Про хлібне вино, пармезан та як Сковорода мандрував без біометрики. Розповідає історик Вадим Назаренко

Про хлібне вино, пармезан та як Сковорода мандрував без біометрики. Розповідає історик Вадим Назаренко

Як жив Григорій Сковорода у своєму ХVІІІ столітті? Що їли та пили в його оточенні, який мали побут, як навчалися, куди і як мандрували? Про це в ефірі радіо "Культура" розповів історик Вадим Назаренко у розмові з журналістом Вадимом Карп’яком.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Народившись на Полтавщині, Сковорода мандрував усією Європою. Як подорожували в ті часи?

"У нас трохи стереотипні уявлення, що мобільність людей у ті часи була низькою. Насправді тогочасні суспільства були досить рухливі. Людина протягом свого життя могла багато мандрувати, залежно від типу своїх занять. Якщо це був представник козацької старшини, то він брав участь у різноманітних походах, їздив виконувати доручення. Якщо це був студент, він міг продовжувати навчання за кордоном, десь у західноєвропейських університетах. Якщо це селянин, то він міг поїхати з чумаками у Крим по сіль, а це вже була територія Османської імперії. Люди могли бачити іншу культуру, побут, звичаї. Якщо ми говоримо про земляків Сковороди, то жителі Чорнухинської сотні Лубенського полку також багато де побували. Чорнухинська сотня брала участь у Персидському поході 1720-х років, ці козаки брали участь у так званій війні за польську спадщину у 1730-х, також це Російсько-турецька війна 1735-39 років. Крім того, люди могли їздити з якимись купецькими валками, які мандрували не лише до Москви та Криму, а й до Вроцлава і Гданська. У цьому плані приклад Сковороди та його подорожей не є унікальним, як нам здається. Він не єдиний відомий українець, який був, приміром, у Токайській комісії для заготівлі царських вин. За чверть століття до Сковороди є описана мандрівка Івана Григоровича-Барського маршрутом, яким возили вино з угорського Токаю".

Як мандрував Сковорода, не маючи біометрики?

"Як не дивно, тоді видавали паспорти або певні проїзні документи. У другій половині ХVІІІ століття одним із найпоширеніших видів адміністративних злочинів, за які затримували людей, був "безпашпортний ход", коли людина подорожувала без посвідки. Подорожніх документів могли видавати декілька. До речі, Григорович-Барський описує, як йому видавали різні документи, навіть такі посвідки, що треба допомагати цій людині, яка прибуде до вас в такий-то час. Для виїзду за кордон посвідки перекладали двома мовами. Багато документів збереглося із часів взаємодії з Османської імперією, тому що у Константинополі був російський резидент, з ним треба було підтримувати постійне листування. Усе це возили київські рейтари, звідти і назва вулиці Рейтарська. На початку ХVІІІ століття у Києві був рейтарський полк (вид важкої кавалерії — ред.), який розформували, залишили 50 людей і сказали, що це кур’єри для особливих посилок. Вони возили дипломатичну пошту, те ж таки вино з Токаю, тобто мали спеціальні відрядження. Рейтарам видавали подорожні листи нашою кирилицею і турецькою мовою".

Звідки Сковорода брав гроші на мандри?

"Треба наголосити, що Сковорода не був із бідної родини. Це радянський стереотип, що Сава Сковорода — незаможна людина, бо малоґрунтовий козак, і в нього недостатня кількість землі. Але це не означає, що ця людина бідна. Якщо ми подивимось ревізії Чорнухинської сотні, ґрунтових козаків зазначено дуже мало. Свого часу було знайдено документ про сплату батьком Сковороди податку. Липень 1733 року, Сава Сковорода платить покуховий збір, це податок з продажу горілки. Платить 50 копійок за 5 відер. Тогочасне відро містило 25 літрів, це була рахункова одиниця. Отже, Сава продає 125 літрів горілки і платить податок 50 копійок. Це величезна сума на ті часи. Для порівняння, у Києві тоді можна було купити поганеньку хату за 20 рублів, а річний заробіток наймита становив 4-6 рублів. Одразу поясню. Виробництво горілки — це був козацький привілей та привілей монастирів. Називалося це винокурінням і шинкуванням. Податки з виробництва горілки та податки з шинків були головною статтею доходів бюджету Гетьманщини та Києва зокрема. Можливо, у батька Сковороди була винокурня, а отже, це точно була людина не бідна. Двом своїм синам він дав освіту: Григорій навчався у Києво-Могилянській академії, а молодший син Василь фігурував серед студентів гімназії міста Бреслав (Вроцлав) у 1751 році. Навчати дітей було неможливо для бідного козака.

Тобто в родині Сковороди були і фінансові можливості, і соціальні зв’язки. У Москві й Петербурзі вже проживали тоді відомі вихідці з Чорнух. Багато людей з Чорнухинського земляцтва вчилися у Могилянці разом зі Сковородою, до нього і після нього".

Чи довго батько спонсорував сина Григорія?

"Остання згадка про батька — середина 1730-х років. Тобто у переписі Чорнух 40-х років записано "двір Пелагеї Сковороди", чий син перебуває у придворній капелі. Тобто на той момент батька вже не було в живих. Переконаний, що в архівах ми знайдемо ще багато метричних книг, судових справ та інших документів, що свідчитимуть про родину Григорія Сковороди".

Читати також: "Сковорода приречений залишатися міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим завгодно", — Діана Клочко

Як жили студенти Могилянки у Києві, а з ними і Сковорода?

"Третина студентства часів Сковороди — це сини священників, людей заможних. Крім того, в Могилянці навчалося багато дітей козацької старшини, які теж не бідували. Були й бідніші студенти, котрі шукали якісь додаткові джерела існування. Тому досить популярним серед студентів було підробляти домашніми вчителями. Тут продовжується одна зі складових біографії Сковороди, коли він на початку 1750-х років пішов працювати приватним учителем на територію Переяславського полку. Тобто вчинки Сковороди упродовж його біографії характерні для багатьох людей того часу з його оточення".

Які напої споживали в часи Сковороди, крім "хлібного вина", як тоді називали горілку?

"Якщо ми говоримо про тогочасний алкогольний ринок, то була своя продукція, це переважно горілка. Можливо, батько Сковороди і не мав власної винокурні, а займався перепродажем, але це все одно давало прибутки. На території Гетьманщини були цілі центри алкогольного виробництва, де виробляли горілку, а люди приїздили, скуповували діжками і розвозили по ярмарках чи продавали. Тодішньою алкогольною столицею Лівобережної України було місто Короп на Чернігівщині. За переписами другої половини ХVІІІ століття, кількість дворів у Коропі ідентична кількості винокурних казанів. Щодо імпортних вин, їх було багато, і вони були досить дорогі. Найближче і найдешевше — судацьке вино з Криму, потім вина з території Молдови та Румунії, кіпрське міцне вино, що привозили з Османської імперії, хоча виробляли його греки, далі західні — токайське вино, елітне й дороге, довозили сюди також вина з територій Італії, Франції та Німеччини, це рейнське, бургундське. Варто почитати щоденник Якова Марковича, там величезна кількість записів про ціни на вино, можна навіть порахувати градацію.

До речі, Сковорода потрапив у Токайську комісію не як сомельє. Імперія тоді викупила частину виноградників, і постала потреба, щоб там працювала канцелярія і люди, які б контролювали процес. Там була церква, і Сковорода їхав туди на посаду півчого уставщика, якщо вірити записам його учня. Тобто він мав співати у церкві, керувати хором і допомагати священнику".

Які страви полюбляв Сковорода?

"Раціон у ті часи був досить різноманітний, не тільки борщ і галушки, як вважали донедавна. І чим ти заможніший, тим твій раціон різноманітніший. Нам відомо про кулінарні звички другого періоду життя Сковороди, коли він оселився у Харкові. Він не споживав м’яса та риби, їв багато молочних продуктів. Є листування з учнем Ковалинським, який пише, що висилає пармезан. А пармезан у Гетьманщині не виробляли, був лише звичайний домашній сир. І коштував пармезан досить дорого, а Сковорода його любив. Це до питання про його помірність та аскетизм. Деякі делікатеси йому подобались, і він не відмовляв собі в такому задоволенні. Це свідчить і про фінансову спроможність. Ми не знаємо, скільки Сковорода отримував у Токайській комісії. Леонід Махновець пише, що там платили десь 23 рублі на рік. Це непогані гроші, до речі. Якщо не помиляюсь, предки Котляревського за таку суму купили собі в Полтаві хату. На останній офіційній роботі у Харківському колегіумі річний оклад Сковороди був 50 рублів, це величезні гроші. Коли його розраховували, йому на руки видали десь 23 рублі, адже він не працював там цілий рік. За ці гроші можна було кілька років спокійно жити.

Отже, у другий період життя Сковорода був вегетаріанцем. А про його харчові звички першої частини життя ми знаємо мало".

Біографію Сковороди, написану його учнем Ковалинським, вважають канонічною, це для нас першоджерело. Але Ви постійно вживаєте слова "якщо вірити біографії". Є підстави не вірити Ковалинському?

"Було розуміння, що після смерті людини живе її біографія. Тобто Сковорода розповів своєму учневі Ковалинському те, що хотів розповісти, а учень записав те, що хотів записати. Сковорода розповів про себе в хороших тонах, що він не робив поганих вчинків, що його виганяли з робіт, бо він не погоджувався з дурними керівниками або не хотів прийняти чернечий постриг. Але насправді ми не знаємо частини документів, коли його звільняли і за що. До того ж і в біографії, і в листах він жодного разу не згадує, що в нього був брат Василь. Тому багато моментів  у біографії Сковороди спірні та потребують уточнень. Його постать обросла міфами, які сформувались частково в радянську добу, частково ще раніше. Приміром, міф про могилу, яку він сам собі викопав, або що Сковорода хотів одружитися, але встиг утекти з-під вінця, і десь у нього є позашлюбна дитина...

Отже, що ми маємо. У нас є біографія, яку написав його учень Ковалинський, є набір джерельних згадок про його родину та оточення і документи, пов’язані із самим Сковородою, а також його праці та листи до учнів і друзів".

Фото: Радіо "Культура"