Ілюстративне фото із сайту Pixabay
20 кілометрів в один бік щодня
— Ви приїхали до Києва на Хрещатик, 26 із Вишгорода на велосипеді. Розкажіть про дорогу, якою ви їхали.
Антон Вакуленко: Це була прекрасна весняна дорога. Звісно, було багато автівок, які не давали проїхати. Тож доводилося порушувати правила і їхати по тротуару. Однак я їхав по тротуару, на якому зовсім не було людей. Завжди хочеться кращого. Ми змушені часто їздити в таких умовах.
— Скільки тривала дорога?
Антон Вакуленко: 35-40 хвилин. Останні 8 років я досить часто пересуваюся на велосипеді з Києва в передмістя.
— Яка ваша поїздка була найдовшою?
Антон Вакуленко: Були дні, коли я проїжджав понад 200 кілометрів за день. Але загалом я долаю близько 20 кілометрів в один бік щодня.
— На дорогах нині можна побачити багато самокатів, моноколіс. Іноді вони несуться, ледь не збиваючи людей. Як ви ставитеся до самокатів і моноколіс? Чи повинні для них існувати якісь обмеження?
Антон Вакуленко: Це об’єктивна історія. Від них нікуди не подітися. Вони популярні в усіх країнах, на всіх континентах. Але, безумовно, потрібно регулювати їхній рух. Влада, місто і держава не можуть усуватися і пускати все навмання. Добре, що багато чого було зроблено, в тому числі і за участі самокат шеренгу, міста та громадських організацій. Вони намагалися знаходити консенсус, точки дотику. На жаль, зараз є багато прогалин в законі щодо самокатів, але це ж стосується і велосипедів. Якщо ми говоримо про речі, пов’язані з безпекою, треба розуміти, що самокат чи велосипед не є джерелом підвищеної небезпеки, як автомобіль.
Нещодавно було ухвалене сезонне скасування лімітів на перевищення швидкості. Зараз на багатьох київських вулицях автомобілістам дозволено безкарно їздити 103 км/год. Така ситуація є тільки в Україні, Росії та Білорусі. В європейських країнах такої практики немає. І я сподіваюся, що ми не на словах, а на ділі будемо показувати приналежність до європейських цінностей, де життя є більшою цінністю, ніж швидкість.
Велосипед – теж транспортний засіб?
— Навесні торік електросамокати, моноколеса законодавчо визнали в Україні транспортними засобами. Велосипед – це теж транспортний засіб?
Антон Вакуленко: Більшість людей в світі використовує його, як транспортний засіб.
— Велосипедист теж несе відповідальність?
Антон Вакуленко: Безумовно. Велосипедист зобов’язаний дотримуватися правил дорожнього руху. І я дуже сподіваюся, що буде допомагати робити профілактичні заходи і поліція. Хочу вкотре наголосити, що я, як простий користувач, безумовно, вдячний за все корисне, що робить патрульна поліція. Але я не бачу достатніх зусиль щодо того, щоб колись зупиняли, попереджали або штрафували за відсутність маячків світла у велосипедистів, або контролювали б, коли люди від бару можуть їхати на велосипеді напідпитку. Але для велосипеда це так само важливо, як і для автомобіля. Йдеться про здоров’я і безпеку всіх учасників руху, про відповідальність і, зрештою, імідж велосипедистів. А безкарність і відсутність контролю в будь-якому разі – це погано. Ми всі зобов’язані дотримуватися правил дорожнього руху.
На швидкості 10-15-20 км/год зовсім інший рівень небезпеки, ніж на 30-40-50 км/год
— Багато наших слухачів зауважують, що їх дратує, коли самокатники та велосипедисти їздять на тротуарах. Але ж у нас не скрізь є сама інфраструктура.
Антон Вакуленко: Самокатники та велосипедисти повинні їхати, наскільки це дозволяє ситуація, по дорозі. По тротуару їхати тільки там, де рух проїжджою частиною неможливий. В цій ситуації треба розрізняти, хто саме їде по тротуару. Можливо це їде дитина, якій до 14 років рух по дорозі заборонений. Виходить, що і по тротуару – теж. Тож дітям зовсім заборонений рух на цих засобах? До 14 років дитина має їздити в лісі? А найбільше дратувати можуть, як на мене, ті, хто їдуть з величезною швидкістю. Це можуть бути електровелосипеди, які швидше можна назвати електромопедами чи електромотоциклами.
Ключова наша відмінність з ЄС в тому, що там є обмеження швидкості – 25 км/год. Все. Якщо твій транспортний засіб електричного приводу немає такого обмеження, ти, як правило, повинен отримувати реєстрацію такого транспортного засобу. Ти повинен їздити тільки велодоріжками. У нас в Україні немає регламентації стандартів безпеки транспортних засобів. Саме тому у нас стільки китайського товару, нерегламентованого за стандартами безпеки, різного велохламу, якого ми не зустрінемо на дорогах і велодоріжках ЄС. Для різних учасників руху повинна бути регламентація. Наприклад, на швидкості 10-15-20 км/год зовсім інший рівень небезпеки, ніж на швидкості 30-40-50 км/год.
— Яку відповідальність несуть ті, хто їздить на електросамокатах та моноколесах? Чи є вони учасниками руху?
Ольга Дробишева: Усі, хто є на дорозі – це учасники руху. Незалежно від того, прописані вони в законодавстві, чи ні. Інше питання в тому, до якого типу належать ті чи інші транспортні засоби, і які до них застосовуються вимоги. Якщо ми говоримо про велосипедистів – там все добре прописано. Хоча умови для велосипедистів у нас, на жаль, не створені. Тобто вимога їздити по велодоріжках є, але ми не уявляємо, як мають їхати, приміром, мама чи тато з дітьми. Тобто, дорослі мають їхати по дорозі, а діти по тротуарах? У цивілізованому світі є велодоріжки. Це відокремлена смуга, де дозволена швидкість до 20 км/год. Туди не мають права заїжджати ніякі автомобілі. В деяких українських містах впроваджуються смуги з пониженою швидкістю. Там їздить і громадський транспорт, і велосипедисти.
Але велодоріжки мають бути відокремлені для всіх учасників мікромобільного транспорту. На відміну від автомобіліста, вершники, які їздять на двоколісному та моноколісному транспорті, не захищені системами безпеки, такими, як подушки безпеки чи кузов. Тому вони не повинні їздити поруч з автомобілями. У нас автомобілі їздять 50 км/год, але у нас є мережа +20 км/год, за яку не карають, і яку люди сприймають, як дозвіл їздити 70 км/год. Відповідно, якщо різниця в швидкості 20 км/год вбиває, то виходить, що різниця між автомобілістом та велосипедистом становить понад 50 км/год. Тому що велосипедист їде до 20 км/год, а автомобіліст – 70 км/год, а іноді, ми знаємо, буває і більше. Самокатники та моноколесники так само мають їздити тільки по дорогах. На тротуарах не має бути всіх цих учасників дорожнього руху, окрім маленьких дітей.
— Згідно з законом, діти мають право проїхати на моноколесі по пішохідній частині?
Ольга Дробишева: Перед початком повномасштабного вторгнення було представлено декілька документів щодо мікромобільного транспорту, один з них ухвалили. Згідно з ним, електричний персональний транспорт має їздити за правилами велосипеда. А дорослі велосипедисти не мають їздити тротуарами.
Єдиний розумний варіант – смуга в кожному місті, в кожному селі
— А яка за це відповідальність?
Ольга Дробишева: Як поліцейський має притягнути до відповідальності людину, яка порушила правила? Відеофіксація не працює, тому що у нас немає поки що такого рівня технологій, щоб за обличчям ідентифікувати людину. Також, коли поліцейський має зупиняти цю людину, ця схема виглядає дуже дивно. Адже поліцейський зупиняє людину без документів, без прав. Тому що велосипедисти, як і люди на самокатах, ніяк не можуть бути ідентифіковані. Якщо ти їх не наздоженеш. Але якщо поліцейський захоче таку людину наздогнати, є ризик, що ця людина впаде, і поліцейський буде нести відповідальність. Саме тому поліція зв’язана по руках і ногах.
Єдиний розумний варіант, як це працює в усьому світі – це смуга в кожному місті, в кожному селі. Мають бути законодавчо ухвалені вимоги. Адже велодоріжки робляться просто – або на тротуарі вирізається смуга, або звужується автомобільна смуга. І це теж один зі способів зниження швидкості в населених пунктах. Є такі міжнародні вимоги: за допомогою звуження смуги знижувати швидкість руху. Автомобілісту незручно їхати вузькою смугою, і він їде більш обережно.
Антон Вакуленко: Якщо ми говоримо про безпеку на дорогах, можна виокремити два напрямки. І перший з них не вимагає значних вкладень коштів. Він вимагає політичної волі. Це – ліміти швидкості, які зараз у нас абсолютно не європейські. Основна причина смертності на дорогах – це перевищення швидкості. Другий момент. Місто, зручне для велосипедистів, зручне для всіх. Від цього всі отримують переваги, і люди з інвалідністю теж. Нам потрібні інклюзивні рішення, і ми маємо бути емпатичними до всіх. Це може в будь-який момент стосуватися кожного.
