Ілюстративне фото із сайту Pixabay
За 2023 рік було 972 рішення про усиновлення
Усиновлення і опіка над дітьми. Останню крапку у цьому процесі ставить суд. Багато вам доводилось розглядати таких справ?
У моїй практиці такі справи траплялися. Я не скажу, що їх було багато. Про це свідчить і остання статистика Мінсоцполітики, згідно з якою, за 2023 рік було прийнято 972 рішення про усиновлення. Це не велика цифра. Але такі справи трапляються. Зокрема, у моєму провадженні за п'ятирічну каденцію роботи суддею їх було більше 20.
Чим характерні такі справи?
Це свого роду унікальні справи через те, що результатом розгляду є те, що дитина набуває батьків, а батьки приймають у сім'ю дочку чи сина. І, насправді, якщо суд ухвалює позитивне рішення і надає дозвіл на усиновлення, то я дуже часто бачив сльози на очах усиновителів, які довго йшли до цього. Це дуже зворушливі справи, насправді.
Такі справи формально не розглядаються
Наскільки складно розглядати такі справи?
Будь-які справи не можна розглядати формально, а тим більше такі, в яких йдеться про долю дитини чи долю сім'ї. Справи про усиновлення розглядаються у складі професійного судді і 2 присяжних, тобто людей із народу, які проживають у відповідній територіальній громаді. Такі справи формально не розглядаються. Суд досліджує усі надані матеріали, зокрема, які стосуються даних про усиновлювачів, їхні умови проживання, місце роботи, доходи, їхнє відношення до дитини чи дітей, яких вони хочуть усиновити. Досліджується їхній стан здоров'я і дітей, чи обізнані усиновлювачі зі станом здоров'я дітей, яких вони усиновлюють. Тобто увесь цей процес відбувається неформально. І в першу чергу, бо це справи окремого провадження, досліджується мета усиновлення. Це одне із ключових питань цього судового процесу. І, звичайно, під час розгляду цієї справи може бути з'ясована думка дитини, як вона ставиться до усиновлення. Якщо, звісно, в силу свого розвитку і віку дитина може цю думку висловити.
Присяжні фактично є суддями
Яка роль присяжних і наскільки вагомий їхній голос у таких справах?
Присяжні у судовому засіданні при розгляді справ про усиновлення фактично є суддями. Вони із професійним суддею створюють склад суду і їхня участь у процесі також неформальна. Вони, як і професійний суддя, можуть висловити свою думку із тих чи інших обставин, можуть задавати питання, уточнювати. Мають повне право досліджувати матеріали справи, знайомитися із усіма доказами і матеріалами справи. Тобто це фактично повноцінний суддя, але просто представник народу.
Як довго триває цей процес? Скільки часу доводиться чекати потенційним усиновлювачам рішення суду?
Усе залежить від завантаженості конкретного судді. Ми знаємо, що у деяких судах сьогодні просто катастрофічна ситуація зі складом суддів. Суддів не вистачає. Відповідно, навантаження на кожного суддю дуже велике. І справа може призначатися із більшими інтервалами, ніж це передбачено у законодавстві. При нормальному розгляді, рішення суду може бути ухвалено у двомісячний строк – це було б оптимально. Якщо документів вистачає і з ними все впорядку, то за 1-2 судові засідання можна з'ясувати всі обставини справи.
Інтереси дитини передусім
Чи буває так, що суди відмовляють усиновлювачам? Як часто таке трапляється?
Цивільний процесуальний кодекс не передбачає, що заява про усиновлення однозначно має бути задоволена. Суд враховує усі аспекти вказаної справи. І я не виключаю, що можливі випадки, коли за результатами дослідження матеріалів і безпосереднього ходу судового розгляду, суд може дійти висновку про не доцільність усиновлення. На мою думку, такі випадки дуже рідкі, але вони можуть бути. У судді і в присяжних можуть виникнути питання і за результатами дослідження можна дійти висновку, що це усиновлення не буде відповідати інтересам дитини. А інтереси дитини передусім.
І що тоді?
Тоді ухвалюється рішення про відмову у задоволені заяви. Заявники можуть подати апеляційну скаргу. Такі ситуації одиничні, але вони можуть бути.
Суди знайомляться із потенційними усиновлювачами вже у суді чи вони якось на попередньому етапі долучаються до цього процесу?
Суд – це вже завершальний етап усиновлення. Це один із двох органів, який може приймати рішення про надання дозволу на усиновлення. Перший – це суд. А другий, згідно зі змінами до законодавства – це можуть бути консульські установи за кордоном, якщо дитина перебуває за кордоном. За загальним правилом, це дійсно суд. Але надходженню заяви про усиновлення до суду передує дуже довга процедура в органі опіки та піклування. Тут варто зазначити, що тільки після того, як рішення суду про усиновлення набирає законної сили, дитина вважається усиновленою. Тому що навіть якщо суд ухвалив таке рішення, то протягом строку на апеляційне оскарження заявники мають право відкликати заяву про усиновлення. І такі випадки також можуть мати місце. Заявники передумали, відчули, що у них немає контакту з дитиною або ще з якихось причин. Це їхнє право до того часу, поки рішення суду не набрало законної сили, подати до суду заяву про скасування усиновлення. Таким чином усиновлення скасовується і їхня заява залишається без розгляду.
Такі випадки у вашій практиці були?
У моїй практиці не було. Але я думаю, що вони можуть мати місце, тому що ми всі розуміємо, який тонкий момент усиновлення, дуже емоційний.
Свідома дитина може висловити свою думку
А яке ставлення дитини до усиновлення і до того процесу, що відбувається? Чи має вона вибір?
Передбачено етап знайомства з дитиною і встановлення контакту. Це не просто для галочки. Це дуже важливо, тому що є справа Європейського суду з прав людини, Піні проти Румунії, коли іноземці хотіли усиновити двох дівчат із Румунії, які перебували в будинку дитини. Встановлення контакту між особами, які хотіли усиновити, і дівчатами відбулося формально. І коли національним судом було прийнято рішення про усиновлення цих дівчат, вони відмовилися їхати у сім'ю усиновителів. Вони вже могли сформувати свою думку, що фактично вони цих людей не знають, емоційного контакту із ними не встановили, тому вони не хотіли їхати у цю сім'ю. І за таких обставин Європейський суд з прав людини встановив порушення права цих дівчат на повагу до сімейного життя, і рішення про їхнє усиновлення так і не було реалізовано. Тому цей момент дуже важливий. І я ще раз наголошую: якщо дитина вже свідома, то у судовому засіданні вона може висловити свою думку. І це помітно, наскільки вона прихильна до людей, які хочуть її усиновити.
Коли дитина перебуває під опікою в одній родині, а потім з'являються усиновителі, це зовсім інші люди і емоційні стосунки із ними не складаються. Чи знаєте ви про такі випадки?
У моїй практиці таких випадків не було. Але я знаю саме такий випадок із практики Верховного суду. Справа розглядалася у 2019 році щодо переважного права на усиновлення. Це саме той випадок, коли у дитини були опікуни, а усиновителями стали інші люди. І Верховний суд звернув увагу на те, що суди не дослідили це питання, думку опікунів стосовно усиновлення. Тому що опікуни, якщо вони виявляють намір усиновити дитину, то вони мають перевагу перед іншими людьми, бо емоційний контакт між ними вже налагоджений. І якщо виходити із найкращих інтересів дитини, то, звісно, краще, щоб вона залишилася у тому середовищі, в якому вона вже жила. І в цій справі Верховний суд захистив інтереси дітей і скасував рішення судів про усиновлення.
Ярослав Пересунько. Фото: facebook/Ярослав Володимирович
Діти – не іграшки
Як суд реагує на те, коли скасовується усиновлення із причини того, що не склалися стосунки між дитиною і батьками-усиновлювачами?
Це не проста тема. Вона, мабуть, ще емоційно складніша, ніж саме усиновлення. Вирішення такої категорії справ завжди непросте, досліджуються усі аспекти. Ми розуміємо, що це життя, можуть виникнути абсолютно різні ситуації, в тому числі у відносинах між усиновителем і усиновленою дитиною. Але коли заявники просять скасувати усиновлення – це схоже на те, що вони відмовляються від дитини. Бо виходить, що вони дитину усиновили, взяли, побули із нею якийсь час, зрозуміли, що це не їхня дитина або якісь складні відносини, і хочуть все скасувати і повернутися до того стану, який був до рішення про усиновлення. Тут дуже тонкий момент. Ми усі розуміємо, що діти – це не іграшки. Їх не можна отак взяти, а потім віддати, бо ти передумав чи щось не склалося. Ми знаємо, що під час виховання і в біологічних дітей теж можуть виникати абсолютно різні ситуації з огляду на різні відносини між батьками і дітьми. Так само і тут. Дитина стала повноцінним членом сім'ї, і батьки зобов'язані вживати всіх можливих заходів для її виховання.
Коли подається така заява, то певною мірою це може свідчити про те, що батьки не виконують своїх батьківських обов'язків. І тоді може виникнути питання про позбавлення їх батьківських прав. Такі справи теж бувають, коли органи опіки і піклування звертаються до суду із позовом до осіб, які усиновили дитину, про позбавлення їх батьківських прав. Саме через те, що вони не виконують належним чином свої батьківські обов'язки. Це дуже прикрі ситуації, але вони, на жаль, у житті виникають. Зокрема, нещодавно така ситуація була предметом розгляду Верховного суду, коли усиновителі звернулися до суду із заявою про скасування усиновлення із тих підстав, що у них не склалися відносини із усиновленою дитиною, вони були дуже напружені. І у той самий час орган опіки і піклування пред'явив зустрічний позов про позбавлення усиновителів батьківських прав. І Верховний суд за конкретних обставин справи дійшов висновку, що все таки правильним вирішенням цієї справи буде позбавлення батьків батьківських прав.
І які наслідки для цих батьків у такій ситуації?
Вони вже не зможуть усиновити дитину. Сімейним кодексом України заборонено усиновлення дітей особами, яких було позбавлено батьківських прав. По-друге, цим же рішенням суду із них можуть бути стягнені аліменти на утримання дитини, незважаючи на те, що їх позбавлено батьківських прав. І вони втрачають зв'язок зі своєю дитиною. Тобто припиняються відносини, як між батьками і дітьми.
Біологічні дідусь і бабуся мають право на збереження зв'язку із усиновленою дитиною
Відносини батьків із дитиною – це одна історія. Але є ще бабусі і дідусі, які також прагнуть спілкуватися зі своїми онуками. Як тут усе регулюється?
За таких обставин законодавством передбачений механізм, що на етапі розгляду судом заяви про усиновлення, дідусі і бабусі мають право подати заяву про збереження біологічного зв'язку із дитиною. За таких обставин суд змушений буде розглядати заяву про усиновлення і врахувати заяву біологічних дідуся і бабусі, або двох дідусів і бабусь, які прагнуть продовжити спілкування із дитиною. Така заява може бути задоволена. Тобто, батьками дитини будуть фактично батьки, які її усиновили, але вона знатиме, що у неї є дідусь і бабуся її біологічних батьків, із якими вона може повноцінно спілкуватися.
А як щодо таємниці усиновлення? Чи тут її немає?
Тут варто сказати, що із досягненням повноліття усиновлена дитина має право знати усю правду про те, звідки вона походить, хто її батьки. І, на мою думку, спілкування із біологічними дідусем і бабусею – це абсолютно нормально і доцільно.
Із 2022 року процедура усиновлення іноземцями поставлена на паузу
Якщо дитину всиновлюють іноземці. Як це відбувається і які тут нюанси?
Усиновлення іноземцями – це взагалі окрема історія. Це окрема процедура, тому що за законодавством іноземні громадяни, зазвичай подружжя, можуть усиновити дитину, яка є громадянином України, тільки у тому випадку, якщо дитині 5 років і немає інших осіб, громадян України, які б висловили намір її усиновити. Тобто дитина, по-перше, має досягнути 5-річного віку, щоб її усиновили іноземці. По-друге, вона вже як мінімум рік має бути у реєстрі дітей, які підлягають усиновленню. І ще один нюанс – мають бути відсутні громадяни України, які б виявили бажання цю дитину усиновити. Функції органу опіки і піклування, який надає висновок про доцільність такого усиновлення іноземцями, виконує спеціалізований орган – Українська соціальна сервісна служба. Але це питання сьогодні досить дискусійне, з огляду на повномасштабну війну. Тому на якомусь етапі, із 2022 року, процедура усиновлення іноземцями була поставлена на паузу. Тобто вона не заборонена, законодавчі положення існують, але на паузі. До речі, тут варто зауважити, що дуже часто іноземці усиновлюють хворих дітей, які за кордоном матимуть кращі умови для лікування. І фактично таким діткам надається можливість жити повноцінним життям. Тобто, з одного боку, держава, начебто, надає дозвіл на усиновлення власних громадян, і це може суспільством сприйматися не зовсім позитивно. Але з іншого боку, необхідно враховувати нюанси, що дитина старша п'ятирічного віку, має якісь особливі захворювання, які у нас майже не лікуються, в Україні її ніхто всиновлювати не бажає, а іноземці виявляють намір і фактично гарантують, що вони займуться лікуванням цієї дитини за кордоном. Крім того, коли здійснюється усиновлення іноземцями, то вони, по-перше, повинні надати такий самий пакет документів, отриманий із країни їхнього походження. Вони мають бути перекладені на українську мову. Усі дані перевіряються в Україні. Плюс, іноземці повинні надати нотаріально засвідчений дозвіл на те, що консульські установи України матимуть право перевірити умови проживання дитини за кордоном. Враховуючи особливо те, що до 18-річного віку така усиновлена дитина залишається громадянином України.
Ця процедура набагато складніша?
Так. Вона відрізняється трошки від усиновлення громадянами України. Але вона існує. І як на мене, від неї не можна повністю відмовлятися, незважаючи навіть на повномасштабне вторгнення і війну. Тобто, треба дуже сильно зважувати і думати.
18 тисяч дітей можуть бути усиновленими
На вашу думку, чи потрібно щось змінювати у державній політиці у сфері усиновлення?
Я вважаю, що державна політика має бути завжди, а особливо під час війни, орієнтована у першу чергу на забезпечення найкращих інтересів дитини. За словами заступника міністра соцполітики, на 2024 рік можуть бути усиновленими 18 тисяч дітей. Уявіть, яка це величезна цифра. 18 тисяч дітей потребують і можуть бути усиновленими. Тоді як за 2023 рік суди розглянули тільки 972 справи про усиновлення. Тобто, я впевнений, що державна політика формується, виходячи із кращих інтересів дитини. Але на мою думку, кращі інтереси дитини – це перебувати, по-перше, у середовищі якомога найближчих до неї людей. Якщо ж їх немає, то це можуть бути усиновителі, повноцінна сім'я. Або ж активне оформлення і виховання таких дітей у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім'ях, які можуть надати належне виховання. Тому що діти – це майбутнє України.
