Ярослав Грицак: "Україна буде все більше ставати одномовною та однокультурною. Процес запустився. Це питання двох-трьох поколінь"

Ярослав Грицак: "Україна буде все більше ставати одномовною та однокультурною. Процес запустився. Це питання двох-трьох поколінь"

На 29-му Форумі Видавців у Львові історик Ярослав Грицак розповів слухачам радіо "Культура" про те, якою Україну тепер бачить світ. Про пробудження Заходу, силу української культури, ілюзію "великої російської культури" та агресію Росії в контексті глобальної історії.

Україна і світ

"Україна зараз має потужну геополітичну підтримку. Раніше вона ніколи не мала політичного консенсусу щодо всіх своїх попередніх звитяг, а зараз має. Ми завжди були, як частина Росії. А коли намагалися в своїх війнах стати якось окремо, весь світ намагався нас не бачити. 

До нас може бути прикуто з часом менше уваги, але при цьому повинно бути завжди багато зброї. Знань щодо України у світі зараз достатньо.  Найкращим уявленням про Україну є і будуть ЗСУ.

Наше найслабше місце — Африка. І Південна Америка. Ми повністю програли Південь. Ми не маємо там підтримки. На Півдні вважають, що Україна є колонією, яка зараз відходить від однієї держави іншій. Багато країн також не можуть собі дозволити підтримку Україні. Інші вичікують. Але що є добрим, що за нами Захід". 

Україна і свобода

"Україна тепер буде завжди асоціюватися зі свободою. Із великим бажанням свободи і вільним життям. Це як ідея Давида і Голіафа. Україна не є аж такою великою спільнотою. Але вона тримає удар страшнішого і сильнішого суперника і перемагає його. І тут виникає питання, як Україна, настільки поділена в різний спосіб всередині, є такою згуртованою і має можливість тримати цей удар?  

Концепція свободи і концепція гідності — це концепція, яка виникла в європейській культурі. І потім поступово поширилася на весь світ. Європейці нас цього навчили, а ми тепер їм про це нагадуємо. Ми боремося за те, чого вони нас навчили.

Часто свобода в Європі не означає комфорт, а комфорт не означає свободу. Зараз у світі спостерігається криза свободи. Щоб були цінності свободи, їх треба постійно доводити і підтверджувати. 

Ми бачимо, як Європа зараз починає мобілізовуватися. Україна примушує Європу молодшати і стрункішати. Українці є своєрідною віагрою для Європи". 

Читати також: Трагедія Бабиного Яру через 80 років — погляд історика

Україна та світовий інформаційний простір

"Добре, що ми навчилися всім говорити про нас. Але у нас досі немає таких інформаційних пропагандистських ресурсів, які має Росія. Неможливо контролювати інформаційний потік. Потрібно в нього входити.

Нація — це комунікація. Нема комунікації, нема нації. Якщо населення не виїжджало за межі свого села або міста, то це багато про що говорить. Комунікатор будується державою. Держава свого часу не виробила достатньо трансформації, щоб її було чутно у світі. А це питання безпеки, це питання образу України". 

Війни Росії

"Російська армія воює однотипно. Ми це бачимо в Чечні, у війні на Кавказі. У них немає поваги до людського життя і людської гідності. Люди в Росії є витратним матеріалом. Вони готові терпіти все, лише б мати "великий" статус. 140 мільйонів дозволяють керувати собою одній божевільній людині. 

Їхні методи на полі бою: закидати ворога трупами. Один солдат повернувся на поле бою через кілька десятиліть і побачив гори непохованих скелетів. Якщо вони своє життя не вважають гідним, то чого вони повинні вважати життя когось іншого гідним. 

Для нас методи війни Росії "по старинці" є трагедією та щастям одночасно. Чому щастям? Бо якби було інакше, то ми б зараз не були переможцями. 

Ця війна нагадує багато попередніх їхніх воєн: затяжних, позиційних. Тут виграє той, хто може довше її витримати. Той, хто перший колапсує, той і програє. 

Якщо Путін використає ядерну зброю, тоді це і буде відрізняти цю війну Росії в Україні від інших. 

У багатьох було очікування, що ця війна буде високотехнологічною. Але з'явилася лише нова риса в новій війні Росії: це незалежна Україна і те, що ніхто не сподівався, що Україна може добре воювати". 

Світ і російська культура

"Країни Балтії або ті європейські країни, які останніми приєдналися до ЄС добре знають, що таке Росія і її культура. Стара Європа закохана в російську культуру. Особливо Франція та Німеччина. Німці ще й мають комплекс перед Росією. Вся Європа занадто далеко від Росії, щоб бачити її справжню. 

Російська культура — це красива вітрина. Всі бачать лише одну сторону Достоєвського, але не бачать іншу. Бо треба бути поляком, литовцем або українцем, щоби показати токсичність того ж Достоєвського. Француз чи німець цього не зрозуміє. 

Я не вважаю, що музей Булгакова в Києві треба закривати. Там має бути обов'язково експонат, який вказуватиме на російську токсичність. Митці є дуже різні. Часто вони є навіть небезпечними. І про це також треба знати і постійно нагадувати.

Путін сам знищує російську мову та російську культуру, сам нівелює її. Російська культура має існувати, але перестати бути великою"

Світ і українська культура

"Захват Україною у світі з часом впаде. Зараз це гостра фаза. І цими обставинами ми повинні скористатися. Ми повинні перетворитися в щось інше. 

Українська культура — це культура майбутнього. Вона обов'язково буде блискучою. У неї великі шанси зараз. Генії повинні мати певну атмосферу, щоби вони мали можливість "вибухнути". Часто сплеск культури пов'язаний із війною. Україна має всі можливості стати центральним європейським тигром.

Армія наша відкриває нам нові шляхи. Українська культура цим повинна скористатися, щоб стати світовою культурою. До сьогодні складалося враження, що ми перебуваємо на рівні маленької країни, такої як, припустимо, Естонія. Це треба змінювати. Війна стає такою можливістю.

Українська культура зараз має великий шанс на "вибух" в доброму сенсі. Але при цьому має бути глибоке проникнення. Як Достоєвський проникав зіпсованими душами. Таким потужним творцем в хорошому і доброму сенсі в Україні може стати Артем Чех, Сергій Жадан. Саме такі письменники стають детонізаторами зрушень. Молоді люди можуть і мають зараз можливість щось сказати"

Історики

"Всі добрі історики україномовні. Вони не кажуть, що напишуть, бо процес ще не закінчився. Війна закрила один період в історії і відкрила новий. Україна стала глобальною. Але що точно, то це те, що ми стоїмо перед лицем творення нової України. Цілком іншої якості. Комплекс хуторності і меншовартості зараз горить. А буде тліти ще довше. Я боюся, щоб ми не мали комплексу гордині. Задоволення від головокружіння успіхом сповільнює ці ж успіхи. Після перемоги ми повинні мати чітку програму майбутнього України.

Тепер вже в світі не вірять російським історикам. Факти і буття визначають нашу свідомість"

Розквіт України

"Українці почнуть розуміти, що вони одночасно і різні, і однакові. Все буде залежати, яким буде статус російськомовних і російської мови в Україні. Україна буде все більше ставати одномовною та однокультурною. Це не буде швидко, але цей процес вже запустився. Це питання двох-трьох поколінь. Російська мова може залишитися мовою приватного спілкування. Українська мова повинна зайти туди, де вона ніколи раніше не була: це IT та музика"

Донбас і Крим

"Зникне криза в Україні і ми також станемо іншими. Знаючи наш характер, то я передбачаю, що наша перемога почнеться великими сварками. Але коли страх цей проговорений, то він стає меншим.

Коли повернеться Крим та Донбас, то людям там будуть подавати правду через телебачення, яке буде в них викликати одразу шок. Щоб вони про себе почули всю правду. 

Війна багато речей обнулила. Треба буде будувати донецьку інфраструктуру з нуля. Будуть величезні надходження від Заходу. Будуть створені нові структури. З грошима прийдуть і нові проєкти. Треба навчити людей жити там"

Розмови про Зеленського

"Часто демократія вимагає жертв. На початку війни серед світових політиків говорилося про те, що було б, якби Зеленського вбили на початку війни. Звісно, що це було би трагедією. Але на хід війни це б не вплинуло. Бо кожен мер міста веде себе, як Зеленський. Це говорить і про те, як функціонує наше військо. Путін втручається на рівні командування полковників. А це дуже важливо".

Книги від Ярослава Грицака

"Фукідід "Історії Пелопоннеської війни", Клайв Льюїс "Просто християнство", Камю "Чума". Книга Ярослава Грицака".

Фото: Уніан