Фото: Vaticannews.va
Пане После, давайте повернемося до подій річної давності: розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, тим не менше Україна, як і всі православні, готувалася відзначити Великдень. Й там пролунали певні заклики із Святого престолу — Ватикану. Як у Ватикані готуються до Великодня вже в 2023 році, коли пішов другий рік повномасштабної війни? Чи варто нам чекати нових "сюрпризів", як торік?
Католицька Пасха за Григоріанським календарем ось уже цієї неділі, тобто залишаються лічені дні. Майже рік пройшов з тих подій, які ви маєте на увазі. Я розумію, що ви натякаєте на концепцію Хресної дороги, яка була запропонована. В рамках первісної концепції на 14 стації мало бути окреме читання, згадування про біль двох народів, про дружбу, про братність всіх народів. Зрозуміло, що це, так би мовити, була реакція, відображення в конкретному тексті, в конкретній концепції певних уявлень, які відображають одну частину почувань тих людей, які в той чи інший спосіб є близькими до Римської курії і мають проросійські погляди. Але реакція української сторони була дуже потужною. Я розумію, що не всі в Україні знають цей факт, що після нашого дуже швидкого звернення — публічного, формального, письмовою нотою, через різні медіа, через підтримку глави Українського греко-католицької церкви, Римо-католицького єпископату й навіть Апостольського нунція в Україні — Ватикан змінив концепцію і всі читання були зняті. Було зачитано лише уривок з Десятого письма і залишений час для розмірковувань і, так би мовити, духовної зосередженості. Це безпрецедентно, щоб уже опублікований текст було змінено і, беручи до уваги всі ці реакції, було просто усунуто ті читання.
Правда українка та росіянка пройшлися, але вони були безсловесними, без жодного вербального супроводу. Так би мовити, залишився лише загальний неоднозначний контекст цієї події.
Але це була початкова ситуація й за цей рік багато чого змінилося. Відбулася дуже значна еволюція багатьох позицій, бачень, уявлень. Папа за весь рік жодного разу за жодної нагоди не забував згадувати Україну. Щосереди на загальній аудієнції, щонеділі на молитві завжди є згадка про багатостраждальну Україну. Крім того, у всіх своїх промовах, з якими він виступав чи принагідно, чи в певних подіях (наприклад, відвідуючи міжрелігійну зустріч в Бахрейні), величезна частина і увага були зосереджені на Україні. Тому сумніватися в тому, що Святий престол не підтримує чи має якісь сумніви щодо характеру війни, немає жодних підстав. Святий престол чітко й однозначно бачить страждання українського народу, декларує це на різних рівнях. До речі, ці висловлювання Папи були зібрані в спеціальну книгу, яку так і назвали "Енцикліка Папи Франциска про Україну", де головні речі системно і за різними типологіями є представлені.
Запитання, як змінилися погляди Папи на війну і перспективи її закінчення, є суто риторичним. Безумовно, вони змінилися й тепер є абсолютно іншими, якщо порівнювати з квітнем минулого року.
Візьмімо, наприклад, інтерв’ю Папи в травні минулого року, де він розповідає про свій останній досвід довготривалого, 40-хвилинного спілкування із Патріархом Кирилом. Він в максимально жорстких категоріях визначає це спілкування: іронізує над ним, говорячи, що половину часу Патріарх зачитував з листочка кимось написаний текст, який фактично був набором основних принципів російської політики та основних ідеологем російської пропаганди. І завершує це згадкою про Патріарха, якого він визначає як вівтарного хлопчика Путіна. Це, мабуть, найжорсткіше, що взагалі було сказано будь-ким з офіційних осіб Святого престолу щодо лідера російської церкви. Це, відповідно, не могло не позначитись на наступних кроках: Папа відмовляється від зустрічі, вже призначеної, з Патріархом Кирилом на червень в Єрусалимі, кардинал, який відповідає за стосунки із християнськими церквами, в тому числі православними, дефініює позицію російської церкви як таку, яка не узгоджується з основами християнського вчення. Російська церква фактично перериває спілкування із тією дикастерією, яка сприяє християнській єдності. Тому ми бачимо, що тут позиція суттєво змінилася, і таких фактів можна наводити багато.
В травні міністр закордонних справ Святого престолу відвідує Україну, проводячи тут п’ять днів, що не демонстрував жоден його рангу представник іноземної держави. В той час можливо й звучали деякі сумніви щодо пропозиції Святого престолу стосовно постачання зброї, то пізніше і Папа, і кардинал Паролін — державний секретар Святого престолу — однозначно казали, що Україна, як і будь-яка інша держава, має право захищатися. А право захисту передбачає можливість і обов’язок володіти зброєю та отримувати її.
Навіть ці короткі побіжні приклади показують, по-перше, реальну позицію Святого престолу і, по-друге, еволюцію, яка відбулася. Звичайно, не все так однозначно, бо позиція Святого престолу детермінована не лише суто політичними чинниками. На неї накладає значний відбиток з одного боку і християнства основа, база, а з другого боку — й певні суб'єктивні чинники, про які ми побіжно також згадували.
Андрію Васильовичу, якщо продовжувати наше дослідження щодо зміни позицій Святого престолу, то чи готовий Папа впливати реально на кремлівського диктатора, аби припинити агресію? Що збирається робити Ватикан?
Аналізуючи цю проблематику, бажання Святого престолу в цілому й Папи Франциска зокрема бути в контакті із Росією, Москвою, Путіним, Кирилом багато хто моделює як абсолютне, свідоме, концептуальне рішення і парадигму. Насправді це десь так, як ви сформулювали запитання — бажання підтримувати контакти заради того, щоб використати всі ці можливості для того, щоби зупинити війну. Я не сумніваюся, що і Папа Франциск, й інші дуже відповідальні та близькі в душі до України керманичі Римської курії саме з такою мотивацією підходять до будь-яких взаємин з Росією. Папа неодноразово говорив, що він хоче спілкуватися із керівництвом Росії заради припинення війни. В тому ж згаданому мною інтерв'ю Папа говорить про те, що він кілька разів просив кардинала Пароліна організувати його телефонні комунікації з Путіним, щоби вплинути на його позицію. Й далі ж сам він говорить: жодного разу не було позитивної відповіді. Росія категорично не сприймає, не хоче будь-яких контактів, які принаймні змусили б її задуматись над духовним виміром цієї безбожної жахливої війни, яку вона розпочала в Україні. До речі, Папа, визначаючи цю війну, інколи вживає по 5-6 негативних епітетів для того, щоб її змалювати. Нещодавно він говорив, що хотів би знову мати такі контакти, говорив навіть про бажання поїхати в Москву та Київ одночасно для того, щоб зупинити це кровопролиття. Тому, думаю, відповідно до того усвідомлення, яке ви так чітко зартикулювали, це і є мотиваційна база бажання Святого престолу зберігати певний рівень взаємин із РФ. Як через посла, який зараз тут, так і через інші інструменти міжнародної взаємодії, щоби мати можливість якимось чином вплинути на припинення цієї війни.
.jpeg)
Андрій Юраш, фото: РІСУ
Яким чином релігія може зупинити гвалтівників, вбивць? Яким чином може настати омріяний, але справедливий для України мир? Які справи з ініціативами Папи щодо звільнення українських полонених?
Папа справді не лицемірно хоче допомогти, щоб полонені повернулися до своїх домівок. Папа передає ці списки російській стороні, аргументує, звертається, просить, щоб було максимально предметне звернення. Інша річ - як російська сторона ставиться, чи справді вона намагається хоч в якійсь мірі врахувати позиції Святого престолу. Я впевнений, що вони це ігнорують, як і запрошення до діалогу в цілому. Росіяни лише тоді можуть, хочуть і роблять якісь певні кроки, коли вони це хочуть використати в своїй пропагандистській ідеї, щоб це розрекламувати.
Релігія — це в принципі ірраціональна річ. Це та мотивація, той внутрішній потенціал людини, виявом якого вона пов’язує себе зі світом божественним, який не можна усвідомити певними раціональними кроками і підходами. І в цьому вияві ми, мабуть, не завжди були готові суто з раціональних міркувань прийняти ідею, що ми можемо зустріти, побачити початок нової жахливої війни. Розум нам відмовляв.
А коли ми говоримо про католицьку церкву, то це ледь не 1,5 мільярда вірян. Для кожного вірянина насправді його переконання, його звернення до Бога - це абсолютно усвідомлений і щирий спосіб вплинути на перебіг процесів, в тому числі й на досягнення справедливого миру. В цьому сенсі є трагедія для дуже багатьох тут, в католицькій церкві зокрема, які звикли вже цілими поколіннями вести діалог з російською церквою, як нібито респектабельним, поважним партнером з боку християнського сходу. Трагедія полягає в тому, що вони усвідомили, що насправді цей партнер є фейковим. Він є тим партнером, який не відповідає очікуванням і тому, що вкладається в рамки християнс ського світогляду. Зокрема, йдеться про безліч звернень до шаманістичних практик, до прямих антихристиянських підходів і благословінь зброї та війни. Тому на заході, в католицькій церкві починається переосмислення і поновне усвідомлення. Думаю, без цього моменту не відбувся б один знаковий факт — відвідування в січні цього року делегації Всеукраїнської ради церков, їхня зустріч із Папою Франциском, участь у підсумковій молитві, також за участю Папи. Кілька десятиліть Всеукраїнська рада церков зверталася із проханням до Апостольської столиці, щоби реалізувати такий візит. Там були практично всі глави церков. Й завжди була якщо не відмова, то прохолодний контекст, що "ми подумаємо". Отже сам цей візит засвідчує, що стосунки із одного боку російською церквою стають абсолютно прохолодними, а з іншого боку ми бачимо зовсім нові моделі спілкування з релігійними інституціями України.
Й фінальне, дуже важливе питання. Ми говоримо про зміну позицій Святого престолу, коли все важко, але світ схиляється на сторону України. А яка позиція Пари стосовно церкової ситуації в Україні? Й питання до вас - як уникнути того варіанту радикалізації конфлікту щодо звуження можливостей УПЦ МП, яка сподівається, що прихильники ПЦУ вдадуться до силового варіанту?
Те, що ми маємо зараз в Україні — переорієнтування і серед вірян, і в інституційному баченні цієї ситуації — це природний процес. Про нього будь-який об’єктивний аналітик розумів, що ці процеси рано чи пізно настануть. Звісно, Московський патріархат робив десятиріччями все можливе, щоб їх загальмувати. Він робив все можливе, щоб ввести в оману суспільство, переконати, нібито не має зв’язків з Москвою, хоч вони залишалися. Тому те, що ми маємо, це відображення позиції українського соціуму та громади, яка не хоче миритися із домінуванням московського православ’я.
Щодо радикалізації, то, звісно, її тяжко уникнути, якщо одна сторона свідомо на неї йде — МП не хоче жодних кроків до порозуміння і на мій погляд, це абсолютно запрограмована позиція, запрограмована не в Україні, а в Москві.
Позиція Католицької церкви стосовно цього — не втручатися. Католицька церква в принципі (і це стало повторювана позиція) виходить з того, що ситуація у східному християнстві, православ’ї — це не та територія, де католицька церква повинна якимось чином реагувати, навіть на рівні певних визнань або іншої позиції. Це сфера, яку вони приймають такою, якою вона є. Звісно, є величезна зацікавленість, особливо рік тому фактично кожна розмова стосувалася того, як розвивається ситуація у православному середовищі.
