Кіно не займається документуванням воєнних злочинів ― Дмитро Десятерик

Кіно не займається документуванням воєнних злочинів ― Дмитро Десятерик

Організований Держкіно України 19-й конкурс/пітчинг/відбір кінопроєктів викликав критику з боку частини кіноспільноти. Деякі активісти закликають бойкотувати конкурси Держкіно, бо, на їхню думку, чільна Рада та очільниця Держкіно є нелегітимними. Свою думку про це висловили в інтерв'ю Радіо Культура директор кінокомпанії "Артхаус Трафік" Денис Іванов та кінокритик Дмитро Десятерик. "Кіно не займається документуванням воєнних злочинів, воно знімає фільми про війну та воєнні злочини. А документуванням злочинів займається прокуратура та відповідні правові органи", ― зауважує Десятерик. "Ми вважаємо, що недоречно в такий час вчиняти в такий спосіб", ― додає Іванов.

Радіо Культура зверталося також за коментарем до Держкіно і на час виходу даного радіоефіру (10:05 11 червня 2024 року) відповіді не отримало. Держкіно має змогу висловити свою позицію, прокоментувати і твердження Дениса Іванова та Дмитра Десятерика, і заяви інших опонентів. 

0:00 0:00
10
1x

 

Ілюстративне зображення із сайту Pixabay

 

"Фіксація воєнних злочинів ―  специфічна діяльність, цільовою аудиторією якої є прокурори та судді, а не глядачі та фестивалі"

— Оголошено 19-й конкурс/пітчинг/відбір кінопроєктів, який організовує Державне агентство з питань кіно. Конкурс викликав критику та обурення з боку кіноспільноти. Активісти закликають бойкотувати конкурси Держкіно, бо, за їхніми словами, чільна Рада та очільниця Держкіно є нелегітимними. Проте Держкіно продовжує проводити конкурс проєктів.

Радіо Культура зверталося за коментарем до Держкіно щодо цієї ситуації, і станом на зараз ми відповіді не отримали. Шановні представники Держкіно, закликаємо вас долучитися до прямого етеру просто цієї миті, якщо ви готові, всіма зручними і доступними способами. Тому що в нашій історії Суспільного мовника дуже важливим критерієм є баланс думок і стандарти журналістики. Для повноцінного етеру не вистачає лише вас. Отже, ми готові надати вам слово.

Денисе, як ви ставитеся до 19-го пітчингу Держкіно?

Денис Іванов: Як можна ставитися до конкурсу, що був оголошений після того, як суд визнав нелегітимною Раду з держпідтримки кінематографії. Я також є одним із підписантів листа у січні цього року, коли більше 700 кінематографістів висловили недовіру Держкіно і закликали перенаправити бюджет 700 млн гривень на потреби Сил оборони. Після того був ще один суд проти Держкіно, апеляційний, який також визнав Раду з держпідтримки кінематографії нелегітимною, але ми бачимо, що конкурс все-таки запустили. І намагаються швидко, в турборежимі поділити ці кошти, які, на нашу думку, будуть витрачені неефективно і точно не на документування воєнних злочинів, як було заявлено у програмі. Тому що фіксація воєнних злочинів ― це специфічна діяльність, цільовою аудиторією якої є прокурори та судді, а не глядачі та фестивалі. На жаль, тут є велика маніпуляція у тому, що гроші під цю програму були виділені на одне, але ми будемо бачити там фактично ігрові фільми, телесеріали, документальні стрічки, проте ніяк не фіксацію воєнних злочинів. Бо це є юридичною дією.

― Щодо фіксації воєнних злочинів. З одного боку, ідея корисна ― злочини треба фіксувати. Але що ще, на вашу думку, тут не так?

Денис Іванов: Ми радилися із правозахисниками. Є певні юридичні дії, які роблять на місці злочину, в тому числі фіксацію наслідків та інтерв’ю. Держкіно не має повноважень робити такі речі, це здійснюють правоохоронні органи. Але фактично ми бачимо маніпуляцію, мовляв, кіно – це зброя, давайте швидко розпилимо ці 700 млн і зафіксуємо воєнні злочини. І орган, що визнаний судом нелегітимним, оголошує конкурс, швидко його проводить, без трансляції в ютубі, без запрошення значної частини преси, і рішення ухвалюватимуть вочевидь дуже швидко.

Денис Іванов. Фото: Julia Weber / Facebook: Denis Ivanov

"Демократичні процедури були атаковані, хакнуті"

― Держкіно у коментарі під власним повідомленням зазначило, що, на його думку, документування воєнних злочинів полягає у створенні неігрових (документальних) фільмів, телефільмів або телесеріалів, які зафіксують реальні події та факти війни Росії проти України. Що ви думаєте про таке пояснення?

Денис Іванов: Чи може телесеріал фігурувати у судовій справі як зафіксований воєнний злочин? Це ж просто підміна понять. Але найголовніша маніпуляція ― дійсно, кіноспільноті зараз дуже потрібні кошти для того, щоб робити свою справу, займатися культурною дипломатією, створювати важливі документальні фільми. Але ми бачимо, що в системі Держкіно повна анархія з точки зору процедур, повна недбалість в організації конкурсів. Більша частина кінематографістів, які справді мали успіх на фестивалях та чиї фільми виходили в прокат, бойкотують цей конкурс, тому що вважають неетичним сьогодні розподіляти кошти в такий спосіб. Немає довіри ані до Ради Держкіно, ані до експертів, які оцінюють ці проєкти. Фактично демократичні процедури були атаковані, хакнуті, а ці проєкти намагаються видати як щось важливе для суспільства. Ми вважаємо, що недоречно в такий час вчиняти саме в такий спосіб.

― Дмитре, як ви вважаєте, чи може Держкіно видавати гроші на документування воєнних злочинів?

Дмитро Десятерик: Це ж пересмикування термінів, доволі неприємне і небезпечне. Документуванням злочинів у нас займається прокуратура та відповідні правові органи. А кіно не займається документуванням воєнних злочинів, воно знімає фільми, документальні або ігрові, про війну та воєнні злочини. Це абсолютно інша історія. Здавалося б, це така термінологічна помилка, але всі ми знаємо: коли йдеться про гроші та документи, в яких все має бути точно, гра термінами може потім вилізти боком.

― Що не так із 19-м пітчингом Держкіно, на вашу думку? Якщо Рада нелегітимна, то чим це загрожує? Які наслідки можуть бути?

Дмитро Десятерик: Денис уже розповів про нелегітимну Раду з підтримки кінематографії. Це загрожує тим, що розподіл коштів проводитиметься абсолютно непрозоро. Тому що Рада нелегітимна, а отже, не обтяжена будь-якими правовими зобов’язаннями. Це схоже просто на банальний розпил, адже нелегітимний орган ні за що не відповідає і може "воротити", як собі забажає.

"Основні наслідки ми вже бачимо"

― Як це можна проконтролювати?

Дмитро Десятерик: Проконтролювати можна хіба що через суд. Наскільки я розумію, там ще розглядається касація. Тому треба зупинити цей розпил на тому етапі, коли вони ще не розкидали ці гроші по своїх кишенях.

Денис Іванов: Основні наслідки ми вже бачимо. Рада нелегітимна більше року, а заклики до звільнення керівництва Держкіно через непрофесійність та недоброчесніть лунають не перший рік. Ми бачили цю сумнозвісну рейдерську атаку на "Довженко-центр", а зараз бачимо, що у нас просто не буде гарних фільмів. Тому що наші таланти, які не довіряють цьому пітчингу і цій Раді, не подалися на конкурс ― і правильно зробили. Кіно знімається 2-3 роки, тобто за 2-3 роки ми не побачимо українських стрічок, знятих за підтримки Держкіно, ані на фестивалях, ані в успішному кінопрокаті. Коли найкращі не беруть участі й не перемагають, ми будемо бачити багато посередніх робіт, які видаватимуться за що завгодно ― за документування воєнних злочинів, за героїзацію військових тощо. Ми бачимо цей список, хто подався і хто не подався, і це дуже неприємна ситуація для кіноіндустрії, яку всі ми відчуємо через 2-3 роки.

Дмитро Десятерик. Фото: commons.wikimedia.org

― Які ще напрями заявлені у конкурсі, окрім документування воєнних злочинів та героїзації людей різних професій?

Дмитро Десятерик: Ось чудовий приклад того, хто подається та яка профанація там відбувається. Телеканал "Інтер" подав заявку, що вони знімуть фільм "Історія змови: культурний терор" про українських діячів культури на Соловках. Здавалося б, усе добре. Але ― це типовий документальний телефільм, який "Інтер" легко може зняти за власні кошти. Тим не менш, вони його подають у розділ "Дебюти", куди подаються зазвичай ігрові або документальні авторські фільми, і хочуть, щоб ми зі своєї кишені повністю оплатили цей опус. Причому "Інтер" до останнього боровся за "Безсмертний полк" (російська пропагандистська громадська організація, яка в РФ позиціонується як "патріотична", а насправді є одним із розпалювачів війни проти України, спекулятивна ― ред.), розповідав про "фашистських злочинців", іменами яких називають українські вулиці (https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/8/7179703/ ). Тепер вони перевзуваються у повітрі і хочуть нашим коштом зняти щось про українських діячів у часи великого терору. І ось такі люди будуть представляти Україну та отримуватимуть кошти, які треба давати на підтримку авторського фестивального кіно, наприклад. Правильно сказав Денис, що є кіно більше для домашнього вжитку, на яке ходить масовий глядач і воно наповнює касу, а є кіно фестивальне, яке представляє країну за кордоном. Уявлення про нашу культуру і державу складається саме з таких фестивальних авторських фільмів, які показують у Каннах, Венеції, Берліні, Локарно та про які пише міжнародна преса. З того списку, що я бачив, практично всі наші чогось варті фестивальні режисери там не представлені. Тому справді, через 2-3 роки ми матимемо просто яму.

Денис Іванов: Іноді буває важко сказати, це гарне кіно чи погане. Це може бути суб’єктивна думка. Але коли ми говоримо про те, як приймаються рішення, що є по факту орган, який з березня 2023 року вважається нелегітимним, але він ухвалює рішення і має рекордний бюджет, котрий утаємничено розподіляє серед кінематографістів, які до цього не мали історій успіху, то це вочевидь ненормально. Ці гроші мають бути скеровані скоріше на Сили оборони, де значна частина кінематографістів зараз служить, займається військовою роботою. Тому мені здається, що ситуація досить неетична, і важко навіть уявити, яка моральна прірва є між людьми, що приймають рішення.

"Усі найбільші успіхи українського кіно за кордоном відбулися поза головним кінофондом країни"

― Гроші на оборону безперечно потрібні, але й кіно знімати треба, тому що це частина інформаційної війни. Що ви думаєте про цей момент?

Денис Іванов: Кіно має зніматися, безперечно. Особливо документальне та особливо під час війни. Але для того, щоб зняти добре кіно, треба мати легітимних людей, які ухвалюють рішення, професійних експертів, які неупереджено судять, та систему, яка цим людям допомагає. Заклик передати згадані кошти на потреби Сил оборони пролунав разом із вимогою реформи кіногалузі. Бо минуло майже два з половиною роки від початку повномасштабного вторгнення, а ми бачимо, що успішні українські стрічки ― це фільми, зняті за європейські кошти українськими режисерами. Наприклад, фільм "Мирні люди" Оксани Карпович, який брав участь у Берлінському фестивалі й став хітом. Це фактично фіксація воєнних злочинів, бо картина побудована на розмовах російських військових зі своїми рідними. Але Держкіно не доклалося до цієї картини, як і до стрічки "20 днів у Маріуполі", яка була зроблена абсолютно іншим коштом. Тобто всі найбільші успіхи українського кіно за кордоном відбулися поза головним кінофондом країни. Мені здається, це абсолютно ненормальна ситуація.