Що таке "розумове сміття" та як його позбуватись? Поради від психологині Соломії Коломієць

Що таке "розумове сміття" та як його позбуватись? Поради від психологині Соломії Коломієць

Волонтери розповідають, як складно вмовити собаку, якого вивезли з зони бойових дій, вийти з клітки й знову повірити людям. А що вже казати про нас. Негативні емоції та спогади, навіть якщо це була необґрунтована критика, часто стають перепоною, яка не дає рухатись вперед. Ми тягнемо ці спогади за собою як ментальний мотлох, таке собі "розумове сміття", дозволяючи власній пам’яті грати з нами злий жарт. То як бути з негативним досвідом? Чому заховати його у найвіддаленіших куточках пам’яті — це погана ідея? Чи варто через невдачу відмовлятись від можливостей? А ще як практикувати вдячність? Ведуча "РанокПро" Анна Заклецька в ефірі Радіо Промінь розпитала про це психологиню, кандидатку медичних наук, гештальт-терапевтку Соломію Коломієць.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Pixabay

Незавершені справи теж додають нам "розумового сміття"

Соломіє, як у тебе справи з "розумовим сміттям"? 

З "розумовим сміттям" у всіх нас буває по-різному. Тому що буває, що ми починаємо справи і не завершуємо. І незавершені справи теж додають нам "розумового сміття". От на прикладі пісні. Буває таке, що крутиться пісня й не можемо її викинути з голови. Цей феномен дуже гарно пояснює ефект Зейгарник, є такий у психології,  коли незавершені справи або завдання привертають більше нашої уваги й довше зберігаються в пам’яті. З піснею — простіше: щоб її забути, просто треба її проспівати від початку до кінця, тобто завершити. 

Цікаво, а точно не буде ще більше "заїдати"?

Спробуйте, тому що це, по факту, про незавершену справу, в нас зазвичай "заїдає" приспів або куплет. А коли ми проспіваємо від першого слова до останнього, то мозок сприймає, наче ми завершили цю справу, ми цю пісню проспівали. 

Негативні спогади можуть заховатись у підсвідомості й проявлятись у вигляді флешбеків, неконтрольованих емоцій, агресії чи гніву. Якщо є можливість, формуйте позитивне мислення, що вам дала ця ситуація

А що робити з подіями, які хочеш забути, а не можеш? Вони фільмом крутяться у тебе в голові і дуже часто це травматичний досвід, дуже неприємний, і здається, якби на секунду повернув час, то зробив би щось по-іншому або кудись пішов, словом, у кожного свій варіант. Як бути з цим? 

З подіями насправді складніше, тому що наша пам’ять так працює, що ми добре запам’ятовуємо те, що має сильне емоційне забарвлення. Наприклад, ми коли навчались в університеті, в нас може бути багато іспитів, але один може запам’ятатись яскраво. Чи там добре похвалили, чи погана оцінка, але там, де була сильніша емоція, ми це запам’ятаємо більш яскраво в деталях, можем навіть пам'ятати інформацію, яку ми відповідали на тому іспиті. І наша пам’ять працює по-різному з негативними спогадами. Іноді вона може витісняти або допомагати забувати ці спогади. Хоча це не завжди добре, тому що це не означає, що ми їх позбулись. Це означає, що вони десь заховались у підсвідомості й можуть проявлятись у вигляді флешбеків, психосоматики, неконтрольованих емоцій, агресії, гніву, коли немає розуміння, звідки вони беруться, а насправді це десь витіснена ця ситуація чи подія. І от що з ними робити? Тут потрібно розуміти ступінь, інтенсивність цієї події. Якщо є можливість, то формувати позитивне мислення, позитивну думку, що мені дала ця ситуація, за що я можу дякувати цій ситуації? Це якщо ситуація не надто травмуюча, тому що зараз в умовах війни є різні ситуації. Якщо ми говоримо про ситуації, які раніше трапились, то що я навчився в цій ситуації? Якщо ситуація згадується досить складна й ми розуміємо, що потребуємо допомоги спеціаліста й навколо його немає й треба трішки часу, то можна відволіктись від цих спогадів, зосередитись на теперішньому, на диханні. Але не захоплюватись таким відволіканням, тому що, як я вже казала, тоді це вже буде пригнічування й є ризик розвитку посттравматичного, стресового розладу, якщо мова йде про сильну ситуацію.

На фото: Соломія Коломієць 

Тобто, якщо немає поруч нікого, хто може допомогти, ми можемо "заземлитись", як то кажуть, відчути, де я, своє дихання. По-друге, якщо важко зосередити думки, то можна виписати собі в телефоні, на листочку, що хорошого дала ситуація. Або якщо є багато негативних емоцій, то можна і вилаятись теж на листочку на ситуацію або на причини, правильно? 

Краще не в телефоні, а на листочку, бо тоді ми вербалізуємо. Коли ми на телефоні чи на комп’ютері друкуємо, це абсолютно інші відділення мозку працюють. Тобто в щоденник емоції можна занести. На листочку - це взагалі дуже класний спосіб. Або, якщо є можливість згадати хороше безпечне місце, наче сейф, й уявно помістити туди ситуацію в коробочці, наче я пам’ятаю про тебе, але зараз трохи іншим зайнятий. Ти тут є, але заховати в надійне місце й потримати уявно в руках, що я контролюю цю ситуацію. Не вона мене, а я її. 

Чи є спосіб тренувати нашу психіку й пам’ять, більше зосереджуватись на хороших речах? Я, наприклад, рідко пам’ятаю, коли мене хвалять, але дуже добре пам’ятаю критику, якісь стресові ситуації. Чи можна тренувати себе на те, щоби помічати хороше й інтегрувати його в своє життя? 

Можна і потрібно. Це про практику вдячності. Щодня ввечері подумки дякувати собі, оточенню, всесвіту, проговорювати собі. Як є можливість, знову ж таки, прописувати. Згадувати позитивні події, які були протягом дня, навіть якщо подія якась негативна, то чого вона мене навчила, що вона мені дала, що хорошого я отримав з цієї події? Тому що знак “плюс” і "мінус" ми самі додаємо, будь-які ситуації є нейтральними, а ми вже такого забарвлення додаємо. Це потрібно просто вводити в свою практику.