розладів. Вони дозволяють почати самому коригувати проблему, можливо психіатр не буде й потрібен. Але ми також і вчимо випадкам, коли він потрібен. Тому варто починати зі свого сімейного лікаря, якому можна розповісти, наприклад, що у вас високий тиск, але ви ще й погано спите, весь час переживаєте, при перших звуках серце "вилітає" з грудей. Він оцінить ваш стан, в тому числі з емоційної точки зору, почне корекцію або скаже, що варто порадитися з колегою-психіатром. "Це нормально, в мене кожен 3-5 пацієнт йде до нього. І тоді ми разом вирішимо". Цей варіант комплексного підходу "не відкидаю, а разом лікую" називається проактивна медицина і впроваджується зараз у всьому світі, а не лише в Україні чи Ізраїлі. Це логічний шлях пацієнта, який може дійти до психіатра. Якщо ж ми говоримо про грубі порушення психіки – маячення, галюцинації, стійке безсоння, депресія – коли з людини пре психотична симптоматика, то краще одразу попадати до лікаря-психіатра. 

"Така травматична пам’ять може проявлятися флешбеками"

—   У чому треба бути особливо уважним, якщо хтось із близьких пережив важкий або травматичний досвід? На що звертати увагу?

80% людей виходять із великих потрясінь – втрати рідних, будинків, тварин – у вигляді пам’яті про трагедію, через яку людина пройшла. Під час війни ця цифра дещо менша – 70-75%. 20-30% все ж таки несуть не просто пам’ять, а формують травматичну пам’ять. Травматична пам’ять – це якраз ті моменти, на які варто звернути увагу, коли ти поруч із людиною. Коли люди постійно в розповідях, житті, спогадах, діях тягнуться до цих спогадів, які її знову травмують. Така травматична пам’ять може проявлятися флешбеками, тобто яскравими спогадами, які в моменті накривають, і людина буквально пірнає в реальність того, що вона пережила, – з криками, жахами, падіннями, безсонням. 

Другий момент – це як людина може із цим всім впоратися. Ми всі переживаємо спогади про страх, який проходили, але наступає ранок, день, відповідальність за дітей-школу-садочок-роботу. Якщо ми справляємося з цими неприємними спогадами і перемикаємося на день, відключаючись від наших переживань, тоді все добре. Але буває, що людина стає нефункціональною – не може впоратися, пірнає в переживання, безсилля, страхи. Коли ми стаємо надмірно чутливими до чого завгодно, як от зараз, коли всі стали чутливими до звуків, й сіпаємося, як сполохані зайці, – це також невеличкий сигнал. Якщо людина своїми переживаннями починає тягнутися до транквілізаторів, не знаючи, чим це все закінчиться, – алкоголю, заспокійливих, то безконтрольний прийом призводить до біди.