Щиро вітаю вас, Павле, із почесною відзнакою. Вже сьомий рік триває окупація Донбасу та Криму. Ви були вимушені виїхати з півострова, де проживали. Якою, на вашу думку, має бути журналістика за умов гібридної агресії Росії та яка роль в ній журналіста?
На мою думку, журналістика має кілька дуже влучних місій. По-перше: вона повинна просто описувати прості речі, нічого при цьому не спрощуючи. А, по-друге: повинна впорядковувати оточуючий хаос стану сенсів. Одночасно, ми маємо розуміти, що сьогодні, на відміну від 40- 60-х років, ми живемо не в епоху "дефіциту інформації", а живемо, коли інформації навіть більше, ніж потребує глядач чи читач. І в цьому просторі "білого шуму", журналістика повинна контекстуалізувати інформацію – не тільки сповіщати про події, а і наголошувати, що є справді – важливі події, як пов’язані різні події між собою, і – за якими тенденціями в суспільстві ми спостерігаємо.
Ми знаємо, що в Україні є канали, які впливають на українців і формують їхній світогляд, який може не збігатися з суспільними інтересами. Суспільне радіо і телебачення, попри свою вагу, самотужки не може здійснювати "правильний" вплив. Чи є в нас вихід із цієї ситуації?
Насправді, наша країна залишається так би мовити "аналоговою" – майже 70 відсотків населення продовжує отримувати інформацію виключно з телевізорів, які вони дивляться, і які належать великому бізнесу в Україні та фінансово – промисловим групам. Хочу нагадати, що на вітчизняний медіапростір є великий вплив росіян, як приклад – медійний холдинг, що належить Віктору Медведчуку, або портали, на кшталт "Страна.UA", блогера Шарія. Це все є – російський медіапростір, російське бачення України, спроби нав’язати українцям російське бачення української внутрішньої політики. Чи можна все це якось спинити? В мене немає відповіді, тому що, важливу роль грає те, хто саме платить в країні за контент. На жаль, Україна – не багата, а бідна країна Східної Європи, і в нас споживач не звик сплачувати за контент, і окремі медіа існують на гранти, які сплачує різні товариства, олігархи, або і окремі медіа отримують фінансову допомогу з Москви, від Кремля, або – з бюджету, як Суспільне мовлення. Усілякі спроби медіа бути бізнесом, вони не дуже працюють у ситуації, коли наша країна залишається "країною бідних людей", і ця ситуація буде тривати.
Павле, крім вашого імені, на минулому тижні в суспільному обговоренні лунало ім’я ще одного журналіста – Дмитра Гордона, який спершу взяв інтерв'ю у Наталії Поклонської, яка зрадила Україну 2014-го року, а потім у людини, яка керувала окупацією Донбасу – Ігоря Гіркіна. У суспільстві розгорнулася дискусія, чи може журналіст брати інтерв’ю у терористів та окупантів. Якою я ваша думка з цього приводу?
Це складне питання і в мене буде складна відповідь. По-перше, я не вважаю Дмитра Гордона журналістом. Я вважаю, що все своє життя він займається шоу-бізнесом. А іноді, взагалі, заробляє не дуже порядно – ми пам’ятаємо, коли він прославляв, рекламував усіляких екстрасенсів та "лікувальні пірамідки". На мою думку, це була етична катастрофа і так не можна робити. Він, як метрдотель від світу шоу-бізнесу, який навчився колись кивати головою під час інтерв’ю, тому жодного сенсу, з журналістської точки зору, в тому, що він робить, я не бачу. Під "інтерв’ю" ми маємо розуміти два типи: це – або сповідь, або – проповідь. І надавати простір людям для проповіді ми маємо тільки людям, які мають велику суспільну легітимність. Тобто не бачу нічого поганого в тому, щоби надати такий медіапростір для Любомира Гузара, наприклад. Інший жанр інтерв’ю – сповідь – коли журналіст готує складні запитання і буде тиснути на свого візаві, щоб не не дати йому уникнути відповідей. І коли готуються такі інтерв’ю, треба чітко розуміти кінцеву мету – для чого Ви це робите. Якщо Ви це робите лише для того, щоб заробити додаткових підписників та збільшити перегляди на Yоutube, то тоді Ви вже працюєте у бізнесі. Вважаю, що інтерв’ю можна брати у будь-яких людей, але є два великих "АЛЕ". Перше – Ви повинні розуміти навіщо насправді Ви це робите і – не робити інтерв’ю в прямому ефірі, а робити, наприклад – на диктофон.
фото - pen.org.ua
