СМС-повідомлення, яке викликало хвилю емоцій
Світлана Остапа – голова Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Коли була зареєстрована юридична компанія, мені надіслав СМСку Олег Наливайко, що зареєстровано Національну суспільну телерадіокомпанію. І це правда, це було щось таке… в мене от троє дітей, це було щось таке, як народження дитини. Щось таке відбулося, дійсно дуже важливе особисто для мене, я добре пам'ятаю той день, це було щось неймовірне".
Олег Наливайко – голова Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення:
"В Україні працював пан Мортен Енберг, він був послом Ради Європи якраз в цей час в Україні. Він сказав, що от в мене один з моїх найщасливіших днів, це коли ви мені надіслали СМСку, що зареєстрована, створена… (НСТУ – ред.) Це якраз було одночасно, я відправив цю СМСку… Це знаєте, було таке свято, коли чогось в житті досягаєш, ти розумієш: там частинка є і твоєї роботи. Я тоді для себе відчував, що те, що планували, що зробили — воно відбулось".
19 січня 2017-го року на той час членкиня Наглядової ради Суспільного мовлення Світлана Остапа та Глава офісу Ради Європи в Україні Мортен Енберг отримали від голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка коротке, але таке довгоочікуване СМС-повідомлення. Повідомлення, у яке була вкладена багаторічна праця цілої команди активістів: "Національна суспільна телерадіокомпанія зареєстрована!". Розпочався новий етап в історії українських національних медіа, зокрема і Українського Радіо.
Суспільне мовлення – одна з найважливіших ознак справжньої демократії. Воно особливе тим, що не підвладне жодним політичним силам і жодним фінансово-промисловим групам. Не зважаючи на те, що фінансується воно з державного бюджету, система управління побудована таким чином, що влада не має впливу на зміст повідомлень мовника. Інформаційна політика Суспільного повністю незалежна і визначається самою компанією. Вона базується на ключових журналістських стандартах, серед яких — повнота, об’єктивність інформації та представлення різних точок зору. А в нашій державі місія мовника починається зі слів "Захищати свободи в Україні".
Чому ж мовник — суспільний? Тому, що все суспільство бере участь в управлінні Національною суспільною телерадіокомпанією України через формування наглядової ради. Меншу частину членів цієї ради складають представники кожної з парламентських фракцій і груп, а більшу частину — представники громадських організацій у різних сферах: освіти та науки, культури, журналістики, спорту, місцевого самоврядування, а також захисту прав людини загалом та окремих груп: дітей та молоді, людей з інвалідністю, національних меншин.Саме так забезпечується незалежність від впливу влади. Наглядова рада обирає правління, яке керує компанією на щоденній основі.
"Актуальність постала відразу після проголошення незалежності"
Процес створення Суспільного в Україні був довгим і не надто гладким. Його кульмінаційна частина припала на період між 2014-им і 2017-им роками, але насправді все починалося задовго до цього.
Вадим Міський – член Наглядової ради та секретар Наглядової ради Суспільного мовлення,дослідник історії радіо:
"В перший же місяць після проголошення незалежності у стінах Верховної Ради з трибуни, Микола Охмакевич, він уже 12 років тоді очолював держтелерадіо і буде ще очолювати наступні чотири роки Українську державну телерадіокомпанію, говорив з трибуни про те, що потрібно суспільне мовлення. Що суспільне мовлення від державного повинно зокрема відрізнятися тим, що громадськість долучена до прийняття найважливіших рішень в житті цього мовника. Він тоді пропонував створити певний наглядовий орган, який буде в себе включати представників громадськості і представників самого мовника. Це власне те, що дійсно вирізняє суспільне мовлення від державного мовлення. Що не держава ключовий замовник і контролер, а саме суспільство бере участь у прийнятті найважливіших рішень в житті компанії, зокрема стежить за тим, щоб його редакційна політика відображала спектр думок усього суспільства, а не представників чинної влади".
Втім, на початку 90-х головними були економічні проблеми. Все інше відійшло на другий план. Як тільки була подолана гіперінфляція, і українці змогли думати про щось інше, ніж засоби для виживання, питання суспільного знову вийшло на порядок денний.
"Перші рішення законодавчі, які парламент все ж таки ухвалив, це був аж 1997-й рік, коли ухвалили перший закон про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні. Цей закон був абсолютно непрацездатним, він так ніколи і не запрацював: як до цього керівництво держави призначали керівників державного телебачення і державного радіомовлення, так і продовжили призначати, і дискусії продовжували тліти в громадському середовищі, іноді вони виходили на рівень державних концепцій".
Революція гідності як поштовх до створення Суспільного
Наступного разу нагадали про необхідність створення суспільного два Майдани. Щоправда після першого питання швидше заговорювалося, ніж робилися реальні кроки. 2003-го Рада Європи вперше висунула рекомендації для України перетворити державні телеканали і радіостанції в суспільні. Ця резолюція виконана не була. Після Помаранчевої революції, 2005-го року пролунав ще один заклик європейських інституцій до української влади. Але це також не спрацювало.
У Верховній Раді періодично реєстрували законопроєкти, які мали запустити реформу державних телерадіокомпаній у суспільні, але до ухвалення вони не доходили аж до Революції гідності. Один із таких законопроєктів розробляли і за часів Януковича. Він міг би стати черговою спробою імітації діяльності, залишитися так і не ухваленим. Якби не втеча Януковича…
Вадим Міський – член Наглядової ради та секретар Наглядової ради Суспільного мовлення, дослідник історії радіо:
"Так за іронією долі склалося, що одразу після Революції гідності прийняли закон про суспільне телебачення і радіомовлення. Проєкт цього закону розробляли за часів Януковича. Зрештою цей проєкт і прийшовся в нагоді активістам і тим прогресивним парламентським депутатам, які одразу після перемоги Революції гідності вирішили, що це саме час. Взяли і ухвалили. Майдан ще не до кінця розійшовся, стояв квітень 2014-го року. Я дуже пам'ятаю ці дні, як ми з плакатами стояли перед Верховною Радою, вимагали ухвалення цього закону. Інфографіку я тоді створив таку, де пояснювалися ключові відмінності, я навіть сам ще їх до кінця всі не розумів, і ті люди, які писали цей закон, вони також до кінця ще не розуміли. Це були достатньо романтичні уявлення, що державне телебачення і радіо — вся ця махіна раптом повинна переорієнтуватися і слугувати суспільству".
"Ми не шукали легких шляхів і вирішили створити Суспільне на базі 30 каналів"
Загалом за роки незалежності обговорювалося багато ідей як саме створювати Суспільне. В результаті було вирішено створювати на базі державного мовлення. Зрештою, такими були зобов’язання перед Радою Європи.
Світлана Остапа – голова Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Таким чином намагалися вбити двох зайців, позбутися совкового спадку державних мовників і створити на їх базі суспільне. Це був дуже важкий шлях, це було щось безпрецедентне, тому що в Європі жодна країна не йшла таким шляхом. Звичайно набагато легше було створити суспільне на базі одного телеканалу і одного радіоканалу — і все. Але ми, знаєте, не шукаємо легких шляхів, і ми вирішили створити Суспільне на базі 30 каналів".
Вадим Міський – член Наглядової ради та секретар Наглядової ради Суспільного мовлення, дослідник історії радіо:
"Вони всі приєднувалися, всі 30 компаній. Це було дуже велике господарство, вони одна за одною приєднувалися до національного телебачення, таке поглинання відбувалося. Повністю штат переводився, всі балансові речі також передавалися на баланс телебачення. І зрештою телебачення, Національна телекомпанія України мала перетворитися з державного підприємства в акціонерне товариство з іншою назвою. Від того моменту мала би вже запрацювати і Наглядова рада, і інший спосіб призначення, і за іншою моделлю мало би йти фінансування цієї компанії".
Микола Чернотицький – голова правління Суспільного мовлення:
"Суспільне — по-перше, ніхто не розумів що це. По-друге, кожен регіон працював по-різному взагалі. Кожна філія, а це колишні обласні державні телерадіокомпанії, мала якусь історично складену ситуацію: хтось був багатший, хтось був бідніший, у когось було 100 людей, у когось було 400. Не зрозуміло, чому так склалося. А по-третє, люди довго працювали в цій всій системі, і вони звикли працювати на одного глядача, який працював в обласній адміністрації. У кожного він свій був, але це був головний клієнт, не суспільство. Тому в багатьох речах це було складно".
Світлана Остапа – голова Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Уявіть собі, треба було порахувати там все майно, оцінити його. Коли це почали робити, виявилося, що в частині обласних телерадіокомпаній приміщення не оформлені, земля не оформлена. І тоді ж уже війна тривала, у нас кілька телерадіокомпаній були — анексована Кримська і захоплені в Донецьку і в Луганську. А в законі прописано, що і на базі цих телерадіокомпаній має відбутися об'єднання і створення. А як провести аудит того, що там, на захоплених територіях? Це було неможливо, тому тут і податкова була залучена дуже щільно, ми обговорювали конкретно, як це все зробити, але в рамках законодавства, щоб потім не було претензій, і хтось в судовому порядку не відмінив це. Були внесені ще кілька змін до закону уже останньої нової редакції, наприклад, вони стосувалися іномовлення. Ми попросили вилучити іномовлення від нас, тому що ми не могли подужати об'єднання 30 компаній, плюс ще й іномовлення реформувати. Потім була внесена зміна, яка стосувалася студії Укртелефільм, яка також мала увійти до складу. Тому що там страшенний був спротив".
Але Суспільному мовленню, можна сказати, ще пощастило. Оскільки на голосування 2014-го ставилося одразу два законопроєкти. Один про реформу преси, а інший про реформу телебачення і радіомовлення.
Світлана Остапа – голова Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Закон про реформу преси провалили, тоді "свободівці" не дали за них голосів, а закон про Суспільне проголосували. І я тоді була в парламенті, я пам'ятаю це відчуття, коли ти 10 років за щось борешся, щось відстоюєш, і тут воно здійснилося. У нас тоді були в партнерах профільний парламентський комітет з питань свободи слова та інформаційної політики, який тоді опозиція очолювала, і в наших партнерах опинився керівник Держкомтелерадіо, Олег Наливайко, який прийшов сюди з НСЖУ, і він також підтримував всі медіареформи, це теж було дуже важливо тоді".
Українське Радіо у складі Суспільного
Після переобрання парламенту 2015-го року закон був ще раз допрацьований. Було прописано фактичний механізм перетворення 30 різних компаній в одну. Кабмін створив комісію з перетворення, яку очолив голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко. Але реалізація задуму виявилася складнішою, ніж здавалося.
З переведенням працівників та активів більшості державних підприємств попри проблеми все ж впорались. Аж поки справа не дійшла до Укртелефільму. Колектив підприємства виступив категорично проти приєднання, що призвело до термінових змін законодавства. І гальмування всього процесу створення Суспільного.
Цікаво, що розглядався альтернативний варіант, не з одним, а кількома окремими суспільними мовниками. І Українське Радіо мало всі шанси працювати як окрема структура.
Вадим Міський – член Наглядової ради та секретар Наглядової ради Суспільного мовлення, дослідник історії радіо:
"Дійсно на певному етапі Микола Томенко запропонував зміни до закону, яким передбачити після створення Суспільного мовлення, як єдиної юридичної особи, шляхом виділу з неї створити знов Національне телебачення, Національне радіо. І це, може, ще й пройшло би, але він запропонував створити так само шляхом виділу кожну з обласних державних телерадіокомпаній, і якщо по телебаченню і радіо дискусія ще могла мати місце, то відпускати обласні мовники, які відверто перетворилися, особливо в роки Януковича, на камеру, яка просто ходила будь-де за губернатором; це набувало абсолютно карикатурних форм в регіонах. Ми були, наприклад, на львівському телебаченні у 2015-му чи 2016-му році, і в ньюзрумі у новинарів телебачення висіло: листочок з обов'язками, що ти повинен зробити, коли приходиш на роботу. Подивитися, які події сьогодні в обласної державної адміністрації. Тобто, вочевидь, це не так мало би працювати. Ми зовсім іншу якість сьогодні бачимо на Суспільному мовленні, якість роботи новинарів, взагалі інформаційного мовлення, та й будь-якої сфери, з якою Суспільне мовлення працює. І розуміючи це, тоді громадськість була абсолютно єдиною в тому, що не потрібно ніяким виділом нікого відроджувати знову. Тільки те, що ми принципово домоглися цього рішення від парламенту, щоб все-таки була одна юридична особа. Інша ситуація, що накладається на це, довіра до тодішнього керівника національного телебачення Зураба Аласанії, якого призначили теж на початку 2014-го року одразу після перемоги Революції гідності. І в цілому громадськість мала розуміння, що є людина, якій можна довірити цей процес, і яка напевно зробить його таким, що унеможливить відкат назад до практик державного мовлення. Я думаю, що попри все, попри всі побоювання, які мали радійники, процес для Українського Радіо закінчився добре, тому що Українське Радіо продовжує розвиватися в складі Суспільного мовлення, продовжує жити повноцінним життям, освоює нові формати, стрімко розширилася FM мережа".
В’ячеслав Козак – член Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Ви знаєте, я приємно здивований, я чесно не знав, не очікував таких результатів. Я і мій колега Валентин Щербачов, ми ходили до Верховної Ради, коли ухвалювали закон про Суспільне, і ми просили депутатів голосувати за телебачення окремо, радіо окремо, тобто за дві різні юридичні особи, тому що ми вважали, що радіо дуже успішне, радіо самодостатнє, ми отримували дуже багато грошей від реклами, тобто ми не працювали в збиток. Ми боялися, що телебачення поглине радіо, а оскільки я віддав своє життя Українському Радіо, свою душу, своє серце, то все ж таки я хотів, щоб радіо далі продовжувалося як самостійна одиниця, але я зараз приємно здивований, у нас нові формати, нові голоси. Ми дотримуємося принципів BBC, які в нас прекрасні гості, які в нас прекрасні журналісти, тобто я в захваті".
Реєстрація НСТУ і Євробачення
У січні 2017-го року Національна суспільна телерадіокомпанія України нарешті була зареєстрована. Наглядова рада на той час вже рік як діяла, але поки без повноважень. Члени наглядової знайомилися та розробляли необхідну документацію. Було напрацьовано близько 30 варіантів проєкту Статуту Суспільного.
Світлана Остапа – голова Наглядової ради Суспільного мовлення:
"Була така ситуація, навіть трохи кумедна, коли я дзвонила в 2016-му році в кінці грудня Юрію Стецю, який був тоді міністром інформації, і казала, що "Юрію, допоможіть ухвалити статут, тому що якщо не буде ухвалений статут зараз, то в наступному році ми не зможемо створити Суспільне". Він каже: "Я скажу на засіданні". І от іде пряма трансляція засідання, я її не слухала, слухала моя колега. І вона починає в навушниках просто кричати: "Ой-ой-ой, тут зараз про вас говорять! Стець сказав Гройсману, що тут журналістка Світлана Остапа дуже просила затвердити статут Національної суспільної телерадіокомпанії, бо це дуже важливо, бо якщо не затвердити, то наступного року реформа знов буде відкладена". І Гройсман каже: "Раз журналістка Світлана Остапа просить, значить ми зараз поставимо на голосування." І вони таким чином 30 грудня проголосували цей статут, і в січні було створено. Чому важливо було саме на стику років це робити, тому що це бюджетне фінансування, важко було створити компанію і фінансувати її посеред року, треба було саме з січня починати, тому це так було тоді важливо".
Але організаційні проблеми були не єдиними, які стояли на заваді створенню Суспільного. На перехідний період наклалась, здавалося б, радісна і приємна подія – на пісенному конкурсі Євробачення перемогла українська співачка Джамала. А це означало, що наступне Євробачення 2017-го року мало відбутися у Києві. І організатором його мала бути Національна телекомпанія, яка саме перебувала у стадії перетворення на Суспільне. Євробачення – це грандіозний проєкт, який починає готуватися наступного ж дня після закінчення попереднього, і передбачає величезну кількість документації, в тому числі міжнародної, рахунків на оплату послуг, які мають пройти вчасно, без затримок.
Олег Наливайко – голова Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення:
"Кожна апаратна нарада — і кожен раз здавалося, що це все якось зупиниться, що невідомо, коли відбудеться, і песимізму вистачало. Неочікувано для мене, я не думав, що все-таки бюрократичні проблеми настільки затримають і настільки створять проблему. Ми працювали єдиною командою: це команда Зураба і відповідно наш комітет. Вважаю, що душа в душу, єдина мета. Але коли прийшов Зураб за день до свого рішення і пояснив мені, що вимушений написати заяву і піти, я, чесно кажучи, навіть образився. Трошки ми там наговорили один одному, але час розставив, він все правильно в той момент зробив, і по-іншому було не можна зробити. Але коли втрачаєш ту людину, з якою вдвох в принципі йдеш і лишаєшся сам-на-сам, то було трошки лячно. А ще більше було лячно, що на той момент в системі менеджменту вже об'єднаної телерадіокомпанії були протиріччя, непорозуміння. І ми почали шукати, хто б міг стати керівником, не могли знайти, і час йшов. А головна ж причина – на нас тисло Євробачення. Так сталося, що в найбільш вирішальний для створення Суспільного мовника момент ми мали в той же час зорганізувати і провести Євробачення. І коли Євробачення мало таку державну вагу, його оргкомітет очолював прем'єр, то ми, розуміючи наскільки це складно (надходило багато пропозицій, що от Євробачення, треба перенести на якийсь час, тому що ми завалимо, не проведемо, це буде ганьба), але тут воно вже була відповідальність. Розуміючи, що ми в травні маємо прийняти таку подію, і в який спосіб, щоб її провести, зорганізувати, коли є ці проблеми, — це такий був для мене критичний момент, і чесно кажучи, сумніви в той момент були, чи вдасться. Адже тоді проведення Євробачення накладалося на наші внутрішні задачі. Але якось знову всі сконцентрувалися, і ми пройшли цей шлях, і все відбулося. Але це, на мій погляд, був найбільш критичний момент".
"Українське Радіо зазвучало по-новому"
Та поки телевізійна частина Суспільного вирішувала проблеми з Євробаченням, у радійників були свої виклики. Від Суспільного всі чекали негайних результатів. А найбільше – від радіо. Ось фрагмент виступу на той момент кандидата на посаду першого Голови правління Суспільного Зураба Аласанії на засіданні Наглядової ради тих часів.
"Вже зараз виходить так, що радіо буде абсолютно самостійним у вирішенні, як саме воно тактично діє. Людина, яка працюватиме генпродюсером на радіо, матиме абсолютно рівний голос там, і вона вирішуватиме долю телебачення так само, а не тільки радіо. Радіо, в мене є надія, що воно локомотивом виступить, бо воно більш мобільне, ніж телебачення, воно потребує менше грошей, і воно дійде до кожного українця скоріше, ніж телебачення, так скажу".
Зураба Аласанію з цією концепцією Наглядова рада обрала Головою правління Суспільного мовлення. Генеральним продюсером радіо призначили Дмитра Хоркіна, і для членів Наглядової та значної частини колективу це була гарантія того, що інтереси радіо в об’єднаній компанії будуть дотримані. Дмитро до того працював ведучим Українського Радіо, Радіо Культури, Голосу Донбасу, мав досвід роботи і на комерційних радіостанціях. Він знав всі потреби радіо, його сильні сторони та зони росту, над якими ще треба було працювати, і мав чіткий план дій.
Хоркін поставив амбітне завдання новому керівництву Першого каналу за 2 з половиною місяці вийти в новому сезоні максимально оновленими і ще за 3 місяці після цього першими з усіх платформ і каналів Суспільного показати результат, який би виявлявся у конкретних цифрах рейтингу.
Запорукою успіху, за його задумом, мало стати чітке форматування каналу за принципом найуспішніших європейських мовників та посилення команди новими талановитими ведучими. При чому Дмитро не лише розробляв стратегію, але і сам брав активну участь у багатьох процесах та навіть взявся вести ранкові ефіри.
У червні 2017-го почалася активна робота, команда Українського Радіо була розділена на 2 частини: одна забезпечувала мовлення за старою схемою до кінця літа, а друга готувала новий сезон, який мав початися з вересня. Сітка мовлення була не просто оновлена, а складена з нуля, перед чим був врахований досвід інших суспільних мовників, зокрема ВВС Radio 4. В основу лягли три ключових інформаційно-аналітичних блоки "Сьогодні. Зранку", "Сьогодні. Вдень" і "Сьогодні. Ввечері". Відповідно до нового закону, який визначав Перший канал суспільно-політичним, усі, так би мовити, "непрофільні активи" (дитячі, музичні, культурологічні програми) були переведені на Промінь і Культуру, або зовсім припинили існування.
Олена Браілова – у 2017-му керівник Головної редакції програмування Українського Радіо:
"До того часу на першому каналі йшла і музика, і культурні програми, і все на світі. Тут треба було 24/7 заповнити суспільно-політичним контентом, і в цьому полягав в принципі найбільший виклик. Не рахуючи, звісно, повністю музичного оновлення, всіх нових джинглів, нових заставок, їх начитки. Я пам’ятаю ті стоси текстів, коли наш бренд-войс тут теж "вмирав" не одну годину в студії, тому що обсяги були великі, а часу в нас було зовсім небагато. До речі, до цього часу такої теми на Українському Радіо, як brand voice, не було. Хто міг, той і начитував, хто мав з ведучих хороший голос. Музика підбиралась в різнобій і начитували різні люди, і це все треба було привести до якогось одного знаменника для того, щоб Українське Радіо зазвучало по-новому, для того, щоб воно зазвучало сучасно, цікаво. Слухач не задумується, наприклад, що якщо ведучий закінчив прямоефірну програму дещо раніше, або, наприклад, гість зірвався, який був телефоном, або не приїхав, то раніше можна було поставити якусь невеличку музичну програму, на одну чи на дві пісні. Тут ми розуміємо, що немає у нас музичних програм, і ведучий має працювати в прямому ефірі секунда в секунду, незалежно від того є чи немає гостя, і це все треба було продумати, це все треба було зробити красиво, щоб в ефірі все ідеально.
Треба було підібрати ведучих, також виклик. Треба було знайти ту пару, яка буде звучати, скільки ми кастингів проводили, скільки ведучих міняли парами для того, щоб послухати, як вони будуть звучати, чи можуть вони доповнювати один одного, чи відчувають один одного, чи голоси підходять, кого на ранок поставити, хто більше підходить на обідній час, кого на вечір.
Нам для підготування цієї нової сітки видали кімнату, яка називалась "Сім'я – Фортеця моя". Я так розумію, це була назва попередньої програми, яка робилась в тій кімнаті. І от ми цією сім'єю, цією фортецею, зовсім небагато нас тоді було, до 10 людей, в цій кімнаті зранку до вечора, значить, кожен займався своїм. Редактори шукали формати, ведучих, вигадували програми, я паралельно сиділа, писала сітку, і розуміла, що не сходяться секунди, там забагато хвилин, там не вистачає хвилин, але все це було настільки піднесено, цікаво, і кожен з нас розумів, наскільки це відповідально. Певної миті це здавалося неможливим, і команда у нас була така, яка готова була йти за цим викликом. І вночі закриваєш очі і ще думаєш: ага, а ще от про таке у нас програми не було, треба ще завтра обговорити такий варіант, і кожен приходить на ранок, і в кожного вже є цей новий варіант".
Результат виправдав очікування: за перший квартал після нового сезону тижневе охоплення Українського Радіо зросло на 67% за результатами індустріальних вимірювань аудиторії радіослухачів. Але головне, що це було досягнуто з дотриманням найвищих журналістських стандартів. І ми більше цінуємо інший рейтинг, рейтинг довіри. Адже за дослідженням USAID Internews новини на Українському Радіо – лідер за довірою серед усіх радіостанцій України.
Микола Чернотицький – голова правління Суспільного мовлення:
"Це зміна парадигми роботи взагалі, Суспільне мовлення і державне мовлення, відрізняється за своєю суттю. І тут важливо, що Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, люди, які працюють, потроху влилися в цю нову парадигму. І важливо, що саме служіння суспільству є основою, це фокус, це про відповідальність перед своїм слухачем, які питання треба ставити, про що питати гостей. Це нове дихання, і я щасливий, що у нас об'єднана компанія, що в нас всі три платформи представлені, і радіо відіграє в ній помітну роль. Багато спілкуючись з колегами з Європейської мовної спілки, вони кажуть у деяких зараз тільки відбуваються ці процеси. Або раніше це різні компанії були, і багато хто каже: "Ми боїмося домінування телебачення". А я говорю, що у нас цієї проблеми якраз не відбулося, і радіо свою особливу роль займає — і в дистрибуції, і в виробництві.
Радіослухання залишається на тому ж рівні, як і було, і в порівнянні з телевізійним, воно не зменшується, це важливо. Друга річ, що все ж таки виробництво аудіоформатів дешевше ніж відео, і потребує менше ресурсів та зусиль. І власне сама фізика розповсюдження сигналів робить радіо достатньо важливим компонентом, коли на територію, яка тимчасово окупована, немає іншого способу доставки сигналу як радіо. Я тішуся з того, що багато молоді до нас прийшло, і вони допомагали цим змінам, от і багато хто з людей, який мав досвід, повірили все ж таки в цю історію. І багато хто з людей в регіонах, і в центрі працюють, змінюються, вивчають досвід колег в Європі, підвищують якість".
Так Українське Радіо розпочало свою нову епоху. Тоді здавалося, що радіо ставатиме все популярнішим саме за рахунок якісних змін. І справді Українське Радіо невдовзі стало буквально життєво необхідним для багатьох українців. От тільки причина була не лише у високих стандартах... Як змінилося життя в ефірі 24 лютого 2022-го року розповімо в наступному епізоді.
