Знайомтесь – Юлія ТКАЧ, художній керівник та головний диригент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства.
Художня керівниця та головна диригентка Академічної хорової капели Українського радіо Юлія ТКАЧ
Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА
Академічна хорова капела Українського радіо гідно презентує своє виконавське мистецтво в Україні і за кордоном. Це Іспанія, Італія, Франція, Нідерланди, Португалія, Польща, Туніс. У 2015 році на Міжнародному фестивалі-конкурсі Духовної музики у Польщі Хор здобув перемогу і в наступному році як почесний гість брав участь в Інавгураційному концерті фестивалю.
В житті завжди треба займатися улюбленою справою
– Пані Юліє, з чого все починалося? Чому обрали саме хоровий спів?
• Дитинство, мені років п’ять… Батьки збирались вести до музичної школи. Я навідріз відмовлялась… Але наснився мені цікавий сон, пов’язаний із концертом (я і зараз його пам’ятаю), зранку я буквально влетіла до батьків у кімнату і попросила відвести мене на музику. Отак все і почалось!
Скажу відверто, що в дитинстві я ніколи не намагалась бути лідером, вчилась гарно, була дуже дисциплінованою, але говорити перед великим колективом боялася, просто страх і все! Аби мені хтось тоді сказав, що я в дорослому житті буду щодня стояти і спілкуватися одразу із 60-ю артистами, ніколи б не повірила!
А ось музика була для мене тим єдиним місцем, де я могла не боячись нічого, бути відвертою, відкритою і вільною. Пам’ятаю свої відчуття – особливий стан і свободу під час виступів перед публікою. Я отримувала колосальну насолоду від можливості поділитись своїми почуттями через гру на роялі для великої аудиторії. Пам’ятаю як публіка завмирала. Мої вчителі так і казали: "Ти примушуєш себе слухати і це важливо". Мені, десь підсвідомо, подобалося, відчувала той зв’язок музики, переживань і настрою слухачів.
Мої батьки: мати – професійний музикант, батько – військовослужбовець – завжди наголошували, що в житті треба займатися улюбленою справою, тоді буде і чесно, і корисно! І я їм дуже за це вдячна.
Без пафосу і перебільшення, можу стверджувати, що музика для мене завжди була особливим Всесвітом. І вже в дитинстві розуміла, що без неї я не зможу, вона частинка мене. Я дуже добре пам’ятаю ті перші свідомі дитячі роздуми (сміється).
Далі юнацьке, доросле життя… Освіта, чудові педагоги…
– Як відбулось ваше знайомство з хором Українського радіо?
– З хором Українського радіо я здавала свій перший аспірантський виступ у 2002 році. Після того мене запросили на посаду хормейстера колективу (тоді була така посада). Відтоді я почала робити фондові записи.
Добре пам’ятаю першу художню раду, майже безсвідомий від хвилювання стан… Строгий голос Миколи Амосова, його ретельний, і, як завжди, високопрофесійний аналіз виконання, а потім вирок: приймаємо до фонду з поміткою "взірець"!
На посаді хормейстера працювала сім років. У 2012 році захистила дисертацію, звичайно на тему специфіки хорового виконавства.
– Чому обрали саме таку тему дисертації?
– Дуже довго стримувала себе і не хотіла починати роботу, бо трохи перемагала практика. Якось не думала, що написання наукової роботи настільки мене затягне і дасть зовсім інший рівень мислення. Тепер можу сміливо заявити: в кого є сумніви, чи починати писати дисертацію – однозначно – так! Це надзвичайно корисна і потрібна справа. Є одне "але" – робити це потрібно небайдуже, а з натхненням і любов’ю. Зараз працюю на кафедрі хорового диригування Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.
– А коли і як отримали пропозицію очолити колектив і стати головним диригентом хору Українського радіо?
• Це було так несподівано й неочікувано.
Вересень 2010 року. Я мама вже двох дітей (молодшому було на той час півтора року) знаходилась у декретній відпустці. 10 вересня – дзвінок від керівництва і прохання вийти на роботу. Їду на роботу писати заяву. У відділі кадрів Українського радіо зустрічаю Віктора Петровича Скоромного, який приніс заяву на звільнення. (Віктор Скоромний очолював хор Українського радіо з 1986 по 2010 рік. У вересні його запросили на посаду Генерального директора – художнього керівника Національної капели бандуристів.) я в розгубленості. Погано щось розумію. Іду до керівництва НРКУ. Пам’ятаю слова буквально: "Ми давно обговорювали вашу кандидатуру на посаду керівника хору. У вас високі професійні результати й чудовий вік очолити колектив. Розуміємо, що мала дитина. Подумайте, порадьтеся з сім’єю". Раджусь і… отримую підтримку!
Творчий колектив – це цінний скарб
– Як прийняв колектив? Які перші зміни здійснили?
– Дуже добре. Я знала традиції колективу хору як творчі, так і побутові, людей, стосунки і, звичайно, це спростило певні «революційні» зміни в колективі.
– Стосовно людських стосунків в колективі. Чи важко працювати з музикантами? Адже кожен з них має різний творчий освітній і виконавський досвід. Художній керівник це одне, диригент – інше. Як поєднуєте?
– Колектив у нас високопрофесійний, всі співаки мають вищу музичну освіту. До того ж у нас панує атмосфера людяності, і я вважаю це цінним скарбом. Колись мене в інтерв'ю запитали якого стилю я дотримуюсь при керуванні колективом: авторитарного чи демократичного. З того часу нічого не змінилось. В творчості є один керівник, і тільки він вирішує яким звуком будемо співати, який тембр чи інтонацію додати, а в повсякденному житті це щирі людські стосунки, взаємоповага.
Колектив, окрім професійної складової, це ще і людські долі, амбіції, жива людська природа. І тут треба бути ще й психологом. За ці роки ми стали майже однією родиною. Бувають моменти, які запам’ятовуєш на все життя. Коли ми вийшли з відпустки, пропрацювавши перший сезон мого керівництва, я вийшла до хору під оплески. Це так емоційно і незабутньо!
– Чому з безлічі виконавських мистецтв ви обрали саме хоровий спів?
– Відверто, я не знаю більш досконалого явища ніж хоровий спів. Бог, любов і хоровий спів! Це моя ціннісна система! Я так відчуваю генетично. Мій прапрадід був священиком, рід з обох боків дуже співочий і музично обдарований. Це свідомий потяг до хору.
До того ж мій педагог, Євген Савчук сказав мені дуже важливі слова: "Найскладніша справа працювати з людьми. Не диригування чи безпосередня хормейстерська робота, а саме робота з людьми…". Так і є. Хто грає на роялі, хто на скрипці, а тут хор, що складається з людей.. А ще, дав мені дуже важливу життєву пораду: "Ніколи не став особисте вище справи…". Думаю це – золоті слова та настанова всім диригентам.
– Завдячуєте своїм педагогам?
– Мені надзвичайно поталанило з вчителями. Це великі митці: Віктор Дженков, Євген Савчук, Володимир Рожок, Павло Муравський, Юрій Курач, які окрім професійної бази привили велику любов до хорового мистецтва і зробили його головною справою життя.
Знаєте, аналізуючи життя видатних диригентів-хормейстерів, спілкуючись не тільки професійно, а й особисто, приходжу до висновку, що без фанатичної, всеохоплюючої любові до справи нічого не буває. Хор стає частиною тебе, твоєї родини, близьких, друзів… Це непереборна сила… І всі разом з тобою думають про хор, говорять про хор, живуть хором…
Диригент – справа жіноча
– Скажіть, пані Юліє, а жінка-диригент це – мода, амбіції, чи поклик душі?
– У кого як. Все індивідуально. Але я не думаю, що музикою, тим більше, диригентською справою можна займатися виключно заради амбіцій чи моди. Зараз, дійсно, дуже активізувались жінки, але не тільки в Україні, і не тільки в диригентській справі. Це загальна тенденція…
– А для вас?
– Поклик душі з наявністю здорових амбіцій. Мода тут ні до чого.
– Чи складно вам конкурувати з чоловіками диригентами? Адже деякі музичні критики вважають, що це не жіноча професія і жінці не місце за диригентським пультом…
– Ці музичні критики, мабуть, чоловіки?! Насправді, вважаю, що головна роль жінки у постійному творенні, плеканні чогось нового і прекрасного. І мистецтво тут не є виключення. Народження і виховання дітей, збереження родинних традицій, творчі ідеї і їх реалізація – це все може створювати жінка, якщо їй дозволяють талант, сили, обставини. Щодо конкуренції – для того, щоб порівнятись з іншими, треба бути собою, дотримуюсь цієї думки.
– Київська музична афіша переповнена класичними концертами різних форматів. Як заманити слухача, що ви для цього робите?
– Не зважаючи на скрутні часи, мистецтво, особливо класичне, завжди утримувалося на плаву і часто, за рахунок ентузіазму артистів, тому, що у митця душа вимагає творчого самовираження. В нашій країні тільки нещодавно почали розуміти, що на класиці можна і потрібно заробляти, як це роблять в розвинутих країнах. Це потужний інструмент формування свідомості, між іншим.
В Америці в кожному штаті сотні хорів. В кожній загальноосвітній школі та коледжі по декілька хорів та оркестрів. Тож попит на мистецтво та хорову музику зокрема є, і завжди буде, тому що це, якщо хочете, наш український код ідентичності.
А для розширення аудиторії і враховуючи специфіку телебачення намагаємось поєднувати класичні академічні програми з більш доступними легкими жанрами. Нещодавно мали дуже успішний концерт, де виконували кавер-версії популярних західних композицій, частин з відомих мюзиклів. Такий формат, звичайно розширює аудиторію та приваблює потенційного слухача.
– Колектив хору Українського радіо має насичений творчий графік. Які пріоритети вибираєте як художній керівник колективу?
– Так, життя насичене і це дуже позитивний момент. Колектив тримається в творчому тонусі, а це позначається і на якості, і на виробничих результатах. А відмінна мистецька форма хору Українського радіо є моїм основним пріоритетом.
Насправді, у нас дуже багато напрямків роботи. Нещодавно, складаючи план діяльності колективу на рік, визначила аж сім таких напрямків. Пріоритетними є фондові записи, концертна діяльність, заповнення медіа-контенту радіо-, телеефірів, участь у медіа-проектах, популяризація національного хорового виконавства як у недійній, так і в мистецькій площині.
Тут дуже цікавий момент – хор Українського радіо поєднує в собі дві іпостасі. По-перше, як медійний хоровий колектив країни із суто специфічними задачами: робота на мікрофон, поповнення фонду, робота в медіа проектах.
По-друге, як потужний і стратегічно важливий творчий осередок країни в мистецькій системі координат. Це колектив універсальний за репертуарними і виконавськими можливостями, міцними традиціями, власним виконавським стилем. Він займає чітку й унікальну нішу серед провідних колективів України і світу. І ми маємо це чітко усвідомлювати. Тому пріоритет один – тримати колектив на високому професійному рівні, постійно поповнювати медіа-контент Суспільного мовника, гідно презентувати хорове виконавське мистецтво на всіх рівнях нашої діяльності.
– Останнім часом ваша творчість не обмежується лише хормейстерською роботою, диригуванням хору та підготовкою вокально-хорових повномасштабних творів з оркестром. Ви пішли далі. Досить часто вас можна бачити за диригентським пультом великих оркестрів країни. Як усе це вдається поєднувати?
– Так, маю велике щастя і досвід диригувати не тільки хором, а й оркестрами, причому найкращими оркестрами України. Почалося все з Національного камерного оркестру "Київська камерата". Разом з хором Українського радіо під моєю орудою ми виконали у концертах та записали до Фонду радіо чудовий твір Ігоря Щербакова "Стабат Матер". Потім Fantastic chamber orchestra, Національний академічний духовий оркестр України, наш Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.
А нещодавно мала честь представляти прем'єру хорового концерту А.Веделя-Л.Дичко "Тебе, Бога, Хвалим!"
Це вже Національний симфонічний оркестр України та, звісно, академічна хорова капела Українського радіо.
В моменти виконання, особливо повномасштабного звучання оркестру і хору, коли стоїш за пультом, відчуваєш ні з чим незрівняне відчуття єднання зі Всесвітом.
– Ви багато гастролюєте, виступаєте в престижних залах…
– Це і філармонії Варшави, Гданська, Вроцлава, Лодзя, Краківський льодяний палац, костел Маріяцький, Палац де ля Музіка Каталана у Барселоні… Екзотичними були гастролі до Тунісу у 2016 та 2018 роках. Амфітеатри Ель-Джему та Карфагену налічували понад 10 000 слухачів.
– Цього року колектив вже гастролював?
– Разом із нашим симфонічним оркестром відкрили оперний театр у Тунісі. На концерті був присутній Президент та члени Уряду країни. То була почесна й відповідальна місія.
– А як з концертами в Україні?
– Ми постійно щось відкриваємо. Наприклад 13 травня в Патріаршому соборі УГКЦ урочисто відкрили Міжнародний фестиваль "Київські музичні прем’єри". На це свято особисто завітав представник з Ватикану. Хорова капела Українського радіо у співтворчості з Національним симфонічним оркестром України представили світові прем’єри сучасної ораторіальної музики. В залі була присутня вся музична еліта України, що створювало особливу атмосферу під час концерту.
Хорове мистецтво, зокрема мистецтво Академічної хорової капели Українського радіо є поцінованим в Європі. Минулого року неочікувано отримали презент від Польської сторони. Під патронатом Президента Польщі був виданий компакт-диск з концертним записом у виконанні Академічної хорової капели Українського радіо.
Академічна хорова капела Українського радіо виступала у кращих залах Європи.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
