Фото: Фестиваль в Авіньйоні. Facebook.com/festival.avignon
Розкажіть, будь ласка, детальніше про Авіньйонський фестиваль. Чому це знакова подія для театрального світу Європи та для України?
Авіньйонський фестиваль – це найбільший у світі фестиваль перформативних мистецтв, на якому представлений сучасний театр, танець та інші перформативні практики. Це знакова подія серед найбільших фестивалів, наприклад, Единбурзького, який є співставним за масштабом з Авіньйонським. Вони обидва були засновані одразу після Другої світової війни з надією на те, що культура і мистецтво мають об'єднати розірвану Європу, травмовану Другою світовою війною. Вони ведуть свою історію від 1946-47 року.
На континентальній Європі це найбільший з фестивалів, щороку на ньому відбувається понад 1000 показів, вистав і подій. І це та ключова подія, на якій Україна вже вдруге представлена програмою, яку організовує Український інститут. Але цього року наша програма значно масштабніша за попередню.
Розкажіть детальніше про цьогорічну програму.
Цьогорічну програму ми вирішили присвятити темі війни. Щоб розкрити різні виміри і досвіди цієї війни. В центрі уваги цьогорічної програми – Маріуполь. В програмі поєднані дуже різні події: покази вистав, перформативні представлення українських текстів, читання поетичних уривків, дискусії щодо відбудови та культурного відновлення України. Це програма, яка називається "Український павільйон". Її основним гаслом є "Серця, що б'ються ".
Відкриватиме програму документальна музична вистава "Місто Марії: Щоденники облоги" режисерки Євгенії Відіщевої. А також театральний проект VIDLIK project. Це історія реальних людей, сестер-близнючок з Маріуполя Анни та Анастасії Гречкіних, які змогли вибратися з окупованого міста, вижили і розповіли в документально-театральний спосіб свою історію.
Фото: Прем’єра вистави "Місто Марії: Щоденники облоги" у грудні 2023 року. Фото: divoche.media
Другим хедлайнером "Українського павільйону" цьогоріч буде вистава "Калігула" Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, яка була поставлена режисером Іваном Уривським. Це нині, мабуть, один з найбільш затребуваних українських режисерів. Думаю, всі чули про його "Конотопську відьму", як про безперечний хіт цього театрального сезону, на який все ще неможливо знайти квитки. Іван поставив виставу "Калігула" за однойменним твором французького письменника і драматурга Альбера Камю. Це сучасна інтерпретація образу тиранічного правителя, тиранічного Римського імператора, яка дуже перегукується з сьогоднішньою боротьбою України проти диктаторської Росії. Це вистава, в якій розкриваються теми влади, абсолютної влади, тиранії і того, що з людиною така влада може зробити.
.jpg)
Фото: Сторінка театру імені Івана Франка. Вистава "Калігула"
Отже, фестиваль триватиме з 4 по 22 липня.
Більшість подій української програми заплановані на пізніші дні. Вони почнуться з 11 липня, тому ми ще тільки очікуємо на їхній зворотній зв'язок. З досвіду, зокрема, Единбурзького фестивалю, скажу, що такий фестиваль – це неймовірний вулик подій, в якому подекуди важко зорієнтуватися глядачеві, котрий вперше потрапив на таку подію. Тому що паралельно відбувається дуже-дуже багато подій. І фактично неможливо вибрати серед них те, на що хотілося б сходити, не пропустивши в цей же час якоїсь іншої цікавої гідної події. Саме тому українська програма згрупована в програму цілого павільйону, який представлений в програмі off. Поясню, що це означає.
У Авіньйонського фестивалю є дві великі програми. Програма in і програма off. Програма in – це офіційна програма фестивалю, яка складається командою відбірників та кураторів. Але програма off значно чисельніша. Це, скажімо так, паралельна програма до основної. В ній відбувається значно більше подій. Вона часто згрупована за національними представленнями і павільйонами. І також можуть бути просто окремі події, включені в цю програму. Як правило, програма off викликає навіть більший інтерес і глядацьке залучення, аніж основна програма. Адже вона значно чисельніша і різноманітніша за жанрами і стилями, які там представлені.
Фото: Володимир Шейко. Сторінка facebook
Якщо зробити кілька кроків назад і подивитися на культуру Франції, ми не зможемо абстрагуватися від імперськості у французькій культурі, наслідки якої ми бачимо і в політичному полі. Принаймні, в контексті неповного розуміння того, що відбувається в Україні, і з чим Україна нині бореться. Яка це глобальна проблема, уособленням якої є Російська Федерація і Російській імперія. Наскільки ця проблема актуальна? Наскільки допоміжною для поглиблення цього порозуміння є участь України у фестивалі?
Для цього ми цю програму і робимо. Для цього ми кілька років намагалися інтегруватися в Авіньйон з великою українською програмою, якої раніше ніколи там не було. Ви праві, що французька культура має імперське минуле, і хоча Франція вже не є імперією, я можу сміливо припустити слідом за вами, що залишки цієї імперськості у французькій культурі і свідомості збереглися. Імперський світогляд дає відсторонену зверхню оптику на інші країни, які не були імперіями. Які у свідомості умовних французів не є співмірними культурно чи історично з колишніми імперіями. Звідси і такий сентимент у французів до так званої великої російської культури. Звідси таке русофільство. Тому що імперії дуже добре розуміють одна одну. А от погляд на колишні колонії або на країни, які були колись підкорені імперіями, він значно проблемніший. Він, як я вже сказав, відсторонено зверхній. Це погляд з відстані на начебто щось менш значуще, на щось більш екзотичне, на щось, чому в повсякденному житті приділяється дуже невелика увага.
І тому Україні було дуже важливо бути представленою на найбільшому в Європі перформативному фестивалі, який є знаковим майданчиком не лише для показу вистав чи сценічних читань, а й для інтелектуального обміну між людьми, які туди приїжджають. Тому що це не просто широкий загал. Туди з'їжджаються провідні театральні критики, продюсери, відбірники інших фестивалів, керівники театрів. Це спільнота, яка формує інтелектуальне культурне поле Європи та інших країн світу. Адже фестиваль простягається далеко за межі Європи. Тому Україні важливо показувати там суб'єктно свій голос, просувати свої наративи і говорити на теми, які для нас життєво важливі. Маємо говорити про війну, про досвід цієї війни, про її історичний вимір. Але говорити, звісно, не з позиції жертви, а з позиції життєстійкої країни, яка бореться з цією агресією.
Додам кілька слів про програму павільйону. Там буде також представлено фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі", наш фільм, який цьогоріч отримав Оскар. Також там буде представлена виставка фотографій, яка називається "From Inside", тобто "зсередини" кураторки Катерини Радченко. Це будуть роботи чотирьох українських художників, які теж віддзеркалюють в художній спосіб досвід переживання війни і воєнної дійсності в Україні. Також буде представлений тизер майбутньої вистави, прем'єра якої відбудеться пізніше. Це вистава за мотивами роману Софії Андрухович "Амадока". Вистава про пам'ять. Про пам'ять країни, про пам'ять людини, про те, який відбиток залишає війна на людських долях. Нагадаю, що в цьому романі одна з сюжетних ліній – це лінія військового, який повертається з російсько-української війни. Він травмований, перебуває в госпіталі. І за допомогою іншої персонажки цієї книги вони разом заглиблюються в пам'ять. В пам'ять про минулі епізоди історії їхніх родин, історії України. І це дає ширше тло для французьких глядачів про те, чому ми опинилися в тому моменті, де ми зараз є. Чому ця війна стала можливою. Що їй передувало не лише 30 років, але й 70, і 100 років тому. На якому ширшому історичному тлі постають події, які ми нині разом з Європою переживаємо.
