Заявку подавали ще 2009 року…
"До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО об’єкти потрапляють не одразу, — розповіла Катерина Чуєва. — Спочатку є так званий попередній список, туди готується попередня номінація. Якщо об’єкт відбирають до цього попереднього списку, то він там якийсь час перебуває, і країна може працювати над основним номінаційним досьє. У нас є близько десяти об’єктів, що перебували в попередньому списку, і мова йшла про те, щоб Україна з 1990-2000-х років активізувала роботу з розробки номінаційних досьє на кожен із цих об’єктів та почала активніше представляти українську культурну спадщину в ЮНЕСКО. Як матеріальну, так і нематеріальну. З нематеріальної культурної спадщини останнього часу одним із успішних заходів стала номінація українського борщу, перед тим був кримськотатарський орнамент "Орьнек". А от із матеріальною спадщиною трохи складніше. Це довга процедура, яка потребує аналізу великої кількості матеріалу, залучення експертів тощо. Зазвичай ці роботи тривають по кілька років".
У зв’язку з повномасштабним вторгненням 24 лютого, коли історичні центри українських міст, усі без винятку, опинилися під загрозою ракетних ударів, а також мінометів та артилерії, стало зрозуміло, що потрібно вживати невідкладних заходів. "Однією з таких ідей стала прискорена розробка номінаційного досьє для історичного центру міста-порту Одеси, у співпраці з італійськими партнерами й за підтримки грецької сторони", — зазначила заступниця Міністра.
Про затягування голосування з російського боку
Катерина Чуєва підтвердила, що під час голосування в Парижі представники РФ затягували процес: "Те, що ми спостерігали 24-25 січня на засіданні комітету Всесвітньої спадщини, це вже традиційний спосіб ведення дискусії з боку представників Росії. Спочатку питання, в якому були зазначені номінації з різних країн, в тому числі й України, взагалі намагалися зняти з порядку денного. Цього зробити не вдалося, і порядок денний було проголосовано країнами-членами комітету. А потім розпочалася довга дискусія, на якій були присутні безпосередньо представники нашого Міністерства культури та інформаційної політики в особі Міністра Олександра Ткаченка, був координатор від групи розробників, радник мера Одеси Микола Вікнянський, сам мер Одеси Геннадій Труханов, а також постійне представництво України в ЮНЕСКО на чолі з Вадимом Омельченком. Там пролунало дуже багато дивних аргументів аж до того, що українці списали з Вікіпедії сам текст досьє… І деякі країни навіть запропонували припинити дискусію й не давати більше Росії слова для коментарів".
Що дає цей статус? Яким чином ЮНЕСКО може захистити Одесу від російських ракет?
"Безперечно, це не означає, що над містом фізично встановлять непробивний купол. Але факт, що це об’єкт Всесвітньої спадщини, має вагу, в тому числі й під час бойових дій. Одна річ, коли це нікому не відоме місто, а інша річ, коли вчиняється злочин і руйнується об’єкт Всесвітньої спадщини, який публічно визнано світової цінністю. Це зовсім інший рівень відповідальності за прямий воєнний злочин, і наслідки за такі речі будуть значно суттєвішими для агресора. Тому, відповідно, це статус має і символічне, і практичне значення. Ми знаємо, яка в Одесі була містобудівна ситуація, як багато там було різноманітних складних протистоянь громадськості та міської влади щодо забудови прибережної зони та історичного центру. Тепер уся ця ситуація має бути впорядкована відповідно до тих вимог, які ЮНЕСКО встановлює до такого роду об’єктів. Це сприятиме збереженню історичної спадщини самого міста і формуванню нової культури ставлення до неї як у середовищі самих містян, так і на рівні державної політики. Можна сподіватися на додаткове фінансування у майбутньому, сама якість міського простору має стати кращою, а це дає додаткові бонуси для розвитку, наприклад, туризму".
Читати також: Театр під час війни: інтерв'ю з режисером Дмитром Богомазовим
Фото: Суспільне. Одеський оперний театр
