– Чи справді високий лоб – це високий розум?
– І так, і ні, оскільки лоб може бути високий, може бути широкий, може бути прямий чи скошений. На ньому можуть бути своєрідні "шишечки" і кожна ця характеристика говорить про окремий аспект інтелекту. Коли ми кажемо розум, що ми маємо на увазі? Вчені досі не розуміють, що таке розум і як його вираховувати. Але моя практика показує, що люди з високими прямими лобами – це люди, в яких дуже добре розвинуті лобні долі кори головного мозку, які відповідають за аналітичні процеси, послідовність, вміння рахувати. Тому ці люди знаходять себе в аналітичних, математичних професіях.
– Тобто з дитинства можна сказати, що дитина буде інтелектуалом, якщо має високе чоло?
– Треба розбиратися з термінологією: ми кажемо не про інтелект, а про інтелектуальний потенціал. Людина може мати вищий інтелектуальний потенціал, якщо вона його розвиває. А щодо того, хто де працює – це рулетка. Сьогодні є дуже багато психодіагностичних методів, які дозволяють знайти роботу за талантом, але це тільки починається, тому багато людей працює там, де доведеться.
– Але фізіогноміка – це все ж таки наука чи один із способів пізнання людини?
– Якщо говорити виключно науково, то фізіономіка – це один із об’єктивних методів психодіагностики, яким кожна людина може виміряти досліджуваного і отримати однакові результати і на базі цих результатів робити свої висновки. Фізіономіка – це не наука, це метод, який може використовувати інші наукові методи.
– Багато психологів використовують метод фізіогноміки?
– Офіційно ні, і це дуже добре. Спочатку була китайська фізіогноміка, яка покладається на фен-шуй, європейська фізіогноміка покладається на індивідуальну сублімацію кожного автора. Є не дуже коректні статистичні американські підходи, де немає жодної основи, розуміння, що вони рахують і як. Але та методика, за якою працюю я, покладається на фізіологію людини: ми знаємо слово "психосоматика", а ми працюємо з соматопсихікою. Про що це? Як наше тіло зумовлює спосіб сприйняття, аналітики і дії. М’язи з’явилися раніше, ніж перші нервові клітини, а нервові клітини з’явилися не для того, щоб ми були розумними, а щоб ми краще споживали їжу. Тому фізіологія є фундаментальною. Треба розуміти, що ми не з мозку виросли в тіло, а з тіла – в мозок.
– Де застосовується фізіогноміка?
– По-перше, це консультування: до мене приходять люди, щоб краще зрозуміти себе, які хочуть зрозуміти, чому вони саме такі. І краса в тому, що перші півгодини я не питаю, чим вони займаються, а просто розказую, що я бачу. А далі ми розмовляємо, наскільки це для них було коректно, наскільки вони з цим згодні. Інша частина – це підбір персоналу. Це одна з моїх найулюбленіших частин, адже кожна людина має таланти і якщо вона працює за цими талантами, вона почуває себе дуже гарно, впевнено та отримує гарні результати.
– А де можна навчитись фізіогномії?
– Є курси фізіогномістів, а далі – це самоосвіта. Ми розкажемо: "такий лоб, ніс, очі, вуха", а далі треба багато практики, консультування. Треба читати багато історій про людське життя, біографій, треба вивчати основи медицини, бо якщо ми не розуміємо, як функціонує наш фізіологічний апарат, ми не зрозуміємо, як відбуваються процеси.
– Наскільки, коли ти йдеш по вулиці, люди для тебе прочитані карти?
– До якоїсь міри. Для того, щоб людину проаналізувати глибоко, треба її гарно роздивитися, бо найменші елементи обличчя можуть змінити психологічний портрет. Проте який інтелектуальний потенціал, яка сила волі вроджена і набута, який рівень емпатії, імпульсивна чи зважена людина на 90% можна визначити миттєво.
– А як щодо очей та губ, їхнього розміру?
– Губи і очі – це органи сприйняття інформації про те, що таке світ. Губи оцінюють ситуацію тут і зараз: там є тактильні рецептори, як на пучках пальців. Коли губи великі, ми можемо висунути гіпотезу, що там більше рецепторів, людина краще відчуває і в своєму сприйнятті більш спрямована на чуттєве сприйняття. Але ми не можемо сказати, що людина зла чи добра, це питання виховання.
Щодо очей, ми дивимось великі вони чи малі, глибоко посаджені чи випуклі. Ліва півкуля, якою ми бачимо, більш заточена на синтез інформації, ніж на її сприйняття, тому ми бачимо те, чого нас навчили, і те, що ми хочемо бачити. Відтак люди з великими очима – це часто люди з великим IQ, акторськими талантами або дуже фантазійні люди. А люди з маленькими очима – дуже реалістичні, прагматичні, менше довіряють словам, а більше – своїм відчуттям.
ФОТО: pixabay
