Ілюстративне фото: facebook/UALandForces
Три причини відступу ЗСУ
Військовий аналітик газети Bild Юліан Ріпке в інтерв'ю говорить про те, що інформації про снарядний голод нібито зараз немає. Водночас Збройні Сили України відступають. То в чому причина?
Я думаю, що причина є комплексною. Я виділяю три складники цього комплексу проблем. Проблема перша – серйозна перевага в живій силі й в матеріально-технічних засобах на боці Російської Федерації. До того ж ворог абсолютно не зважає на щоденні чималі втрати серед особового складу, бронетехніки та озброєння. Він готовий буквально трупами своїх солдатів встилати шлях до здобуття омріяних квадратних кілометрів української території.
Другий фактор — це психологічна і фізична втома українських військовослужбовців. Бо очевидно, що відсутність планових ротацій для відпочинку та відновлення наших підрозділів дається в знаки. Деякі з наших бойових бригад понад рік перебувають на передовій. Відповідно виснаження існує.
Третя причина — фактор помилкових командирських рішень. Це так само ми маємо визнавати, бо перш ніж трансформувати нашу діяльність на полі бою, ми маємо дослідити наші проблеми, щоб в подальшому їх не виникало. У наших закордонних партнерів, зокрема в країнах, які належать до Північноатлантичного альянсу є сталий процес — післяопераційний розбір, коли досліджуються всі позитивні та негативні складові тих чи інших бойових процесів для того, щоб надалі уникати саме негативних процесів. На превеликий жаль, традицією українському війську не стало дослідження цих історій, і чимало відомих українських військових експертів на цьому постійно наголошують. Проблеми є. Українська армія так само розвивається і трансформується в армію сучасного типу, і на цьому шляху ми не уникаємо помилок, зокрема на рівні певних командирів.
Курська офензива насамперед спрямована на виснаження ресурсів противника
На думку військового аналітика видання Bild, Курська офензива може стати причиною втрати Донбасу, тому що немає підрозділів в достатній кількості, якими можна посилити оборону на Донецькому напрямку. Тож чи може відбуватися розмін Курську на Донбас? Що він означає і що може дати в майбутньому?
По-перше, я все ж таки залишаюся прихильником думки, що Курська офензива – це надзвичайна допоміжна історія в російсько-українській війні. Адже де-факто зараз ворог був змушений зосередитися на території Курської області щонайменше 42 тисячі особового складу, а також туди прибуло 8 тисяч військовослужбовців з Північної Кореї. Звісно, що якби не курський плацдарм, то всі ці сили та засоби ворог розміщував б на інших ділянках фронту. І хто знає, яка б динаміка з урахуванням цих сил та засобів нині була б на сході нашої держави.
По-друге, це абсолютно чіткий сигнал нашим часто-густо непослідовним та нерішучим західним партнерам. Згадаймо їх заяви про, що у Путіна є червоні лінії, за які в жодному випадку не маємо права переступати. Втім бачимо, що на території Російської Федерації українські сили оборони тривалий час тримають плацдарм площею понад 1000 км. Путін використав ядерну зброю чи інший арсенал свого озброєння та військової техніки, щоби витіснити українські сили оборони з території Курського місця? Ні. Тобто вчергове наші сили оборони демонструють пустопорожність заяв кремлівського диктатора. І це насправді теж так само дуже вагомий чинник.
Щодо перспектив, очевидно, що бої там відбуваються надзвичайно складні, і рівень втрат як у ворожої армії, так і в українських сил оборони чималий. Але те, що це війна, спрямована насамперед на виснаження ресурсів сторони противника, це очевидно. Я думаю, що українські сили оборони й на території Курської області реалізують цю важливу місію – нищать ворожий військовий потенціал.
Владислав Селезньов. Фото: facebook/vladislav.seleznev.94
"Не варто тішити себе ілюзіями, що колись кремлівський диктатор заспокоїться"
Юліан Ріпке також стверджує, що зараз ми бачимо дуже швидкий російський наступ, темпи якого не бачили з 2022 року.
Я думаю, що путінська армія ніколи не зупиниться аж до того моменту, коли або в неї закінчиться ресурс, або українська армія з силою зброї зможе це зробити. Вважати, що, мовляв, російська армія вийде на адмінкордон Донеччини, зупиниться і не буде рушити в бік Дніпра — не варто. Не варто недооцінювати ворога, бо Путін, декларуючи, що до складу Російської Федерації відповідно до її Конституції ввійшли чотири новоприєднаних регіони (Луганщина, Донеччина, Запорізька та Херсонська області), так само веде бойові дії на території Харківської області, тримає під контролем частину території нашої Миколаївщини (Кінбурнська коса) і постійно намагається атакувати наше прикордоння на території Чернігівської та Сумської області — чи то за допомогою диверсійно-розвідувальних груп, чи то за допомогою артилерійських та мінометних систем. Тобто не треба і не варто тішити себе ілюзіями, що колись кремлівський диктатор нажереться і заспокоїться. Єдиний аргумент, який може бути допоміжний нам, — це аргумент сили. Ми маємо ставати чим більш потужними, а ворожа армія має зазнавати чим більше втрат. Інших варіантів немає.
Обвалу фронту наразі немає, але тенденції загрозливі
Як можна оцінити темпи просування росіян?
Безумовно, відбувається значне масштабування. Коли деякі наші військовослужбовці заявляють про обвал фронту, це не зовсім коректно. Обвал фронту вважається тоді, коли ворожа армія спромоглася рушити вперед на фронті шириною до 30 км і на глибину до 20 км. Так, на деяких ділянках фронту ми маємо проблеми на глибину до 6-7 км. Тобто ситуація має ознаки кризи, але про обвал фронту в класичному його розумінні поки що не йдеться. Хоча тенденції залишаються досить серйозними й загрозливими. Бачимо, наскільки складна ситуація розвивається навколо Курахового, і я поки що не бачу тенденцій, які мали б або змінити докорінно ситуацію на нашу користь, або бодай стабілізувати її.
"Уповільнення темпів поставок озброєння впливає на поле бою"
Якщо говорити про ситуацію з Покровськом, то, за словами Ріпке, після місто Селидове російські військові підуть на Покровськ. І коли Покровськ впаде, Донбас буде остаточно втрачений. Чи погоджуєтеся ви з таким сценарієм?
Я б не став виключати такий варіант розвитку ситуації. З одного боку, я розумію, що Покровсько-Мирноградська агломерація — це досить масштабне зосередження будівель промислових об'єктів. З іншого боку, ми бачимо, як швидко ми втратили контроль над містом Селидове, хоча воно разом передмістями налічувало до війни близько 50 тисяч мешканців. Тому цей фактор варто враховувати, виходячи зі складових, які впливають на ефективність ведення бойових дій українським військом.
Щодо ресурсів, я бачу, що останнім часом досить оперативно і масштабно відбуваються поставки озброєння та військової техніки від наших заокеанських партнерів. Новий пакет військово-технічної допомоги на 425 мільйонів, щонайменше дві сотні бойових броньованих машин — чудова допомога, але чому вона сталася лише сьогодні, а не ще пів року тому. Бо бронетехніка важлива на полі бою. Таке зволікання та сповільнення темпів поставок безпосередньо впливають на поле бою.