Писати музику і вчити інших, попри війну та цензуру — композитор Грабовський згадує вчителя — українського класика Бориса Лятошинського

Писати музику і вчити інших, попри війну та цензуру — композитор Грабовський згадує вчителя — українського класика Бориса Лятошинського

Борис Лятошинський — це композитор, який вивів український симфонізм на світовий рівень. Учень Глієра, який зазнав тиску і критики від радянської цензури за свою музику, не менше, ніж відомі Шостакович та Прокоф’єв, лише зараз стає визнаним, а його музика лунає в багатьох залах світу. Яким педагогом, композитором та людиною був Борис Лятошинський, згадує один з найвідоміших його учнів, композитор Леонід Грабовський.

0:00 0:00
10
1x

Борис Лятошинський народився 1894-го року в Житомирі. Його батько був викладачем історії та науковцем, а мати добре грала на фортепіано. Уже в 14 років Борис пише кілька музичних творів, які мають успіх у Житомирі.

У 1913 році Борис Лятошинський переїжджає до Києва та вступає на юридичний факультет Київського університету. Водночас він готується до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Рейнольда Глієра. А після запрошення останнього стає студентом його класу.

Борис Лятошинський

"Борис Миколайович був учнем славнозвісного Глієра з його операми і фортепіанними п’єсами, був музикантом класичного спрямування, і як викладач, був нащадком системи, яка прийшла до теренів російської Імперії в основному з німецьких земель", — розповідає учень Лятошинського композитор Леонід Грабовський.

Нищівна критика радянської цензури та звинувачення у "формалізмі" симфоній Лятошинського, які згодом оцінить весь світ

1918-го року в охопленому революцією Києві Лятошинський пише свою Першу симфонію. Її прем’єра пройде 1926-го, а диригуватиме оркестром вчитель Лятошинського — Глієр. Але, потім її чекає тривале забуття. Як і наступні 4 симфонії Лятошинського. Композитора піддала нищівній критиці радянська цензура, яка вважала його твори буржуазними.

Другу симфонію у 1937-му критикували за небажання "наблизитися до яскравого і хвилюючого радянського життя і перемогти в собі тяжкий тягар формалізму". У листі до Рейнгольда Глієра Лятошинський писав: "Зараз цілковита плутанина — безлад на музичному фронті. Вхопилися всі за те страшне слово "формалізм" і шиють його всім. Будь щось комусь не до вподоби, як він одразу ж замість того, щоб зрозуміти, відмахується від цього і каже, що це – формалізм. Все хоч трохи складне – формалізм".

У 1948-му після завершення Другої світової війни Лятошинський пише Третю симфонію Під час першого виконання на концерті пленуму Правління Спілки композиторів України, твір вітають стоячи. Але, невдовзі його оголосять "порочним твором". Мовляв, композитор виступає "не як радянський прихильник миру, а як буржуазний пацифіст". Лятошинський захворів на депресію і писав: "як композитор я мертвий, і коли воскресну, не знаю". Спілка композиторів України на зборах за участю гостей із Москви Коваля та Захарова назве симфонію "формалістичним мотлохом, який треба спалити". За кілька років Лятошинський її змінить, переробить фінал. Такою симфонія є і нині. 

У кінці двадцятого століття диск із симфоніями Лятошинського, виданий у США фірмою "Марко Поло", визнаний кращим записом року.

Він мене захищав, як орел пташеня – учень Лятошинського Леонід Грабовский

У ті важкі для Лятошинського часи, його учнем став нині відомий український композитор Леонід Грабовський: “Коли я його вперше побачив у 1954 році, він вже був цілком сивий. І вже потім я зрозумів, чому він посивів за ці роки, бо ще в 1948 році він мав своє, досить таки темне волосся”.
Радянська цензура його не зламала. Лятошинський пише ще дві симфонії – №4 і №5. Також пише симфонічні поеми, хорові, камерні та вокальні твори. Леонід Грабовський розповідає: "Це були його пізні симфонії, плюс – "Польська сюїта", яку я вважаю однією з значних і дуже недооцінених його творів, де дуже багато яскравих музичних тем і образів. І його четверта і п’ята симфонії, які він писав саме в 60-ті роки. Я думаю, що він відчув, що все це старе ніколи не повернеться, ця "сталінщина", весь цей репресивний режим, зі щоденною небезпекою опинитися в лабетах КДБ. Нагадаю, як відомий факт, що Шостакович у 30-ті роки лягав спати, а біля себе ставив скриньку, яку треба було б узяти, якби уночі за ним прийшли арештовувати… Я думаю, що Лятошинський пережив те саме, після третьої Симфонії , після погромної тої критики 1948 року …І вже у 60-ті він почав "відтаювати" і відчув, що його надбання ще з 20-х років – можуть жити, і ці паростки і дали життя четвертій Симфонії! Думаю, що і ми його теж надихали".

Борис Миколайович був дуже впливовим викладачем у консерваторії. Композитор Грабовський згадує як Лятошинський був дуже уважним до робіт своїх студентів: "Він усюди шукав основи гармонічності – гармонічної педалі в оркестрі… В кого цього не було, він вважав, що гармонія не проявлена і є недоліки над якими треба подумати. Або ще так: "ну, тут ви переборщили" – він мав на увазі такі речі, коли я писав свої "Симфонічні фрески", і там було дуже багато дисонансів, і він дуже любив дисонанси, не ухилявся від них, але зазначив, що з одних дисонансів побудувати музику неможливо".

"В совєтських, радянських консерваторіях, самостійна творчість починалася з перших курсів. І ось, на третьому курсі, коли я прийшов до Лятошинського, треба було писати струнний квартет, а на четвертому – симфонічну поему, на п’ятому – дипломну роботу. І всі ці три роки я провів під орудою Бориса Миколайовича, багато уваги приділяли оркестровці, оркеструвалися якісь уривки сонат, п’єси Шумана. Лятошинський дуже багато давав аналізувати, вказував, які твори треба проходити, очевидно, що його улюблені – Ліст і Вагнер", – згадує своє навчання у Лятошинського Леонід Грабовський.

Композитор розповідає як Лятошинський допомагав йому у створенні циклу "Чотири українські пісні для хору і оркестру": "Сама ідея цього твору виникла, ще коли я був у класі Ревуцького, який вчив мене як композитор має підходити до обробки народних пісень, давав мені завдання на цю тему, показував свої твори – і збірник "Сонечко", і інші речі, які тоді вже були видані. Тому задум "Чотирьох українських пісень…" виник як відповідь на "Три русскиє пєсні" Рахманінова, якими я тоді дуже захоплювався, особливо їх оркестровкою. Я знайшов ці чотири пісні в збірці 1954 року, в якій були різні совєтизм, яких я потім позбувся. Це було восени 1957 року… Лятошинський дуже багато мені допомагав, особливо в оркестровці і дуже сильно правив, особливо пам’ятаю як він правив в четвертій, заключній частині. І я вдячний Лятошинському за те, який остаточний вигляд набрали мої "Чотири пісні", які я подавав як результат дипломної роботи".

Лятошинський заохочував у своїх студентах творчі пошуки. Можливо, саме тому він є учителем багатьох сучасних українських класиків. Крім Леоніда Грабовського, це Іван Карабиць, Євген Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров. Його студенти створили так званий "Київський авангард" 1965 року. "Я дуже гнітився показувати йому усі свої роботи – авангардні опуси 1964 року, – каже Грабовський, – але, він реагував позитивно в цілому. І особливо незабутній для мене епізод, коли я написав "Симфонічні фрески" по мотивах малюнків Пророкова, і спочатку Блашков хотів виконати серед інших симфоній, то відразу донесли і мій твір прибрали, замінили чимось… Після цього зібрали композиторів і "устроілі заслушиваніє", там Гліб Таранов сказав: "Ето проізвєдєеніє ляжет на полку", а Лятошинський відповів: "Ми всє полковнікі здєсь!" І потім він почав страшенно захищати мене, особливо, з боку партійників, кар’єристів, які почали накидуватися на мій твір, що він абсолютно антинародний, атональний і т.д. Лятошинський тут, як орел, захищав своє пташеня. Отак, я запам’ятав найяскравіший його прояв на публіці".

Останні новини
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
Новини по темі
Леонід Фінберг про "1000 і одну книжку", філософський словник і кота Бучика
Статистика свідчить про мовну стійкість громадян України ― Кремінь
Знищення лісосмуг призведе до пилових бур в Україні — еколог
Руслан Гаврилюк про історію українських ГЕС: навіщо будували і що отримали для довкілля?
"Найповніше зібрання творів": Тетяна Волошина про виставку "Алла Горська. Боривітер"