Чим турецька влада пояснює, що російське судно відпустили
Два дуже потужних спеціалісти були запрошені до посольства Туреччини в Києві. Зустрічався спеціальний радник посла. Виклик посла до МЗС — це серйозно. Туреччина думала, що їй вдасться показати своє рішення як компроміс, не давши вивантажити українське зерно на турецькій території і відпустивши грабіжників разом із зерном. 7 липня на цій закритій зустрічі з двома експертами наші експерти дуже чітко означили турецькій стороні, що питання зерна для України — це більше, ніж просто війна. І більше, ніж просто пограбування. Це ситуація пов'язана з історичною пам'яттю і Голодомором. І це ситуація, яка може бути дуже глибокі, багаторічні і далекоглядні наслідки для турецької сторони.
Турецька сторона навела прикладом випадок, коли кілька місяців тому до Єгипту мало зайти російське судно з зерном. І тоді на заклик української сторони Єгипет не пустив судно до себе в територіальні води, і воно їх покинуло. І представники навели це як приклад, чому ж не можна було відпустити судно з зерном і Туреччина його також не прийняла. Українська сторона дуже чітко прояснила, що маніпулювати цим не треба. Тоді було завчасно повідомлення єгипетську сторону і просто судно не увійшло в територіальні води Єгипту.
Цього разу російська сторона сама визнала, що це зерно було завантажено в Бердянську, в місті на материковій Україні, що це стовідсотково українське зерно і жодних ігор зі змішуванням з російським зерном немає. Воно потрапило в територіальні води Туреччини і було на якірній стоянці. Українська сторона цього разу звернулась із запитом арештувати його і надала міністру юстиції Туреччини Бекиру Боздагу всі матеріали кримінальної справи, яку веде Нацполіція України, а справу якій передала Генеральна прокуратура України. Тому відповідь турецької сторони, що це аналогія з єгипетським випадком, є абсолютно недоречною.
Я думаю, що українська сторона зараз дає можливості турецькій стороні зберегти обличчя і знайти, можливо, більш глобальне рішення по всіх турецьких портах, бо в напрямку Ізміра зараз рухаються ще два російських судна з українським зерном.
Про політику Туреччини щодо України та Росії
Нам іноді здається, що наша війна, наша трагедія, наші смерті бентежать всіх у світі так, як і нас. Це неправда. Треба прагматично та реалістично розуміти, яке місце ми посідаємо в культурних та соціальних зв'язках, що представляє Україна для світу і чим живе зараз конкретна країна.
Туреччина зараз живе виборами наступного року. В неї сторіччя республіки, в неї 20 років при владі на різних посадах Ердоган, який був тричі прем'єр-міністром і вже другий термін президентом, і йому порахували, що він ще раз має йти на другий термін нібито внаслідок зміни Конституції. У них дуже потужна економічна криза, якої не було з 2001 року, коли Ердоган потім переміг на виборах саме на хвилі кризи попередніх влад. У нього дуже погані рейтинги порівняно з об'єднаною опозицією, і він може їх програти, як програв вперше вибори 2019-го року у найбільших містах країни — Стамбулі та Анкарі. І тому Ердоган живе внутрішнім життям. І зовнішня політика — це лише частина для внутрішньої політики.
Звичайно, Ердоган і Туреччина Україну вважають стратегічним партнером, а Росію сусідом. Безперечно, Росія для них в далекоглядний перспективі це противник, і завжди так було. Росія — це країна, яка не дає Туреччині розвиватися на Кавказі в Центральній Азії, яка з загрозою для Туреччини в плані її східних провінцій і проливів, зокрема йдеться про намагання Росії взяти під контроль вихід до Середземного моря та Світового океану. І від жодних своїх імперських планів Росія не відмовилася.
Окрім байрактарів, Туреччина робить багато чого міцного та потужного для України. Але це не обнуляє такі складні речі, як толерація торгівлі пограбованим зерном і не тільки.
Про пограбування металу
Ця тема, можливо, не така символічна, як зерно, але по грошах це значно більше. Це справді пограбування України, її економічне знекровлення. Метал зі знищеного росіянами Маріуполя намагаються тишком-нишком маленькими кораблями перевозити до Ростова та поширити Росією. Хоч це і метал Ріната Ахметова, але це гроші країни, її ресурси та податки. Відтак, Росія грабує Україну як країну, вбиває громадян і знищує бізнес.
Що може змінити двояку позицію Туреччини
І турецьку, і українську сторони підштовхнути один до одного може більш щира позиція Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки. Чітке виконання домовленостей ми бачимо з боку кількох партнерів — Великої Британії, Польщі, Литви. До них близька Туреччина, але з боку Сполучених Штатів і Євросоюзом ми не до кінця впевнені в їхній щирості. Тому що навіть санкційні речі, пов'язані з Росією, залишили шпарини для компаній, які якимось чином не потрапили під санкції, і кораблі яких ходять.
У місті в південно-східній Туреччині корабль "Михаил Ненашев" привіз з Севастополя найбільший об'єм зерна — 27 тисяч тонн. Цей корабель належить фірмі, материнська компанія "Южный центр судостроения и судоремонта" якої не потрапила під санкції. Хоча решта 28 дочірніх компаній з концерну "Об'єднана суднобудівна корпорація", який близький до путінських олігархів, під санкціями. І ця 29-та компанія є засновницею судновласника, який має флот з трьох великих балкерів, які перевозять зерно. І це питання до міністерства торгівлі США, чому так сталося. І таке ж питання у нас є Євросоюзу, чому компанії Siemens та Walter продовжують продавати обладнання, зокрема високоточні верстати, для виробництва ракет, якими вбивають українців. Так, ми поки не маємо доказів, що прямих продажів немає. Є ланцюг посередників, але ця продукція опинилася в Росії. І ми можемо бачити по відкритих реєстрах, зокрема "Госзакупки", що верстатами цих компаній можна робити ракети.
Відтак, якби Європейський союз більш активно впроваджував санкції і показував свою дієвість, то Туреччина б приєдналась. Наразі Туреччина бачить цю нещирість, бачить можливість залишати бізнес для путінського оточення. Туреччина бачить ігри на території України. Найбільший ресурс України — це люди. Ми країна з культурними та освіченими людьми. І цей людський ресурс дуже потрібен у світі.
Ми озвучили, що треба робити нашим головним союзникам — Сполученим Штатам Америки, Європейському Союзу: або це справді нищівні санкції, або все, що робиться — це ігри. І це треба чітко озвучувати. І Туреччина — це не найбільша наша проблема.
Фото: Getty Images
