Фото: instagram.com/oleksandrpolozhynskyi/
Колись писав три пісні за день. Зараз — три пісні за рік
Олександр Положинський зараз військовослужбовець. На першому місці у нього стоять слова "воювати, захищати, допомагати фронту", а вже потім пісні. Другий місяць перебуває у відрядженні в Києві, має тут проєкт, в який його запросили попрацювати, з дозволу свого керівництва дає концерти. Тут є можливість більше приділити час музиці. Це теж керівництво вважає важливим. В березні в Києві давав два концерти. Це було психологічним розвантаженням як для слухачів, так і для музикантів.
Каже, що з піснями за цей рік важче, бо написав повноцінних всього три пісні. Це дуже мало. Колись міг написати три пісні за один день. Така продуктивність була йому притаманна. "Небагато пісенних ідей в мене виникло за цей період. Віршів/текстів почав писати більше. Вони приходять одномоментно". Пісня "Як ти там" була написана на тих переживаннях, "які були в моєму житті за 10 днів перебування на лінії фронту". Текст цієї пісні ввійшов навіть до поетичної збірки. Олександр Положинський має в своєму доробку пісні на слова Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Михайля Семенка. Зізнається, що не завжди розумів поезію, і не дуже в ній розбирається. На зауваження ведучого Павла Вольвача про те, що його тексти стали більш глибокими, відповів: "Я 30 років пишу пісні. Я не можу не змінюватися. Доводиться більше працювати і бути більш прискіпливим". Головним для нього в піснях залишається зміст, енергія, виконання, сприйняття.
Як війна впливає на митців
Зараз митці свідчать, занотовують війну, хто як може. Бо лише це потім і залишиться в спогадах. Згадує Олександр Положинський музиканта Павла Вишебабу. Каже, що якби той не був зараз на фронті, то не створив би всі ці вірші впродовж цього часу. І досі, можливо, залишився б незнаним поетом. Можливо завдяки цьому він і набрав собі такої популярності. "Якщо це йде на користь іншим і собі і привертає увагу до важливих питань, то воно не може бути другорядним".
Дратується Олександр Положинський, коли люди у повсякденному житті "ні сіло, ні впало" використовують і зловживають словом "фронт" і ліплять його до різних галузей (економічний фронт, культурний фронт, політичний фронт). "В мирний час це словосполучення використовувати можна. Мені зараз це не подобається. Але сказати, що вірші або якісь елементи української культури зараз не є важливими… Знайома художниця перебуває на фронті. Вона не має змоги зараз творити роботи. Вона робить важливу справу, як військова, але можливо картини, які були б створені за лінією фронту також були б важливими". Якщо є можливість поєднувати, то це треба робити.
Є речі, які дійсно надихають на важливі справи, каже музикант. "Є молоді люди, які хочуть долучитися до війська, але мають певні побоювання, які не дають можливості зробити важливий крок в бік військкомату. Можливо вірш, пісня чи навіть ця розмова додасть їм сміливості. Важливо не лише очікувати перемоги, а й долучатися до неї. Бо сама собою вона не станеться. Ми маємо її отримати та здобути".
Шлях до воїна
"Багато моїх пісень надихають і виховують. Цим я зробив певний внесок в нашу майбутню перемогу також. Мені здається, що цього всього було зроблено недостатньо. І тому я вирішив піти в ЗСУ". Каже, що донедавна був у бойовому підрозділі. Навчався, здобував досвід, потім сам ділився з тими, хто приходив після нього. Потрапив до Валерія Маркуса, головного сержанта бригади, одного з очільників підрозділу.
На фото: Валерій Маркус і Сашко Положинський, instagram.com/valerii_markus/
Олександр Положинський переконаний, що багато чого тримається саме на сержантах. "Ми формувалися з нуля. Навчання побудоване так, що керівництво також долучається і вчить. Постійно перевіряється, наскільки ти став кращим. Головна теза: щоби щодня кожний боєць нашої бригади ставав крашим. Зараз я, як військовий, в десятки разів кращий, ніж був рік тому". Сержант Маркус одразу планув поставити Олександра Положинського на культурному секторі. Спочатку його призначили в штурмову роту, щоби він пройшов вишкіл, потім потрапив на фронт. Став командиром, далі військова справа почала виходити, сподобалося. Потім там так склалися обставини, що прийшов час переходити в інший підрозділ, в групу інформаційного забезпечення. Згадує, що були на позиції, де знайшли невеликий запас літератури. Хлопці взяли читати книжки. Коли була можливість, вмикали музику.
Олександр Положинський пройшов багато різних курсів. Багато чому навчився. Але вік дається взнаки. "Ти повинен такі ж навантаження проходити з людьми, вдвічі молодшими. Сприймають мене по-різному. Є такі, хто вважає, що я таким чином піарюся, що мовляв все одно на найважчі ділянки не відправлять."
За кордоном були круті тренінги, навчання. Але був наказ від керівництва не афішувати. Хтось із його побратимів виклав відео, як він вчиться стріляти із кулемета. "Ти пишеш вірш, звичайний пост, назбируєш коментарі, а потім хтось викладає відео, де ти навалюєш із кулемета. Стрімко отримуєш в десятки разів більше схвальних реакцій. Це певним чином стимулює твоє его".
