Мобільний додаток

Вибори в ОРДЛО в 2021 році: чи взагалі вони можливі, що про це говорить Конституція

9.11.2020 р., 12:18

Голова української делегації в Тристоронній контактній групі з урегулювання на Донбасі Леонід Кравчук заявив про можливість проведення виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей 2021 року. Про конституційність такого кроку та різні аспекти цього виклику розповідає Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі Опора.

На "Інтерфакс-Україна" були опубліковані тези Леоніда Кравчука про план спільних кроків для ТГК з пропозиціями повного припинення конфлікту, демілітаризації і так далі. Зокрема йшлося про те, що згідно з цим планом не пізніше 31 березня 2021 року на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей мають бути проведені місцеві вибори відповідно до Конституції та законів України із дотриманням стандартів ОБСЄ.

"Це процес обміну документами між сторонами, а саме Російською Федерацією та Україною, через ОБСЄ. І в цьому документі є певний план заходів, послідовність дій, як це бачать сторони для реалізації мирного плану врегулювання ситуації на Донбасі. Пункти, озвучені і Леонідом Макаровичем Кравчуком, і віце-прем’єром Резніковим, з одного боку, не викликають особливого занепокоєння, тому що там немає нічого нового. Єдине, що сенситивно було сприйняте суспільством, – це озвучення конкретних дат, які не відповідні до завдань, які стоять перед сторонами. А саме, коли українська сторона говорить про те, що необхідно організовувати вибори відповідно до українського законодавства та європейських стандартів, озвучує дату 31 березня, ми розуміємо, що це безперспективно і за своєю суттю є оксюмороном", – зауважує Ольга Айвазовська.

Існує загалом низка засторог, чи можуть та за яких умов можуть відбуватися вибори на українських окупованих і неокупованих територіях. 

Експертка перелічила їх: "У нас немає законодавства, яке регулює вибори на непідконтрольних територіях, тому що таких виборів в юрисдикції України організовано бути не може, як і за фінансування української сторони, тому що виборчий процес фінансується або з державного бюджету, або з місцевих бюджетів через відповідні субвенції. Конституція нам говорить, що виборчий процес, як і референдуми, регулюється виключно законами. А спеціального закону або окремої глави, або окремого розділу, щодо організації виборів там у Виборчому кодексі станом на зараз немає. Втім, я завжди звертаю увагу на статтю 37 Конституції, яка забороняє створення та діяльність організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету, територіальної цілісності і таке інше. Тому коли ми говоримо про будь-який виборчий процес, йому має передувати не просто етап демілітаризації, про яку також йдеться в загальному плані з боку України, і це абсолютно логічно, без цього етапу жоден політичний трек не може бути реалізований, а й про недіяльність в контексті політичного інституту виборів будь-яких організацій, або тим паче політичних партій, які вже вдавалися до насильницьких дій проти суверенітету та територіальної цілісності. Якщо ми говоримо про незаконні збройні формування, про представництво РФ там, про кадровий резерв, то на основі політично-мілітарних груп, які там присутні, не можуть бути створені ані політичні партії, ані якісь групи, які хочуть організовано брати участь у політичному процесі. 

Якщо ж говоримо про мінародні стандарти, то згадуваний Копенгагенський документ ОБСЄ дає нам перелік тих стандартів, які мають бути забезпечені державами в ході виборчого процесу і щодо інших політичних важливих етапів. Саме в цьому документі, у пункті шостому, держави-учасниці, члени ОБСЄ беруть на себе зобов’язання відмежовувати інститут виборів від будь-яких збройних організацій, терористичних організацій, які використовують насильство, і це насильство використовується або в інтересах цих груп, або інтересах третіх сторін. Тобто пункт шостий Копенгагенського документу майже описує чинну ситуацію, хоча він був прийнятий 28 років тому. Стартувати з політичного треку в новинне середовище України Леоніду Макаровичу було не варто, адже суспільство звернуло увагу саме на це, а не на те, що Україна висунула інші вимоги до іншої сторони, а саме розведення, відведення, виведення незаконних збройних формувань з території, повернення кордону під контроль принаймні СММ ОБСЄ місії, назвали навіть конкретні кількості спостерігачів, які мають бути озброєні, – вже до 1500 осіб, повернення незаконно утримуваних осіб, тобто обмін заручниками, хоча заручники не можуть бути з української сторони, а лише з іншого боку, і, по суті, демілітаризація.

Демілітаризація – це дуже складний процес. Якщо посилатися на інші практики, міжнародні конфлікти, внутрішні збройні конфлікти, то демілітаризація займає місяці, а то й роки часу, коли дається спочатку n-на кількість днів або місяців на здачу зброї всіма, у кого вона є. Потім якщо відбувається моніторинг, контроль, і виявляється зброя хоча б у когось, то ця особа відразу йде до тюрми на декілька десятків років. Ця практика така, тому що треба людей спонукати позбавлятися зброї, якщо ми говоримо про легке озброєння. 

В цілому, план, який озвучений українською стороною, не містить нічого нового. Він в тій чи іншій формі відтворює Мінські протоколи, крім одного пункту, а саме повернення кордону, а також українська сторона пропонує створити п’яту робочу групу у ТКГ, якої зараз немає, а саме щодо кордону та перемовин на цю тематику.

Але російська сторона уже публічно заявила про невідповідність цього плану Мінським домовленостям і, я думаю, буде блокувати будь-які пункти, в тому числі перші, які є безпековими і без них жоден політичний трек реалізований бути не може".

Нагадаємо, що право представляти ТКГ Леоніду Кравчуку делеговано президентом Володимиром Зеленським. Ольга Айвазовська зауважує, що це президентське право і він в такій формі його реалізовує. Інше питання, що в ТКГ є і народні депутати, зокрема в різних підгрупах, а також віце-прем’єр пан Резніков, який має посаду в уряді, і, вочевидь, за презентований план відповідає не лише Леонід Кравчук.

Разом з тим, експертка каже: "Цей план нереалістичний. В ті терміни, які озвучені паном Кравчуком, реалізувати жоден пункт цього плану фактично неможливо, тому що починається з того, що російська сторона не визнає себе стороною конфлікту, відповідно, зобов’язань на себе ніяких брати не буде, а зобов’язання ключові для України і були, і залишаються зараз – це питання безпеки і кордону. Друге, це те, що ця комунікація має бути постійною і не прив’язаною до якихось конкретних дат. Принаймні не вони першочергово повинні надаватися суспільству для резонансу, для несприйняття, зокрема коли ми говоримо про політичний трек, а саме вибори".

Фото: УНІАН

Вибори в ОРДЛО в 2021 році: чи взагалі вони можливі, що про це говорить Конституція

Новини по темі